6

1 Адаптаційні механізми формоутворення

2 Біфуркаційні механізми формоутворення

3. Гіпотези про походження життя на Землі

4. Популяційні хвилі  

5. Загальні принципи та Передумови природного добору  

6. Непряма боротьба за існування

7. ПРЯМА Борьба за існування

8. Природний добір визначення та форми–

9. Виникнення Адаптації

10. Класифікація адаптацій .

11. Симпатричне видоутворення .

12. Первинні форми філогенезу .

13.Вторинні форми філогенезу .

14.Еволюція психічного відображення та поведінки .

15.Алогенез та спеціалізація .

16.Арогенез. Специфічність співвідношень між арогенезом і алогенезом

17.Еволюція онтогенезу .

18.Вчення про філембріогенези .

19 .Кореляції .

20.Біологічний регрес і проблема вимирання видів .

21. Біологічні фактори гомінізації .

22.Трудова теорія

23.Розвиток мови .

24. Центри сапієнтації .

25.Типологічна і популяційна концепції рас .

26. адаптаційні процеси в популяціях сучасного людства .

27.Олдувайська культура .

28.Морфологія австралопітеків .

29.Морфологія та анатомія ГМ архантропів .

30.Культура мустьє .

31.Соціальна організація палеоантропів .

32.Морфологія та анатомія ГМ неоантропів .

33. Ізоляція

34. алопатичне видоутворення

35.Координації .

№1 Адаптаційні механізми формоутворення  Незначні відхилення основних параметрів системи від гомеостазу нейтралізуються адаптаційними механізмами, що повертають її до ста ціонарного стану, передбачувано утримуючи систему в певному каналі розвитку. Вони дозволяють протидіяти незначним змінам довкілля та прогнозувати майбутнє системи за умови, що в її зовнішньому або внут рішньому середовищі не відбудеться нічого екстремального .

Дія адаптаційних механізмів, спрямована на підтримку поточного гомеостазу, забезпечується системою від’ємних зворотних зв’язків, що відповідають реакції системи на будьякі впливи. Вони певною мірою компенсують системні негаразди за рахунок перерозподілу внутрішніх резервів, які використовуються в двох можливих напрямках. Поперше, інтенсивність функціонування системи може зменшуватися внаслідок того, що вплив середовища перевищує потенційні можливості системи. Подруге, ефективність реалізації альтернативних режимів функціону вання може зростати. Для цього використовується кілька можливих варіантів: активується комплекс захисних механізмів усієї системи або її резервних підсистем; створюються буферні зони або ізоляційні бар’єри; певним чином впорядковується зовнішнє середовище; відбувається пе реміщення в просторі та часі; здійснюється кооперація з іншими систе мами тощо. Чим більше подібних від'ємних зв’язків є доступними для системи, тим витривалішою до певних змін довкілля вона виявляється .

Такий шлях збереження стаціонарного стану потребує наявності в системі певної інформації про оптимальний режим функціонування та пам’яті про можливі варіанти його підтримки .

№2 Біфуркаційні механізми формоутворення У відкритих системах, завдяки постійному обміну речовин і енергії, постійно виникають флуктуації, пов’язані із зменшенням ентропії. Це локальні осередки упорядкованості, пов'язані з переходом системи до нового стаціонарного стану. Відповідну критичну точку називають біфуркаційною.  Біфуркаційні точки: простими і складними. Для останніх є можливою поява численних стаціонарних станів для кожного з параметрів системи. Це свідчить про те, що перехід системи до нового стаціонарного стану не є однозначним. Передбачити заздалегідь, яка з багатьох можливих структур буде реалізованою, неможливо, так як вибір здійснюється випадково і залежить від конкретних умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються, зумовлюючи розвиток найрізноманітніших форм. Така особливість порогових (біфуркаційних) механізмів відіграє особливу роль в еволюції біосфери та нашому житті, зумовлюючи принципову неможливість передбачення майбутнього.Оптимізація системи за допомогою біфуркаційних механізмів досягається надзвичайно швидко. Це можливе завдяки тому, що вона здійснюється під спрямовуючим впливом факторів довкілля: із безлічі можливих варіантів реалізуватися будуть тільки ті, що відповідають конкретним умовам зовнішнього середовища, тобто лише жорстко визначені доцільні варіанти. Випадковість переходу системи через біфуркаційну точку призводить до розгалуження шляхів еволюції та її незворотності (вірогідність ще одного переходу у зворотному напрямі через усі можливі випадкові варіанти дорівнює нулю). За таких умов час, як і еволюція, набуває певного напрямку, а самоорганізація систем характеризується безперервним ускладненням і зростанням різноманітності.Збільшення розмірності складної системи призводить до швидкого зростання кількості її станів, у яких можуть відбуватися біфуркації. Чим складніша система, тим швидше вона розвивається і тим більше еволюційних шляхів стають можливими для неї. Стохастичний характер причинності і дія біфуркаційних механізмів можуть розвести як завгодно далеко навіть найближчі, практично однакові форми організації. Внаслідок процесів самоорганізації чисельні біфуркації сприяють формуванню все більш універсальних систем, які починають все менше залежати від умов зовнішнього середовища. Ніщо у світі не "хоче" еволюціонувати, еволюція просто відбувається .

.

3 Основні гіпотези про походження життя на Землі Гіпотеза про існування первинного "світу РНК" пов’язана з від-криттям каталітичної активності РНК. Це дозволило припустити мож-ливість участі саме цих макромолекул у започаткуванні життя на Землі. Первинні організми, що за цією гіпотезою складалися з простих молекул РНК, здатних до самовідтворення, з часом могли набувати здатності до синтезу білків, у тому числі й ферментів. Це дозволило інтенсифікувати всі метаболічні процеси. Гіпотеза про еволюцію протеноїдних мікросфер С. Фокса і К. Дозе. Вони довели, що складні органічні системи можуть утворюватися абіогенно в умовах інтенсивної вулканічної діяльності. Підтвердження такої можливості були одержані в численних експериментах із лавою, котру відбирали на Гавайських островах. Гіпотеза про можливість виникнення життя на глинистих частках була вперше запропонована Дж. Берналом. Її сутність полягає у тому, що ефективний матричний синтез протобіонтів міг здійснюватися на частках глини. Аргументами на користь такої можливості були їх досить специфічні особливості. А саме, глини є концентраторами Гіпотеза про виникнення життя на алюмоферосилікатній (риголітній) глобулі діаметром 1 – 10 мкм із ліпідною мембраною – армованою ліпосомою.У водному середовищі вона, на думку Л. Меклера, здатна до адсорбції біологічно активних макромолекул з утворенням повністю автотрофної протоклітини.Гіпотеза про виникнення життя не на поверхні Землі, а в глибинах океану поблизу гарячих джерел. За таких умов для утворення нових системних зв'язків уже не може використовуватися сонячна енергія, оскільки промені світла поглинаються вище розташованими шарами води. Гіпотеза про виникнення життя як метаболічного процесу на поверхні піриту (Fe S2). Перші живі клітини могли становити собою піритове зерно з подвійною мембраною із органічних речовин. Ця гіпотеза має чимало недоліків, але ідея зв’язку походження життя з метаболічними процесами у гетерогенній системі видається перспективною. До того ж, викиди піриту у вигляді стовпів чорного пилу характерні й для гідротермалей океанів, які розташовані, частіше за все, біля розламів посеред океанічних хребтів. Тіоефірна гіпотеза Де Дюва надає великого значення таким сірчистим сполукам як тіоефіри. Вони могли використовуватися як джерело енергії і одночасно слугувати пусковим механізмом низки хімічних реакцій. Так могли синтезуватися молекули РНК і подальша хімічна еволюція могла відбуватися у "світі" РНК. Для синтезу тіоефірів необхідна висока температура і кисень .

Гіпотеза А. І. Опаріна (1924 р.) і Дж. Холдейна (1929 р.) належить до найбільш ранніх наукових концепцій походження життя на Землі, але її значення від цього не зменшилося. Згідно з цією гіпотезою принципи організації живого відповідають загальним закономірностям самоорганізації будь-яких відкритих систем.Основні положення концепції Опаріна – Холдейна: 1) Життя є результатом еволюції матерії у Всесвіті. 2) Всі необхідні для виникнення життя органічні сполуки можуть утворюватися в абіогенних умовах. 3) Наявність добіологічної еволюції, тобто добору фазово-відокремлених мікроструктур (протобіонтів) .

4. Популяційні хвилі  ПОПУЛЯЦІЙНІ ХВИЛІ – випадкові зміни чисельності особин, властиві будьякій популяції .

Розрізняють декілька варіантів популяційних хвиль: –          періодичні (сезонні) коливання чисельності організмів із коротким життєвим циклом. Вони властиві більшості комах, мікроорганізмів, грибів, однолітніх рослин; –   неперіодичні коливання чисельності, які залежать від складного поєднання різних факторів. Найважливішими з них є відносини між організмами у ланцюгах живлення. Вони охоплюють багато видів рос лин і тварин (наприклад, взаємодії типу рослини – травоїдні тварини, хижак – жертва тощо). Інколи вони можуть викликати перебудову усьо го біогеоценозу; –          спалахи чисельності видів у нових умовах, коли відсутні природні вороги. Вони виникають унаслідок того, що певні організми в силу різних причин опиняються у нетипових для виду середовищах існування. На приклад, завезення опунції та кроликів до Австралії зумовило різке зро стання їх кількості, що спричинило справжню екологічну катастрофу; –   різкі неперіодичні коливання чисельності внаслідок природних катастроф. Наприклад, тривалі посухи, пожежі, повені тощо можуть суттєво змінити не тільки БГЦ, а й увесь ландшафт. При цьому види, що складаються з рухомих особин або з тих, що ведуть підземний спосіб життя, страждають значно менше ніж нерухомі або малорухомі форми .

Популяція, що різко змінилася кількісно, може відновитися і досяг ти попередньої чисельності за рахунок особин, які вижили випадково. Але генофонд такої нової популяції буде відрізнятися від того, який був перед популяційною хвилею. Це пов'язано з тим, що декілька особин, з яких почалося відновлення чисельності, мають лише незначну частину загального генофонду вихідної популяції. Та група організмів, яку вони започаткують, відновиться тільки кількісно. Попередньої різноманітно сті генотипів і фенотипів уже не буде, тому що нова популяція почне розвиватися на основі випадково зміненого і збідненого генетичного матеріалу. Коливання чисельності може викликати активацію мутагене зу, тимчасове розширення ареалу, злиття популяцій та обмін генофон дом, стимуляцію процесів дрейфу генів тощо .

Таким чином, популяційні хвилі, як і мутаційний процес, слугують постачальником еволюційного матеріалу для природного добору. Але навіть спільна дія цих двох факторів ще не може повністю забезпечити еволюційні зміни. Для нормального протікання процесів розвитку тих чи інших груп живих організмів необхідна ще ізоляція .

5. Загальні принципи та Передумови природного добору  Чарльз Дарвін пояснив принцип природного добору, виходячи з двох основних передумов: 1)  існування спадкової гетерогенності особин у популяції; 2)  надлишок потомства при відносно постійній чисельності виду .

Прогресія розмноження, у свою чергу, дає такі важливі наслідки: –          зростає вірогідність появи нових спадкових відхилень; –   створюється "тиск життя", який зумовлюється тим, що обмежені ресурси існування можуть забезпечити усім необхідним лише частину особин  популяції.  Це  зумовлює  виникнення  боротьби  за  існування. Будь-яка складна система з мінливою компонентою із часом неминуче опиняється у біфуркаційній точці. Тут теоретично можлива безліч варіантів майбутнього розвитку, але реалізуються лише деякі з них. А саме ті, що відповідають певним умовам, принципам добору. Але часто спостерігаються ситуації, коли такі обмеження сприяють існуванню кількох різних форм. Тоді починає діяти найбільш узагальнений критерій добору– принцип мінімізації ентропії. Він спрямовує добір у напрямку збереження найбільш оптимальних систем, доцільність яких визначається конкретними умовами їх існування і подальшого розвитку. Досягається це дуже просто. Суттєве розбалансування системних потоків енергії, речовини та інформації зумовлює пошук інноваційних стаціонарних станів. Вимога стаціонарності (будь-які нестабільні системи руйнуються) має своїм наслідком енергійне та швидке формування структур з мінімальним розсіюванням енергії. Починають реалізуватися всі можливі в даних умовах зворотні зв’язки, пов’язані з поглинанням зайвої енергії. Зберігаються тільки системи з мінімальною ентропією, тобто з максимальною впорядкованістю і відповідністю зовнішнім умовам. Система не має часу послідовно перебирати різноманітні можливі варіанти, вона або зникає, або набуває найбільш доцільного вигляду .

6. Непряма Боротьба за існування – це усі форми активності особин, спрямовані на підтримку життя і розмноження. У першому наближенні боротьба за існування (БЗІ) поділяється на пряму та непряму. ПРЯМА БЗІ, у свою чергу, може бути поділена на міжвидову та внутрішньовидову .

НЕПРЯМА БЗІ є головним чином внутрішньовидовою і проявляєть ся як конкуренція між особинами що перебувають на одному трофічному рівні. Вона може бути активною і пасивною. Ці дві форми тісно пов'язані між собою .

АКТИВНА КОНКУРЕНЦІЯ може бути за їжу, гніздову ділянку, са мицю. Завдяки активній конкуренції за їжу відбувається морфологічна диференціація і харчова спеціалізація, а внаслідок активної конкуренції за ериторію та самицю вдосконалюється статевий добір і формується складний комплекс шлюбної та територіальної поведінки .

ПАСИВНА КОНКУРЕНЦІЯ характерна для особин одного виду і проявляється у стійкості до дії несприятливих факторів середовища (во лога, температура, посуха тощо). Внаслідок такої БЗІ розвиваються пристосування, спрямовані на виживання у цих умовах. Наприклад, у тварин – сплячка, у рослин – припинення вегетації і розмноження .

Таким чином, внутрішньовидова (міжпопуляційна) БЗІ викликає диференціацію видів, виникнення підвидів, видоутворення, а міжвидова БЗІ веде до інтеграції видів, утворення морфофізіологічних кореляцій між особинами даного виду. БЗІ пов'язана з елімінацією особин, яка мо же бути кількох типів: загальна, індивідуальна, пряма, непряма, сімейна та групова. При цьому переважно гинуть молоді особини, що не досяг ли статевої зрілості, бо вони несуть потрійне навантаження: –          беруть участь у БЗІ; – вони ще не сформувались і їх пристосованість менша, ніж у дорослих особин; –          вони мають витрачати енергію не тільки на підтримку життєдіяльності, а і на подальший онтогенез .

7. ПРЯМА Борьба за існування, у свою чергу, може бути поділена на міжвидову та внутрішньовидову .

Внутрішньовидова пряма БЗІ зустрічається досить рідко, головним чином у формі канібалізму та каїнізму. Наприклад, канібалізм є характерним для балхаського окуня, який поїдає свою малечу. Прісноводні окуні та щуки можуть жити у водоймах, де, окрім них, немає інших ви дів. Зустрічається цей явище і у багатьох членистоногих, зокрема, павукоподібних. Каїнізм (особини одного покоління – брати, сестри, інші родичі одного віку – з'їдають одне одного) досить поширений серед акул та морських птахів. В усіх цих випадках внутрішньовидова БЗІ може розглядатися як адаптація для підтримки чисельності популяції .

Міжвидова БЗІ охоплює біотичні взаємодії типу хижак – жертва, рослина – травоїдні тварини, паразит – хазяїн тощо. Вона характерна для видів, що належать до різних трофічних рівнів. Види,. що беруть участь у міжвидовій БЗІ, звичайно більше чи менше споріднені. Це мо жуть бути і далекі родичі, які конвергували. Між видами, що живуть на одній території і належать до крупних таксонів, міжвидова БЗІ відсутня або дуже послаблена, оскільки ці види мають різні екологічні потреби і виконують різні ролі у біологічних угрупованнях.  Еволюційні наслідки міжвидової БЗІ  1.   Заміщення видів. Вид А заміщує вид Б, якщо умови середови ща, до яких вид А більш пристосований, залишаються незмінними. 2.   Екологічна диференціація спостерігається у тих випадках, коли два види, що мають по декілька форм, пристосовуються до різних час тин неоднорідного середовища .

8. Природний добір визначення та форми– рушійна сила еволюції .

ПРИРОДНИЙ ДОБІР – вибіркове, диференційоване відновлення різних генних комплексів. Цей процес відбувається на усіх етапах онтогенезу особин. Головним механізмом природного добору є вибіркове відновлення певних генотипів і їх диференційована смертність.Рушійний добір. зсуває НОРМУ РЕАКЦІЇ і зумовлює виникнення нових адаптацій. Він триває у тих випадках, коли популяція перебуває у процесі пристосування до нового середовища або коли поступово змінюється середовище, а за ним і популяція.рушійна форма природного добору викликає формування нових пристосувань завдяки спрямованій перебудові генофонду популяції, а це супроводжується перебудовою генотипу особин. В цьому полягає творча роль природного добору. Стабілізувальний добір спрямований на збереження середніх варіантів і закріплення тієї норми реакції, яка виявилася оптимальною для конкретних умов існування виду. Коли діє стабілізувальний добір, норма реакції звужується, завдяки чому доцільні реакції починають менше залежати від зовнішніх умов. Стабілізувальний добір спричинює винищення, у першу чергу, крайніх варіантів. Дизруптивний добір діє у тих випадках, коли ареал, де мешкає вид, дуже великий і жодна з груп генотипів не має абсолютної переваги у БЗІ завдяки різноманітності умов, що зустрічаються на одній території. Популяція ніби розривається на декілька груп за даною ознакою. Формується не одна, а дві й більше різних норм реакції. Загальним результатом дії дизруптивного добору є утворення гетерозиготного поліморфізму. частотнозалежнийдобір діє у ситуаціях, якщо певний генотип має перевагу над іншими тільки тоді, коли він рідко зустрічається у популяції. дестабілізувальний добір сприяє руйнуванню корелятивних зв'язків організму внаслідок інтенсивної дії у якомусь певному напрямку. добір стає дестабілізувальним тоді, коли під його тиск підпадають системи нейроендокринної регуляції онтогенезу. Під впливом стресу. статевий добір витікає із боротьби між самцями за можливість взяти участь у розмноженні. З цим пов'язане їх яскраве забарвлення і наявність турнірних знарядь ,поведінкова активність самців: бої, спів, залицяння, демонстрації індивідуальний добірпов'язаний із вибірковим розмноженням окремих особин, які мають певні переваги у боротьбі за існування в межах популяції. Його дія протягом тривалого часу сприяє поступовому накопиченню розбіжностей між предковими формами та їхніми нащадками; груповий добір здійснюється на тлі індивідуального і полягає у переважному розмноженні особин якоїсь певної групи. Він сприяє закріпленню ознак, що корисні, перш за все, не для окремих особин, а для їх групи .

9. Виникнення Адаптації – результат дії природного добору  АДАПТАЦІЇ – це особлива форма відображення системами впли вів зовнішнього та внутрішнього середовища, що полягає у встановлен ні динамічної рівноваги (стаціонарного стану), тобто це специфічні вла стивості живих організмів, які можуть забезпечити виживання і розмноження організмів у конкретних умовах середовища. Внаслідок цього адаптації виявляються відносними. Це означає, що адаптації до одного типу середовища існування зовсім не обов'язково залишаться пристосуваннями в інших умовах. Важливою особливістю адаптацій є те, що вони можуть формуватися на будьяких стадіях онтогенезу осо бин. Оптимальна збалансованість відповідних процесів забезпечується не окремими адаптаціями організмів до окремих факторів довкілля, а цілісною системою пристосувань до всього комплексу умов абіотичних і  біотичних факторів середовища. Біосфера включає до свого складу тільки адекватні собі системи нижчого рівня .

  Формування адаптацій  АДАПТАЦІОГЕНЕЗ – історичний процес виникнення корисних ознак різного масштабу, які зумовлюють перетворення всієї біологічної організації. Такі філогенетичні процеси супроводжуються становленням АДАПТИВНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ, котра становить собою спрямоване вдосконалення вже набутої у попередніх еволюційних процесах норми реакції і характеризується прискореними змінами кількісних параметрів організації. Конкретна реалізація таких інновацій забезпечується ОНТОГЕНЕТИЧНИМИ АДАПТАЦІЯМИ і проявляється у різноманіт них модифікаціях .

Для виникнення адаптацій необхідна наявність елементарного еволю ційного матеріалу (спадкова мінливість) і спільна дія еволюційних факторів (мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природний добір) .

Появу в популяції вдалого фенотипу ще не можна вважати адапта цією. Про неї говорять лише після виникнення спеціалізованої ознаки у більшості особин популяції чи виду. Якщо їх поява забезпечує надійний захист від елімінації, на них починає діяти стабілізувальний добір, спрямований на стійке закріплення ознаки у генотипі .

Ознаки, які втратили селективне значення, редукуються внаслідок дії негативного добору, спрямованого на їх винищення .

Пристосування до одного фактора середовища звичайно пов'язані з підвищенням стійкості організму до інших його факторів унаслідок плейотропної дії генів, їх зчеплення і взаємодії між різними структура ми організму .

Головною особливістю прогресивної еволюції є поява життєвих форм, які пристосовані до все ширшого діапазону умов, тобто пройшли у своєму філогенетичному розвитку численні біфуркації. Формування таких універсальних організмів зумовлюється тим, що у кожній біфуркаційній точці реалізується лише найдосконаліший – із безлічі можливих – варіант .

10. Класифікація адаптацій .

Існує декілька класифікацій адаптацій, які здійснюються згідно з різними ознаками, що визнаються провідними .

Класифікація адаптацій за механізмом дії Згідно з нею розглядають такі різновиди адаптацій: – фізіологічні (функціональні). До них відносять пристосування до нестачі води або несприятливої температури, різні модифікації фото- синтезу, алелопатичні взаємодії рослин тощо; – складні – прикладом таких адаптацій можуть слугувати складна будова ока та ловчого апарату комахоїдних рослин тощо; Класифікація адаптацій за походженням Згідно з нею виділяють преадаптивні, комбінативні та постадаптивні пристосування .

– Преадаптивні зміни являють собою потенційні адаптаційні явища, які виникають раніше, ніж зміняться умови існування, котрі зроблять їх пристосуваннями. Їх основа базується на мутаційному процесі, який накопичує приховані резерви мінливості, що можуть виявитися корисними у майбутньому. Наприклад: – Комбінативні адаптації зумовлюються комплексною взаємодією нових мутацій між собою та генотипом як системою. При цьому можуть відбуватися не тільки посилення (комплементація), а і пригнічення (епістаз) прояву мутацій у фенотипі. Можливі й інші варіанти взаємодії неалельних генів між собою та з некодувальною частиною геному. Завдяки таким модифікаціям створюється можливість для швидкої зміни одних пристосувань іншими. До цього типу належить більшість адаптацій .

– Постадаптивні зміни становлять собою еволюційні перетворення організмів, які вдосконалюють наявні адаптації відповідно до середовища існування. На відміну від преадаптацій, які є непрямими випадковими наслідками еволюційних процесів, постадаптації становлять собою безпосередній результат дії природного добору. Вони виникають у зв'язку з редукцією якоїсь раніше розвиненої ознаки. Відповідні гени переходять у рецесивну форму і включаються до прихованого резерву мінливості. Іноді такі ознаки можуть проявитися у фенотипі, наприклад у вигляді атавізмів .

Класифікація адаптацій за відношенням до середовища Згідно з цим критерієм розрізняють: – адаптації до генотипічного середовища. Для нього характерні цілісність генотипу особини і взаємодія генів між собою. На цьому рівні здійснюються різноманітні фізіолого-біохімічні адаптації; – адаптації до популяційно-видового середовища – адаптації до біогеоценотичного середовища, котрі відповідають пристосуванням міжвидового рівня. Класифікація адаптацій за масштабом У межах цієї класифікації виділяють спеціалізовані та загальні адаптації. Спеціалізовані пристосування виявляються доречними лише у дуже специфічних, локальних умовах життя. Наприклад, будова язика у мурахоїдів. Загальні адаптації сприяють виживанню у широкому діапазоні умов середовища. Вони характерні для великих систематичних таксонів. До таких пристосувань відносять, наприклад, фотосинтез, дихання, насінне розмноження тощо .

Класифікація адаптацій за характером змін Згідно з цим критерієм розрізняють адаптації, пов’язані із спрощенням або з ускладненням морфофізіологічної організації. Наприклад, перехід до паразитизму викликає спрощення і редукцію частини органів. Натомість активізація життєвих функцій сприяє ускладненню і подальшому розвитку цілої низки важливих органів нападу та захисту. Незважаючи на величезну різноманітність пристосувальних змін будь-яких організмів, спільним для всіх адаптацій є механізм їх виникнення: вони формуються протягом тривалої еволюції за рахунок добору особин, які мають ознаку в найбільш вираженій формі, а не виникають одразу в готовому вигляді .