Конспек лекцій ВНС

України та зарубіжних країн, встановлено порядок їх заповнення і введення інформації в електронному вигляді з використанням спеціального програмного комплексу. Розроблені реєстраційно-облікові форми затверджено Центральним органом виконавчої влади у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Географічні назви території України характеризуються 46-ма інформаційними показниками. Основними є такі:

унормована назва географічного об’єкта;

джерело встановлення унормованої назви;

унормована назва латиницею;

вид географічного об’єкта

джерело встановлення виду географічного об’єкта;

ознака існування географічної назви;

адміністративний статус (для об’єктів адміністративно-

територіального устрою);

адміністративно-територіальна прив’язка географічного об’єкта

(область, автономна республіка, район, міська/сільська/селищна рада);

код КОАТУУ (для об’єктів адміністративно-територіального устрою);

географічні координати (широта, довгота);

номенклатура аркуша топографічної карти масштабу 1:100 000;

прив’язка до інших географічних об’єктів.

Додатковими інформаційними показниками є варіанти назви географічного об’єкта, назва об’єкта мовою національної меншини, мова національної меншини, історична назва, перейменування географічного об’єкта, зміна категорії об’єктів адміністративно-територіального устрою та об’єктів залізниць; зміна виду фізико-географічного об’єкта, зміна адміністративного статусу об’єктів адміністративно-територіального устрою, зняття з обліку об’єктів адміністративно-територіального устрою,

етимологія назви. Для додаткових показників подається посилання на

джерело встановлення інформації та дата.

Державний реєстр географічних назв

РЕЄСТРАЦІЙНО-ОБЛІКОВА ФОРМА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ УКРАЇНИ

1. Основна інформація:

Реєстраційно-облікова форма географічних назв України

Топоніми зарубіжних країн характеризуються 37-ма інформаційними

показниками. З них основними є такі:

унормована назва географічного об’єкта українською мовою;

джерело встановлення унормованої назви українською мовою;

національна унормована письмова форма географічного об’єкта;

джерело встановлення національної унормованої назви;

країна, де розташований географічний об’єкт із відповідною

назвою;

мова оригінальної назви географічного об’єкта;

офіційна мова/офіційні мови країни;

джерело встановлення інформації;

вид географічного об’єкта;

джерело встановлення виду географічного об’єкта;

ознака існування географічної назви;

адміністративний статус;

адміністративно-територіальна прив’язка (адміністративні одиниці першого та другого рівнів);

географічні координати (широта, довгота);

картографічні джерела (на яких представлена назва)

прив’язка до інших географічних об’єктів.

Додатковими інформаційними показниками є варіанти назви географічного об’єкта, історична назва, перейменування географічного об’єкта, зміна виду географічного об’єкта з відповідними посиланнями на джерело встановлення інформації та дату, етимологія назви.

Державний реєстр географічних назв

РЕЄСТРАЦІЙНО-ОБЛІКОВА ФОРМА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1. Основна інформація:

Реєстраційно-облікова форма географічних назв зарубіжних країн

Тема: ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОЕКТУВАННЯ, СКЛАДАННЯ І ВИДАННЯ КАРТ

1.Методи створення карт

2.Проектування карт

3.Складання карт

4.Підготовка до видання і видання карт

5.Оновлення карт

1. МЕТОДИ СТВОРЕННЯ КАРТ.

ЕТАПИ КАМЕРАЛЬНОГО ВИГОТОВЛЕННЯ КАРТ

Географічні карти можна створювати різними методами. Один з них ‒ проведення безпосереднього наземного знімання на місцевості, або польове знімання, під час якого одержують дані для великомасштабних карт. Для створення тематичних карт (геологічних, геоморфологічних, ґрунтів, рослинності, ландшафтних) проводять польові знімання способами, які відповідають тематичній спрямованості карт.

Другий метод ‒ камеральне картографування, яке здійснюють у лабораторних чи інших умовах закритих приміщень. Його застосовують під час створення середньота дрібномасштабних карт. Метод базується на обробці різноманітних картографічних, статистичних, наукових та інших вихідних джерел. Для загальногеографічних і деяких тематичних карт (геологічних, ґрунтів) таким джерелом є однойменні карти великих масштабів. Гіпсометричні карти, карти густоти річкової сітки, морфометричні карти рельєфу складають за загальногеографічними, кліматичні та гідрологічні ‒ за даними в числовій або графічній формі, отриманими під час стаціонарних досліджень і вимірювань, а карти населення чи економічні ‒ за статистичними даними. Певний обсяг інформації для створення історичних карт отримують з наукових праць. Серед різноманітних картографічних джерел найуніверсальнішими є матеріали аерокосмічного знімання, за якими складають як загальногеографічні, так і тематичні карти майже всього масштабного ряду.

На картографічному виробництві камеральне створення карт у загальному вигляді традиційно складається з чотирьох етапів:

1)проектування карти, яке полягає в розробці документів, потрібних для організації та ефективного виконання всіх робіт зі створення карти;

2)складання карти, або роботи з графічної побудови оригіналу карти;

3)підготовка карти до видання, тобто приведення її до вигляду, який задовольняє вимоги поліграфічного виробництва;

4)видання карти, її поліграфічне відтворення та друкування в потрібній кількості примірників.

Над картою працює колектив різних фахівців, які виконують певні типи робіт на коленому етапі. Це потребує редагування карти, яке передбачає розробку потрібних для створення карт документів і науково-технічне керівництво впродовж усіх етапів її створення. Необхідною є також; коректура, тобто технічний контроль, перевірка якості карти при її складанні,

підготовці до видання і друкуванні. Під час коректури перевіряють, наскільки правильно й повно виконана програма карти, використані картографічні

джерела, проведена генералізація всіх елементів змісту, з якою точністю нанесені об'єкти, наскільки якісне графічне зображення, чи відповідає воно вимогам видання тощо.

Якщо карта виготовляється в одному-двох примірниках (це має місце, коли вона супроводжує науковий звіт, ілюструє лекцію чи доповідь, створюється для музейної експозиції) обмеженою кількістю фахівців (часто навіть одним автором), то робота з її створення складається лише з двох перших етапів.

2. ПРОЕКТУВАННЯ КАРТИ

Проектування карти розуміють як розробку її змісту відповідно до її призначення і встановлених особливостей об'єкта картографування, визначення картографічних джерел і порядку їх використання, підготовку її

програми.

Починають розробку програми карти з формулювання завдання на її створення, у якому вказують назву (або тему) карти й територію, яку належить картографувати, масштаб і цільове призначення (напр., карта поверхневих вод України масштабом 1: 1 000 000 для загальноосвітньої школи).

Програму карти створюють за даними детального вивчення географічних особливостей території та об'єктів картографування із залученням найповніших, достовірних і сучасних вихідних картографічних джерел. Після первісного ознайомлення зі змістом карти й картографічними джерелами складають її попередню програму з викладенням основних положень. Згідно з цією програмою збирають усі потрібні джерела й детально вивчають об'єкт картографування, після чого розробляють остаточну докладну програму карти.

Програма будь-якої карти починається зі вступного розділу. У ньому вказується назва карти та її масштаб, територія, яка картографується, а також призначення карти, причому всі складові формулюють докладно, не обмежуючись такими короткими висловами, як "науково-довідкова", "стінна навчальна", "стінна демонстраційна" тощо. Називають також: можливих користувачів карти, процеси роботи з нею. У деяких випадках описують умови роботи користувача з картою (напр., зазначають, що навчальні стінні карти слід розглядати на відстані стількох-то метрів). Якщо за картою треба буде проводити вимірювання або графічні побудови, то слід подати детальні вказівки щодо її точності та прийомів застосовування. Наприклад, за картою поверхневих вод України (1995) можна визначити об'єм річкового стоку в будьякому поперечному створі річки, для цього слід виміряти ширину масштабної смуги (нею характеризують об'єм стоку) у певному місці й за шкалою в легенді карти отримати шукану величину. У наступному розділі програми подають відомості про математичну основу карти: масштаб, картографічну проекцію, характеристику останньої за спотвореннями. У цьому розділі зазначають також розмір карти й дають вказівки щодо побудови внутрішньої рамки й картографічної сітки.

В окремому розділі програми наводиться перелік, усіх матеріалів (картографічних джерел), за якими буде складатися карта, вказується послідовність, спосіб і ступінь їх використання (тобто що буде перенесено з кожного джерела на нову карту).

Найважливішим є розділ програми, присвячений змісту карти. Він містить перелік і класифікацію об'єктів, їх характеристики й показники, способи зображення, а також конкретні рекомендації щодо картографічної генералізації. У цьому розділі мають бути вирішені питання оформлення карти, основними з яких є проектування умовних позначень і конструювання легенди карти.

Важливе значення, особливо для тематичних карт, має компонування карти. Тому в програмі наводяться відомості, потрібні для розробки цього її розділу.

Завершується текстова частина програми технологічним розділом, у якому описуються способи й послідовність виконання робіт, пов'язаних зі створенням карти та підготовкою її до видання.

Обов'язковими в програмі карти є графічні додатки, які доповнюють та ілюструють окремі розділи програми, роблять їх більш чіткими й зрозумілими. Серед них основними є легенда карти й макет її компонування. До програми можуть також додаватися зразки картографічного подання змісту на типових ділянках, схеми районування території, забезпеченості картографічними джерелами тощо.

Зміст програми має бути вичерпно повним щодо основних особливостей карти, яка створюється.

Загальна схема програми карти може дещо змінюватися відповідно до змісту карти, її призначення тощо. Так, у програмі тематичної карти зазначаються вимоги до географічної основи, яка має відповідати тематичній частині карти. Різною може бути й глибина розробки окремих розділів. Наприклад, у програмі шкільної політико-адміністративної карти докладно регламентується зміст карти відповідно до обсягу знань, яких набувають учні тих чи інших класів. Програма ж довідкової політико-адміністративної карти визначає загальні принципові вимоги до змісту карти, а вибір конкретних об'єктів здійснюється під час її складання.

2. 1. ВИБІР КАРТОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ. ВИВЧЕННЯ ОБ'ЄКТА КАРТОГРАФУВАННЯ

Вибір і вивчення карт починають з опрацювання великомасштабних матеріалів за обраною темою. Таку саму роботу з текстовими й цифровими даними здійснюють спочатку за найновішими виданнями, переходячи потім до виданих раніше.

Під час вибору картографічних джерел їх оцінюють за ступенем (можливістю) використання, точністю та іншими ознаками.

За ступенем, використання картографічні джерела підрозділяють на основні (для зображення основного змісту карти), додаткові (для доповнення й уточнення основних картографічних джерел або нанесення на карту лише деяких об'єктів та їх характеристик) і допоміжні, або довідкові (вони не використовуються безпосередньо під час складання карти, а служать тільки для загального ознайомлення з об'єктами, що картографуються).

За точністю картографічні джерела поділяють на точні й неточні. Перші за своєю геометричною точністю чи кількісними показниками відповідають вимогам, які висуваються до створюваної карти, другі - ні.

Неодмінною вимогою до всіх некартографічних джерел є обов'язкова локалізація їх, або координатна прив'язка. Таку локалізацію можна провести двома шляхами: перший - фіксація (подання) безпосередньо на карті положення об'єктів, до яких належать дані некартографічних джерел, другий - зазначення координат, за якими об'єкти можна подати на карті.

З інших вимог до картографічних джерел слід назвати однорідність у часі, просторі, одиницях і показниках картографування та вичерпність, тобто наявність необхідної інформації для всіх без винятку об'єктів, що подані на карті.

Аналіз джерел має бути цілеспрямованим з урахуванням тематики, призначення й масштабу карти, що створюється. Те ж саме джерело може стати основним матеріалом для складання одного картографічного твору й виявитися зовсім непридатним для іншого.

Вивчення об'єкта картографування має на меті виявлення його типових рис і характерних особливостей, закономірностей розташування, взаємозв'язків між його складовими.

Об'єкт картографування вивчають за картографічними творами, географічними описами та іншими літературно-довідковими джерелами послідовно - від установлення загальних закономірностей розміщення об'єктів до детального їх аналізу. У разі потреби лабораторне вивчення доповнюють польовими обстеженнями (зніманнями).

Напрям роботи та обсяг визначається призначенням і змістом майбутньої карти. Наприклад, під час створення ландшафтної карти глибоко і всебічно вивчають природні умови місцевості; при складанні геоморфологічної карти зосереджуються на особливостях рельєфу, а під час розробки політикоадміністративної більше уваги приділяють територіальному поділу та устрою, населеним пунктам, шляхам сполучення, тобто соціальне-економічним об'єктам, які передають основний зміст карти. Ретельне вивчення об'єкта дозволяє скласти перелік елементів змісту майбутньої карти, класифікувати їх, визначити показники, а також принципи й норми генералізації.

2.2. ВИБІР КАРТОГРАФІЧНОЇ ПРОЕКЦІЇ, ОБҐРУНТУВАННЯ ГОЛОВНОГО МАСШТАБУ КАРТИ

У наш час вибір картографічної проекції в більшості випадків базується на досвіді її застосування в уже виданих картах. Особливо це стосується тематичних карт, основою для створення яких є загальногеографічні карти. Тому обчислення параметрів проекції буває потрібне в небагатьох випадках.

Основними факторами, що впливають на вибір проекції, є призначення й характер використання карти, а також особливості території, що картографується (її розмір, форма, положення на земному еліпсоїді).

Для великомасштабних карт, які використовують для картометричних робіт, першорядною є вимога: спотворення картографічного зображення мають бути найменшими. Такими є спотворення топографічних карт. Вимоги до

точності середньота дрібномасштабних карт інші. Як правило, за такими картами для відносно невеликих територій довжини та площі вимірюють з похибкою 2-3 %, а кути - 2-3°. На стінних картах спотворення довжин і площ у межах 10 % візуально майже не відчутні.

Спотворення в картографічних проекціях збільшуються в міру віддалення від ліній або точок нульових спотворень. Однак у межах певної території спотворення не перевищують значень, які б задовольняли вимоги до точності зображення. Так, у рівнопроміжних циліндричних і конічних проекціях територія вздовж ліній нульових спотворень завширшки у 22,5° (2500 км) має спотворення довжин і площ не більше 1 %, кутів - 0,6°; у нормальній азимутальній рівнопроміжній проекції зі спотвореннями довжин у межах 0,5 %, площ - 1 % і кутів - 1,1° можна подати територію радіусом 2200 км (або 19,5°). У відповідних рівнокутних проекціях спотворення площ, а у рівновеликих - кутів збільшуються майже у два рази. Доведено, що рівнопроміжні проекції придатні для зображення майже всіх країн світу. Якщо протяжність країни (регіону) за широтою не перевищує 12°, то можна застосовувати будь-які за характером спотворень проекції, тому що різниця між: ними практично не відчуватиметься. Рівнокутні проекції полегшують використання топографічних карт як картографічного джерела.

Разом з вибором проекції вирішують, яку координатну сітку використати на карті. Для тематичних карт зазвичай обирають картографічну сітку. Враховуючи особливості роботи з картою, визначають густоту сітки. Якщо сітка густа, то вона заважає сприймати зміст карти, якщо рідка - утруднюються картографічні вимірювання й окомірні визначення, знижується їх точність. Густота сітки встановлюється залежно від масштабу й типу проекції. Враховується також доцільність проведення ліній сітки через ціле число градусів, погодженість із сітками інших карт тощо. На вітчизняних настільних науково-довідкових картах відстань між: лініями сітки становить, як правило,

30' (1: 1 000 000), 1° (1:1 500 000 - 1:2 500 000), 2° (1:5 000 000), 4° (1:7 500 000)

та 5° (1:10 000 000 - 1:15 000 000), що в лінійній мірі становить для відрізків меридіанів від 3,7 до 7,4 см. На стінних картах ця відстань збільшується вдвічі.

Важливим питанням розробки математичної основи карти є вибір і обґрунтування масштабу. Вирішують його різними шляхами. Перший з них - вибір та обґрунтування масштабу залежно від призначення карти, вимог до точності вимірювання за нею, повноти й детальності змісту.

Другий шлях вибору й обґрунтування масштабу - врахування заданих (стандартних) розмірів аркушів паперу, на яких буде складатися карта. Такий шлях є простішим, оскільки в даному випадку достатньо знати лише розміри об'єкта картографування та площу аркуша, яка може бути зайнята безпосередньо картографічним зображенням (без рамок і позарамкової площі). Наприклад, площа аркуша паперу становить 21 х 30 см, під картографічне зображення можна відвести площу 16 х 25 см, розміри об'єкта картографування

- 630 х 1000 км. Отже, 630 км : 16 см = 3 930 000 ≈ 4 000 000, 1000 км : 25 см = 4 000 000, тобто карта матиме масштаб 1 : 4 000 000.

2.3. ПРОЕКТУВАННЯ ЗМІСТУ КАРТИ, ПРИНЦИПИ ЙОГО ГЕНЕРАЛІЗАЦІЇ

Проектування змісту карти полягає у визначенні елементів змісту карти, тобто об'єктів, що будуть подані на карті, їх показників та обраних одиниць картографування. Супроводжується проектування змісту розробкою легенди карти, вибором способів картографічного зображення й зображувальних засобів.

Загальногеографічні елементи змісту карти відіграють роль каркаса, відносно якого здійснюють прив'язку тематичного змісту створюваних карт.

Від тематичного змісту карти залежить вибір елементів географічної основи, що складається. Наприклад, шляхи сполучення - необхідний елемент основи соціально-економічних карт, але вони можуть бути відсутні на картах природних явищ, для яких першорядне значення мають гідрографічні об'єкти й рельєф. Розміщення всіх природних і багатьох соціально-економічних об'єктів певним чином пов'язано з особливостями рельєфу земної поверхні. Кліматичні показники, гідрографія, ґрунти, рослинність так чи інакше "прив'язані" до рельєфу. Розміщення поселень, густота і структура сітки доріг, характер використання земель і можливості застосування сільськогосподарської техніки також значною мірою визначаються рельєфом. Однак способи зображення рельєфу на тематичних картах можуть бути іншими, ніж на загальногеографічних.

Слід пам'ятати, що різка межа між елементами основи й тематичного змісту відсутня, тому що інколи неможливо визначити, до якої категорії належить той чи інший елемент. Наприклад, на економічних картах річки, з одного боку, є елементами географічної основи і з ними узгоджують інші об'єкти, а з іншого - елементами тематичного змісту, якщо вони є джерелом електроенергії чи шляхами перевезення вантажів або сплаву лісу.

Розробка змісту карти супроводжується визначенням принципів і шляхів генералізації. Вона виявляється й у відборі об'єктів та елементів змісту, і в докладності класифікацій. Саме на етапі проектування змісту карти встановлюють цензи й норми відбору об'єктів і їх показників, ступінь генералізації ліній та обрисів тощо. Найбільш наочно виявляється ступінь генералізації під час розробки умовних позначень, вигляд і форма яких, у свою чергу, значною мірою залежать від особливостей просторового поширення об'єктів, характеру локалізації їх.

Завдання генералізації розв'язуються як під час проектування змісту карти, так і у процесі її складання.

2.4. РОЗРОБКА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І ЛЕГЕНДИ КАРТИ

Проектування умовних позначень і конструювання легенди є основними завданнями оформлення будь-якої карти. Одночасно розв'язується також завдання художнього проектування карти (картографічного дизайну) для забезпечення її естетичної виразності. Оформлення карти розробляють з урахуванням її призначення, змісту та способу використання. Рекомендується попередньо вивчити вже видані карти, близькі за тематикою і призначенням, щоб ураховувати існуючі традиції в зображенні тих чи інших об'єктів.