19 .Кореляції .

Кореляції – це функціональні та структурні взаємозалежності між структурами (клітинами, тканинами, органами) організму, що розвивається, за яких зміни в одних органах приводять до змін в інших. Зв’язки між цими органами є корелятивними. Існує декілька типів кореляцій: 1)Геномні кореляції засновані на взаємодії та зчепленні генів у генотипі. Наприклад, скоростиглість у злаків пов’язана з низькою врожайністю, забарвлення підсім’ядольного коліна у сіянців яблуні – із забарвленням плодів .

Геномні кореляції забезпечують зчеплення і закріплення ознак, які не мають безпосереднього пристосувального значення .2) Морфо-генетичні кореляції засновані на взаємодії клітин або частин одна з одною в процесі їх диференціації в ембріогенезі. Наприклад, розвиток ЦНС у хребетних відбувається лише внаслідок взаємодії хорди та мезодерми. Це доведено дослідами Г. Шпемана з пересадки ділянок зародка, що розвивається, на ранніх стадіях ембріогенезу. 3) Функціональні (ергонтичні) кореляції засновані на функціональній залежності між уже сформованими (дефінітивними) структурами. Наприклад, розвиток скелетних м’язів приводить до зміцнення кісток скелета. У рослин розрізняють геномні (генетичні) та фізіологічні кореляції .

20.Біологічний регрес і проблема вимирання видів .

Еволюційний регрес буває біологічний та морфо-фізіологічний .

Біологічний регрес – антитеза біологічному прогресу – призводить до вимирання таксонів. Тому критерії біологічного регресу діаметрально протилежні критеріям біологічного прогресу: 1) падіння чисельності особин у результаті зниження їх пристосованості; 2) звуження ареалу та 3) вимирання дочірніх систематичних груп (видів, родів, родин, рядів тощо) внаслідок скорочення екологічної валентності таксонів. Морфо-фізіологічний регрес виявляється у вигляді спрощення організації –морфо-фізіологічної дегенерації, що може приводити до біологічного прогресу .

Ч. Дарвін вважав вимирання природним результатом прогресивної еволюції – наслідком витіснення менш пристосованих предків більш пристосованими нащадками. Однак цей процес ускладнюється тим, що конкретні систематичні групи можуть почергово змінювати напрямки еволюції: то йти шляхом біологічного прогресу, то регресу, інколи знов переходячи до прогресивного розвитку внаслідок змін відносин із довкіллям і надбання нових пристосувань. За час існування життя на Землі вимерло близько 90% видів. Але між вимиранням і утворенням видів існує рівновага. Якщо кількість видів перевищує певну величину, то вимирання починає відбуватися швидше, ніж видоутворення і навпаки.

21. Біологічні фактори гомінізації .

До біологічних факторів гомінізації належать: мутаційний процес, ізоляція, гетерозис, зміна харчової поведінки та стратегії розмноження, неотенія, прогресивні зміни поведінки тощо .

Мутаційний процес. Причинами мутацій могли бути: – інверсії геомагнітного поля Землі. За останні 76 млн. років маг- нітні полюси Землі мінялися місцями близько 170 разів, кожного разу спричинюючи відповідні перебудови органічного світу за рахунок того, що ослаблення "магнітного щита" супроводжувалося зростанням рівня космічного випромінювання; – короткочасне зростання фону іонізуючої радіації; – стрес: у дослідах на мишах було доведено, що серед нащадків тварин, які перебували в умовах стресу, значно зростає кількість мутан- тів і рекомбінантів. Емоційний стрес може викликати нейрохімічні змі- ни у синапсах, спричинюючи порушення метаболізму в різних структу- рах головного мозку, що є однією з реальних причин порушень адаптивної поведінки після стресів. Це створює додаткові передумови для вироблення нових стратегій поведінки в екстремальних умовах і закріплення їх у нервовій пам’яті .

Ізоляція, котра веде до інбридингу та гомозиготизації популяцій, внаслідок чого змінюються частоти й співвідношення різних генів у по- пуляціях, можуть виникати інноваційні комплекси регуляторних генів .

Гетерозис (гібридна міць особин першого покоління) внаслідок процесів змішання. Це забезпечувало суттєві переваги потомства від осіб, які належали до різних ізольованих популяцій .

Зміна харчової поведінки: розширення діапазону продуктів, кот- рими вид може харчуватися, значно збільшує його шанси на виживання .

Серед приматів лише деякі види шукають м'ясну їжу і тільки шимпанзе та павіани можуть полювати на інших ссавців. Крім того, шимпанзе інколи не гребують канібалізмом, до чого інші особини в популяції ставляться цілком нормально. Неотенія – затримка онтогенезу, котра сприяє збереженню у до- рослих особин ознак, властивих раннім стадіям онтогенезу предкових форм. Неотенія характерна для виживання в екстремальних умовах се- редовища. Протягом антропогенезу вона проявилася в тому, що у доро- слих людей зберігаються деякі риси, властиві дитинчатам понгідів і від- сутні у дорослих мавп .