Конспек лекцій ВНС

Рис. 3. Одночасний вияв різних типів генералізації:

спрощення планових окреслень (1), відбір, виключення об'єктів (2),

об'єднання контурів (3), узагальнення в легенді (4)

3. Оцінка точності генералізації.

Генералізація приводить до протиріччя між географічною (змістовою) відповідністю картографічного зображення та його геометричною точністю.

Геометрична точність - це міра відповідності розташування, обрисів і розмірів об'єктів на карті до їх реального вияву на певній території. Вона залежить,

перш за все, від геометричної подібності картографічного зображення.

Геометрична точність може бути встановлена при зіставленні картографічного зображення з місцевістю або з великомасштабними джерелами.

На вітчизняних топографічних картах помилки планового положення контурів знаходяться в середньому у межах 0,5 ‒ 0,75 мм. Вони збільшуються для гірських районів і зменшуються для рівнинних. Помилки висотного положення контурів різні для рівнинних, середньогірських і гірських територій.

В середньому вони складають 0,3 ‒ 0,5 h, де h - висота перерізу рельєфу на карті.

На дрібномасштабних тематичних картах помилки планового положення контурів коливаються в дещо більш широких межах. Наприклад, на геологічних картах вони становлять 0,3 ‒ 0,7; на геоботанічних - 0,6 ‒ 1,2; на ґрунтових - 0,8 ‒ 1,3 мм.

Географічна, або змістова відповідність розуміється як правильність подання на карті просторових співвідношень об'єктів, їх головних і типових рис, географічної специфіки конкретної території. Для збереження достовірності зображення при генералізації інколи доводиться вдаватись до зсуву контурів, показу із збільшенням деяких важливих об'єктів. Збільшення деяких деталей, характерних для даної місцевості, призводить до зміщення сусідніх об'єктів і контурів. Таким чином намагання зберегти на карті географічну відповідність (подібність) зображення приводить до порушення геометричної точності, і воно виявляється тим більше, чим дрібніший масштаб карти. Наприклад, умовне позначення автостради на карті масштабом 1:1 000 000 має товщину 0,6 мм, що відповідає 600 м на місцевості. Щоб зберегти географічну відповідність, зображення розміщених вздовж дороги об'єктів зміщуються (для збереження геометричної точності їх треба було б подати на самій дорозі). Геометрична точність порушується й внаслідок узагальнення обрисів, їх об'єднання, схематизації зображення.

4. Генералізація об’єктів різної локалізації.

Об'єкти, локалізовані в пунктах, зображують за допомогою значків, тому їхня генералізація пов'язана, насамперед, з відбором об'єктів відповідно до встановлених цензів і норм, з узагальненням якісних характеристик об'єктів і укрупненням градацій шкал значків. При цьому відбувається перехід від видових підрозділів об'єктів до родового (наприклад, значки окремих нафтових свердловин заміняються загальним значком родовища, а далі - знаком ареалу нафтового басейну).

Переходячи до укрупнених інтервалів, важливо зберігати характерні особливості явищ та процесів. Наприклад, у США до міст відносять населені пункти із кількістю жителів більше 2500 чоловік, а в Індії - більше 5000.

Виходить, при узагальненні інтервальної шкали для цих країн бажано зберегти саме такі рубежі.

Об'єкти, локалізовані на лініях, завжди передаються лінійними знаками. Для них найбільш істотні геометричні аспекти генералізації, спрощення і випрямлення обрисів, а також цензовий відбір лінійних елементів (наприклад, рік, довжина яких на карті менше 1 см). У ряді випадків узагальнюють якісні розходження лінійних об'єктів (замість доріг різного класу вводять єдиний знак доріг і т.п.). При генералізації векторів і смуг рухи неминучий відбір тільки головних напрямків і узагальнення кількісних характеристик (наприклад, обсягів і структури вантажопотоків).

Об'єкти суцільного поширення зображують за допомогою ізоліній, якісного й кількісного фонів та ареалів. Для ізолінійних зображень найбільш актуальне узагальнення рисунка ізоліній і укрупнення шкал висот перерізу. При вмілому узагальненні рельєфу (рис. 5) його морфологічні особливості зберігаються навіть при знятті багатьох деталей ерозійного розчленовування і багаторазовому укрупненні перерізу. Однорідні контури поєднуються в більші або замінюються загальним знаком ареалу.

Рис. 5. Послідовна генералізація рельєфу в горизонталях, яка супроводжується укрупненням висоти перерізу і виключенням деталей ерозійного розчленовування.

а - вихідне зображення в масштабі 1:200 000; б і в - відповідно зображення в масштабах 1:500 000 і 1:1 000 000.

При генералізації явищ, показаних способом якісного фону, на перший план виступає укрупнення якісних градацій, тобто узагальнення класифікації зображуваних явищ, заміна дрібних підрозділів більшими. Добре відомо, наприклад, що на великомасштабних геологічних картах докладно

показуються різновікові породи, у міру переходу до більш дрібних масштабів вони узагальнюються, а на самих дрібномасштабних картах зображуються лише геологічні системи. Аналогічно на ґрунтових картах різновиду ґрунтів послідовно заміняються видами, підтипами, типами.

Генералізація карт якісного фону завжди веде до виділення найбільш великих систем. Генералізація об'єктів, показаних способом кількісного фону, виконується за рахунок укрупнення сіток районування й узагальнення шкал кількісних показників.

Об'єкти розсіяного поширення найчастіше передаються точковим способом. Генералізація в цьому випадку зводиться до укрупнення ваги точок і деякому збільшенню їхнього розміру на карті (рис. 6). Якщо ж явище показане знаками ареалів, то можна скоротити подрібненість підрозділів, укрупнити контури ареалів, провести їхнє злиття.

Рис. 6. Етапи процесу генералізації явища, показаного точковим способом.

а - вихідне зображення посівних площ (одна точка - 500 га); б - укрупнення ваги точки (одна точка - 2500 га); в - збільшення діаметра точки; г - зменшення масштабу карти (одна точка 2500 га).

НАПИСИ НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ

1.Написи на картах

2.Картографічні шрифти

3.Картографічна топоніміка

4.Покажчики географічних назв

1. Написи на картах

Написи, які є на картах, органічно поєднані з конкретними об'єктами, вони суттєво збагачують зміст карт. Саме написи перетворюють "німе" картографічне зображення на карту й підвищують її цінність як джерела інформації та засобу дослідження.

Написи на картах виконують різні функції, за якими їх поділяють на три групи: топоніми (географічні назви) і пояснювальні написи.

Топоніми - власні географічні найменування об'єктів картографування. Серед географічних назв можна виділити власні імена, якими називають одиничні об'єкти (Київ, Дніпро); назви-титули, які інколи мають паралельно скорочені форми (напр., Сполучені Штати Америки, або США, Об'єднані Арабські Емірати, або ОАЕ).

До пояснювальних написів, які подають на картах, належать загальні терміни, слова або словосполучення, що виражають поняття певної науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. На картах термінами позначають об'єкти за їх належністю до певного класу (напр., море, затока, гора, вулкан). Найчастіше їх наводять разом із власними іменами (Чорне море, гора Джомолунгма), а інколи самостійно, для виділення на карті важливих об'єктів (напр., колодязь у пустелі). Пояснювальні написи можуть бути: вказівками якісних особливостей об'єктів, які не відображаються умовними позначеннями (напр., позначення виробничої спеціалізації заводу, переважаючих порід лісу, матеріалу покриття доріг, якості води в озерах і колодязях); кількісними показниками об'єктів (поверховість будинків, ширина й глибина річок, довжина, ширина й вантажопідйомність мостів, висота насипів і курганів, глибина виїмок, середня висота й товщина дерев та середня відстань між ними в лісі, ширина доріг); власними іменами та назвами, що не належать до географічних об'єктів (прізвища керівників і назви кораблів, написи вздовж

маршрутів експедицій); поясненнями до ліній картографічної сітки (Північне полярне коло, оцифрування сітки).

Загальні терміни й деякі інші пояснювальні написи нерідко подають скорочено для того, щоб зменшити завантаження площі карти (це вказується в легендах чи поясненнях до карти).

Написи на картах, крім основної своєї функції - передачі географічних назв і пояснення зображених об'єктів, - можуть нести й інше навантаження: бути власне картографічними позначеннями, якими передають якісні й кількісні особливості об'єктів (буквені позначення родовищ корисних копалин, тип накреслення (шрифту) назв населених пунктів підкреслює їхнє адміністративне значення).

Усі написи на картах подають за певними правилами.

2. Картографічні шрифти

Написи на картах виконують тими чи іншими картографічними шрифтами. Картографічний шрифт - це графічне зображення букв і цифр у написах на карті. Шрифти відрізняються за рисунком букв і цифр, їх розміром (висотою), накресленням (курсивні та друковані), нахилом, (прямим чи похилим), співвідношенням товщини основних і додаткових (з'єднувальних) елементів, зміною ширини внутрішньо-буквеного просвіту, кольором, тощо. За цими ознаками кожному шрифту надається відповідна назва.

На поліграфічному виробництві застосовують також класифікацію шрифтів за кеглем, висотою букв, яка вимірюється у пунктах (1 пункт = 0,376 мм). Залежно від кегля шрифтам надають певну назву (напр., "текст" - 20 пунктів, "корпус" - 10, "нонпарель" - 6 тощо).

Рисунок і колір шрифту передають якісні відмінності об'єктів, а його розмір - кількісні показники. Так виділяють типи населених пунктів: назви міст і селищ міського типу подають, як правило, прямим шрифтом, а сільські населені пункти - похилим. Величиною букв характеризують населені пункти за їх людністю. Похилим шрифтом пишуть назви об'єктів гідрографії та рельєфу.

Написи на картах можуть бути виконані великими (прописними) або малими літерами (для позначення якісних і кількісних відмінностей об'єктів). Наприклад, для назв міст використовують великі літери прямих шрифтів, а для сільських населених пунктів - малі похилих або прямих шрифтів.

Набагато поліпшується сприйняття й розпізнавання зображених на карті об'єктів за застосування кольорових шрифтів. Це дозволяє безпосередньо відносити написи, виконані тим чи іншим кольором, до певного елемента змісту карти. Наприклад, на загальногеографічних картах назви об'єктів гідрографії подають синім кольором, населених пунктів та інших об'єктів - чорним.

3. Картографічна топоніміка

Правильна передача географічних назв на картах має надзвичайно важливе значення. Помилки в написанні назв призводять до неоднаковості географічних назв одних і тих самих об'єктів на різних картах, що ускладнює їх використання, до неузгодженості цих назв з назвами в географічних описах. Такі помилки спричиняють появу неправильних назв у офіційних документах, наукових публікаціях чи масових виданнях.

Географічні назви, або топоніми, їх походження, змістове значення, написання, вимову вивчає топоніміка (від грец. - місце, місцевість і - ім'я). Безпосереднє відношення до картографії мають лише деякі питання топоніміки, зокрема, первинне встановлення географічних назв, запис їх і правильна передача на картах. Науковою розробкою методики виконання цих завдань займається картографічна топоніміка.

Топонімічні дослідження проводять спеціалісти різних галузей: лінгвісти, історики, археологи, етнографи, географи. Вивчення географічних назв становить значний науковий і практичний інтерес, тому що топоніми часто пов'язані з особливостями географічного положення місцевості, характером природних умов, з життям і побутом народів, історичними подіями тощо.

Шлях від топоніма до написання географічної назви на карті долається порізному, залежно від методу створення карт, а також від збігу мови топоніма з мовою карти, яка створюється. Установити географічні назви рідною мовою допомагає опитування місцевого населення під час наземного знімання, виявлення назв за вже виданими картами (особливо топографічними великих масштабів), різними довідниками (адміністративно-територіального поділу країни, залізниць і водних шляхів сполучення), географічними словниками, енциклопедіями. Зміни географічних назв фіксуються офіційними документами, що видаються державними органами.

Певні труднощі виникають, якщо треба передати іншомовні назви літерами української абетки. Передача географічних назв однієї мови за допомогою літер іншої, тобто транскрибування географічних назв, пов'язана з перекладом їх з однієї мови іншою, при цьому слід ураховувати особливості різних абеток, існування різних форм назв, що склалися на практиці. Такими формами є місцева офіційна, фонетична, транслітерація, традиційна й перекладна.

Місцева офіційна форма є передачею назви на карті в точній відповідності до написання назви державною мовою країни, на території якої об'єкт знаходиться. Ця форма, що є прямим запозиченням, застосовується в тому разі, коли в країні, яка видає карту, функціонує абетка, однакова з абеткою тієї країни, де назва є офіційною. Прикладом може бути латинська абетка, спільна для багатьох країн світу. Однак місцева офіційна форма зберігає лише справжнє (автентичне) написання, а не дійсну вимову географічної назви. Так, назва столиці Угорщини - Budapest (Будапешт) вимовляється англійцями і французами як "Будапест", оскільки вони не враховують, що латинська літера "s" угорською мовою означає звук, відповідний до української "ш".

Фонетична форма відтворює назви якомога ближче до дійсного звучання при написанні їх літерами абетки іншої мови. Так, фонетичною формою назви столиці Франції Рaris буде "Парі". Недоліком цієї форми є те, що вона не відповідає справжньому написанню назв.

Транслітерація полягає в передачі назв, написаних літерами одної абетки, літерами іншої без урахування дійсної вимови. Так, назва столиці Франції за цією формою подається як "Паріс".

Традиційна форма означає збереження на картах назв у тій формі, у якій вони за традицією вживаються в мові іншого народу (держави) у науковій, політичній і художній літературі. Як правило, ця форма відрізняється від оригінальної назви (українською Париж замість "Парі", Рим замість "Рома" тощо).

Перекладна форма базується на перекладі назви з мови, якою об'єкт дістав первинну назву, мовою країни, у якій карта створюється. Назви можуть бути перекладеними повністю (напр., острови Зеленого Мису) або частково (напр., у назві міста Новий Орлеан перекладено тільки перше слово назви). Зараз ця форма передачі іншомовних назв майже не застосовується і збереглася лише в назвах, які стали традиційними.

Для прикладу порівняємо передачу географічних назв різними формами:

4. Покажчики географічних назв

Покажчики географічних назв є переліком за абеткою всіх географічних назв об'єктів, що містить певна карта або атлас, з позначенням їх місцеположення. До назви об'єкта додається термін, що визначає його рід (річка, озеро, гора). Терміни відсутні біля назв населених пунктів, держав, а також океанів, морів, хребтів, рід яких вказано в самій назві (Чорне море, Тихий океан). Терміни подаються в повній або скороченій формі згідно з доданим списком скорочень. Покажчики дають можливість легко визначити наявність (або відсутність) потрібного об'єкта на карті або в атласі.

Покажчики розрізняються за способами формування й подання відомостей для знаходження об'єктів. Найчастіше застосовують вказівну сітку, яку утворюють лінії картографічної сітки або довільної сітки прямокутників. Пояси клітинок сіток, що утворені паралелями або горизонтальними лініями, позначаються буквами (або цифрами), а колони клітинок утворені меридіанами або вертикальними лініями сіток - цифрами (або буквами). Місцеположення об'єктів за такими сітками подається буквено-цифровим індексом пояса та колони, у яких знаходиться об'єкт (напр., А2, Г4). Самі позначення поясів і колон подаються по краях карт. У покажчиках до атласів крім індексу клітинки вказують сторінку, на якій розміщена карта з об'єктом, що потрібно знайти. Наприклад, в "Атласі світу" ДНВП "Картографія" (1999) інформація про місцеположення подається так: Київ 54 В1, Дніпро 53 И4, але Україна 54-55, де 54, 53, 54-55 - сторінки, а В1, И4 - індекси клітинок.

Крім покажчиків із застосуванням вказівних сіток є такі, у яких для позначення місцеположення об'єктів подаються їх географічні координати,

наприклад:

Такий покажчик порівняно з першим менш компактний, але він має універсальний характер: його можна використати для будь-якої іншої карти, а також як окреме джерело для довідок, наукової роботи тощо. Цінність таких покажчиків полягає також: у тому, що їх легко перетворити на бази цифрових даних, потрібних для створення ГІС.

Існують і інші за обсягом інформації й оформленням покажчики. Деякі з них подають назви об'єктів певної групи та інформацію про них різними кольорами: гідрографію - синім, орографію - коричневим, об'єкти політикоадміністративного поділу - червоним, усі інші - чорним.

Покажчики до окремих карт розмішують, як правило, на зворотному боці аркуша. Покажчики до атласів можуть бути складовою самого атласу або віддрукованими окремою брошурою.