109. Сфера дії зобов’язального статуту.

Слід зазначити, що під зобов'язальний статут підпадають далеко не всі аспекти правочину з іноземним елементом і тому важливим є визначення сфери дії зобов'язального статуту (тобто обраного права). У чинному законодавстві не встановлено, на які правовідносини, що виникають у зв'язку з укладенням, виконанням чи припиненням правочину, поширюється зобов'язальний статут – це можна визначити лише шляхом аналізу всієї системи колізійних норм. Так, спеціальні колізійні норми існують щодо форми правочину, правоздатності та дієздатності сторін правочину, довіреності, права власності на предмет зобов'язання, строку позовної давності, виконання зобов'язання, тощо.

Проект Закону про МПП у ст. 31 визначає сферу дії права, що застосовується до змісту правочину, закріплюючи, що воно охоплює питання дійсності та недійсності правочину, його тлумачення, права та обов'язки сторін й інші відносини, зокрема передбачені у ст. 46. Ця стаття визначає сферу дії права, що застосовується до договору – ним охоплюються: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов'язки сторін; 4) виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) передання вимоги та переведення боргу у зв'язку з договором.

фера дії зобов'язального статуту в принципі не поширюється на питання "первинного" (особистого та формального) і речовинно-правового статутів. Зі сфери дії зобов'язального статуту виключаються питання про вимоги, на які не поширюється позовна давність (вимоги про відшкодування шкоди; вимоги, що випливають з особистих немайнових прав): "Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином або юридичною особою України" (ст. 35 Закону про МПРП).

110. Право, застосовуване до форми та змісту угод і договорів.

Особливість правового регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів проявляється в тому, що сторони договору повинні визначити законодавство сторони, уживане до даного договору. Застосовне право (applicable law) - система правових норм певної держави, які застосовуються для регулювання відносин між учасниками договору з іноземним елементом. Вибір законодавства певної країни партнери здійснюють за угодою. Якщо в договорі така угода відсутня, то у випадку виникнення спору суд, арбітражний суд застосовує відповідні колізійні норми національного законодавства. Існують дві основні причини, що зумовлюють необхідність вибору застосовуваного права арбітрами. Це або початкове відсутність обраного сторонами застосовуваного права, чи здійснення вибору, який повністю або частково не може бути прийнятий арбітрами. Якщо відсутність першого досить однозначно, то в другому випадку ситуації можуть бути більш ніж непростими. Одна справа, якщо сторони неадекватно сформулювали текст положення про вибір застосовного права, що не дозволяє судити про те, зроблений вибір національного застосовного права чи ні. По-іншому виглядає ситуація, коли сторони обрали право чітко і однозначно, але його застосування буде підставою для скасування рішення або подальшої відмови в його визнання та виконання. Наприклад, вибір сторонами застосовуваного права може призвести до порушення антиконкурентного права, яке в країнах Європейського Союзу є частиною публічного порядку, або ж до неарбітрабельних спорів (трудові відносини, банкрутство та ін.)

(substantive law) – процесуальне право.

1) Застосовуване право (the substantive law).

Поняття застосовуваного права охоплює право, що регулює правовідносини у їх “нормальному” стані при виконанні договору – до порушення його однією із сторін та ініціювання судового розгляду в фаціальних судах або арбітражного процесу в арбітражних інституціях, а саме:

- права та обов’язки сторін за договором;

- істотні умови контракту;

- форма договору;

- способи посвідчення повноважень представників сторін, що наділені повноваженнями укладати договори від імені сторін;

- необхідність державної реєстрації чи нотаріального посвідчення договору;

- способи виконання;

- тлумачення термінів, юридичних концепцій та правил, використовуваних у договорі;

- визнання договору дійсним;

- інших умов та положень зовнішньоекономічного контракту