Тема 3. Поняття та ознаки доказів. Класифікація доказів.

3.1. Поняття і значення доказування. Поняття доказів.

3.2. Належність, допустимість, достовірність і достатність доказової інформації у справі.

3.3. Поняття та класифікація доказів. Правила користування непрямими доказами у кримінальному процесі.

3.1. Поняття і значення доказування. Поняття доказів.

1. Доказування – це об­ставини справи встановлюються судом, прокурором, слідчим шляхом кримінального процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення.

Доказування посідає важливе місце в кримінально-процесуальному праві, складовою частиною якого є доказове право.

За своєю гносеологічною суттю доказування являє собою різновид людського пізнання дійсності, логічне сприйняття тих подій, які могли відбуватися у минулому.

Кримінальне процесуальне доказування розглядаються у трьох площинах:

1. Доказування - це дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності слідчого та судді по збиранню, перевірці та оцінці доказів;

2. Доказування – це логічне і процесуальне обґрунтування висновків та рішень по справі;

3. Доказування – це сукупність практичних дій і розумової діяльності суб’єктів кримінального процесу.

Доказування в кримінальному процесі – це діяльність суб'єктів провадження по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних версій і аргументів для їх обґрунтування.

Елементами процесу доказування є:

1. Збирання (формування), перевірка й оцінка доказів та їх джерел (ст. 93 – 94 н. КПК).

2. Письмове або усне формулювання певного припущення тобто версії (обвинувальної чи виправдувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, окремими нормами Законів України "Про прокуратуру", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", та іншими, які в своїй сукупності становлять доказове право.

До системи норм доказового права входять:

а) норми глави 4 КПК «Докази і доказування», які визначають, зокрема, поняття й оцінку доказів, види процесуальних джерел доказів, встановлюють належність і допустимість доказів або навпаки, недопустимість (ст.ст. 85 – 90 КПК), обов'язок доказування (ст. 92 КПК);

б) норми-принципи кримінального процесу (напр., принцип презумпції невинуватості або тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченого - ст. 17 КПК);

в) норми, які передбачають права й обов'язки суб'єктів кримінального провадження (наприклад., ст. 40 КПК – слідчого чи ст. 46 – 47 КПК- захисника);

г) норми, що регулюють слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів (напр., ст. 234 КПК - проведення обшуку з метою виявлення доказової інформації);

д) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття й обґрунтування процесуальних рішень на підставі зібраних доказів (напр., складання слідчим обвинувального акту (ст. 291 КПК)).

Доказове право вивчається теорією доказів, як складовою частиною науки кримінального процесу. Теорія доказів розробляє наукові рекомендації по розвитку доказового права і вдосконаленню практики його застосування слідчими, прокурорами, суддями, захисниками.

Докази – це фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст. 84 КПК).