150. Консульські шлюби.

У законодавстві практично всіх країн передбачена спеціальна форма укладення шлюбів - консульські шлюби. Такі шлюби укладаються в консульствах або консульських відділах посольств між громадянами держави акредитування, що знаходяться на території цієї іноземної держави. Консульські шлюби укладаються на основі консульських конвенцій; до них застосовується законодавство держави акредитування. У деяких консульських конвенціях передбачено вимога враховувати і право держави перебування.

При прийнятті Закону України про МПрП законодавець зробив перший крок щодо "лібералізації" правового регулювання. Перша частина ст. 57 передбачає, що громадяни України можуть укласти шлюб не тільки в Україні, але і в консульській чи дипломатичній установі України за кордоном. При цьому необхідною умовою є проживання хоча б одного з них за межами України.

Повноваження відповідних консульських посадових осіб регулюються Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента України (№ 127/94 від 2 квітня 1994 року з наступними змінами). Глава VI Консульського статуту регламентує функції консула щодо укладення та розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, опіки і піклування, реєстрації актів громадянського стану. Згідно зі ст. 29 консул провадить реєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до законодавства України.

Щодо права, яке підлягає застосуванню при укладенні таких шлюбів, то ст. 57 встановлює, що при цьому застосовується право України. Оскільки закон передбачає можливість реєстрації шлюбу тільки між громадянами України, то мова йде про матеріальне право України.

Регулювання шлюбів, укладених в консульських установах, знайшло своє відображення і в численних Консульських конвенціях України з Італією, Кубою. Лівією, Македонією, Туреччиною та іншими країнами {слід враховувати також консульські конвенції колишнього СРСР)

11. Шлюби між іноземцями можуть укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві іноземних держав в Україні

151. Розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був утворений шлюбом: сторони можуть вступати у новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місця проживання; жінка може обрати дошлюбне прізвище

Розірвання шлюбу є одним зі способів його припинення (як і в разі смерті одного з подружжя чи оголошення його померлим).

Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох державах, є воля одного чи обох із подружжя. Так, у Швеції розлучення проводиться за наявності односторонньої заяви після 6 місяців - терміну, необхідного для зваження потреби в розлученні. Цей строк надається лише в тих випадках, коли у подружжя від шлюбу є неповнолітні діти (віком до 16 років). Але вказаний термін не застосовується навіть за наявності неповнолітніх дітей, якщо протягом двох років подружжя проживало окремо.

Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Часто його називають "непоправним" розпадом (ФРН, Великобританія, 11 штатів США, Австралія). До того ж в окремих державах це єдина підстава розірвання шлюбу.

У державах "сім'ї загального права" підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; залишення одного з подружжя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув'язнення на певний термін тощо. Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло трьох років.

У державах із мусульманською правовою системою розлучення проводиться за рішенням суду переважно з ініціативи чоловіка (повнолітнього, повністю дієздатного), і тільки іноді за взаємною згодою подружжя. Хоч останнім часом у Єгипті, Лівані, державах Південно-Східної Азії, де проживають мусульманські громади, право звертатися до суду за розлученням надано тільки дружині.

Підставами для звернення до суду в мусульманських державах є: хвороба чи фізичні вади подружжя; тривала (1-2 роки) відсутність чоловіка без достатніх підстав, що заподіює моральну шкоду дружині; конфлікт між подружжям чи заподіяння одним з них моральної шкоди іншому. Специфічними підставами для звернення до суду з вимогою про розлучення в окремих державах із мусульманською правовою системою може бути: укладення чоловіком нового шлюбу без дозволу суду; нездатність чоловіка належно утримувати всіх дружин (Ємен).

Розірвання шлюбу за взаємною згодою осіб у мусульманських правових системах може відбуватись у договірній формі. Суттєвою умовою такого договору є матеріальне відшкодування дружиною чоловікові грошової суми, яка еквівалентна вартості шлюбного подарунка чоловіка.