4. Питання набуття прав на спадкове майно

До головних питань набуття прав на спадкове майно, що регулюються матеріальним цивільним та МПрП, належать:

1. питання здатності щодо прийняття спадщини або відмови від неї;

2. форма прийняття спадщини або відмова від неї;

3. передання активу (майно і майнові права) і пасиву (зобов’язання) спадщини;

4. управління спадковою масою.

За відсутності спеціальних колізійних приписів у сучасних законодавствах з питань МПрП, право спадкоємця прийняти спадщину або відмовитись від неї, так само як і форма такого прийняття або відмови, регулюються, за загальним правилом, правом, що застосовується до спадкових відносин. У цьому аспекті на практиці можуть виникати питання щодо:

1. здатності спадкоємця прийняти певну частину спадкового майна і відмовитись від іншої та

2. ставлення нотаріуса або суду, який веде спадкову справу до прийняття іноземцем спадщини або відмови від неї, якщо таке прийняття або відмова здійснені у формі, не передбаченій правом країни спадкового провадження.

Порядок прийняття спадщини і управління спадковою масою є одним з центральних питань міжнародного приватного спадкового права. У країнах сім’ї континентального права існує класичний інститут спадкування. Майно померлого безпосередньо переходить до належних спадкоємців, які самостійно розпоряджаються отриманими активами і відповідають за зобов’язаннями померлого.

У країнах common law відносини спадкування розуміють як систему норм, що регулюють відносини, пов’язані із виконання адміністратором (чи виконавцем заповіту) функцій “розподілювача” спадкового майна. У цих правових системах замість прямого правонаступництва здійснюється перехід спадкової маси до адміністратора, який керує погашенням боргів спадкодавця та розподіляє актив, що залишився між спадкоємцями.

Спроба попередити можливі колізії двох систем управління спадковою масою була здійснена у Гаазькій конвенції 1973 року стосовно міжнародного управління майном померлих осіб, якою запроваджені універсальні інститути адміністрування спадщини у міжнародних правовідносинах (Україна не є членом).

141 Колізійні прив’язки спадкування. Сфера дії спадкового статуту.

У доктрині вироблено поняття спадковий статут правовідносини (статут спадкування) - це визначається на підставі колізійної норми права, що підлягає застосуванню до всієї сукупності спадкових відносин, пов'язаних з іноземним правопорядком: "Закон, застосовуваний до спадкоємства, зокрема, визначає:

a) час відкриття спадщини;

b) осіб, призваних до спадкоємства;

c) якості, якими повинні володіти спадкоємці;

а) порядок володіння майном, залишеним спадкодавцем; е) умови та наслідки розпорядження спадкодавця на випадок смерті;

Про межі обов'язки спадкоємців сплачувати борги спадкодавця;

g) право держави наслідувати виморочне майно" (ст. 68 Закону про МПРП в Румунії).

Законодавство окремих країн встановлює єдиний статут спадкування - вся сукупність спадкових відносин, пов'язаних з іноземним правопорядком, регулюється на основі єдиної колізійної прив'язки:

1. Закон країни громадянства спадкодавця: "Спадкові відносини визначаються за правом держави, громадянином якої був спадкодавець на момент своєї смерті" (ст. 28 ЦК Греції). Це колізійне початок є найбільш поширеним.

2. Закон країни останнього місця проживання спадкодавця: "Спадкування визначається, яким би не було місцезнаходження майна, законом останнього місця проживання спадкодавця" (ст. 2100 ЦК Перу).

3. Закон країни місця знаходження спадщини: "Закон місця знаходження спадкових маєтностей на момент смерті особи, про спадкування після якого йде мова, визначає все відноситься до спадкування за законом і за заповітом" (ст. 2400 ЦК Уругваю).

Туніський законодавець встановив альтернативне застосування трьох колізійних почав: "Спадкування підпорядковується внутрішньому законом держави, громадянство якої мав спадкодавець на момент смерті, або законом держави його останнього місця проживання, або законом держави, в якому він залишив після себе майно" (ст. 54 Кодексу МПП).

Основна колізійна прив'язка спадкових відносин - особистий закон спадкодавця. У зв'язку з цим виникає проблема зміни доміцілія "з оманливою метою": опікун навмисно змінює місце проживання неповнолітнього, щоб змінити розподіл спадщини в разі його смерті. У справі (1918) рішення англійського суду грунтується на доктрині обходу закону. Стверджувалося, що, коли дитина уражений смертельною хворобою і його мати залишає місце свого перебування з "шахрайським метою" успадковувати його майно, вона не має дійсного наміру змінити свій домицилий: "Домицилий буде вважатися обманним, якщо не можна знайти ніякої іншої причини для його зміни, крім наміри забезпечити для себе переваги у правонаступництво у відношенні рухомого майна її дітей".

У переважній більшості країн має місце розщеплення спадкового статуту - законодавець встановлює розгалужені ланцюжки колізійних норм, застосовних до різних аспектів спадкових відносин. Явище "множинність колізійних прив'язок" особливо характерно для регулювання спадкових відносин, пов'язаних з іноземним правопорядком.

Спадкування відкривається в момент смерті особи за його останнім місцем проживання (Чилі). Відкриття спадщини, прийняття і розділ спадкового майна підпорядковується праву місця знаходження спадщини (Туреччина). Питання вступу в спадщину або розпорядження очікуваним спадщиною підпорядковуються особистим законом спадкодавця на момент його смерті (Угорщина). Розпорядження про позбавлення спадщини має бути виражена у заяві, що має форму заповіту (Бельгія).