8. 2. Напрями захисту доказової інформації.

Практикою та наукою доказового права вироблені напрями захисту доказової інформації:

1. Обмеження доступу до доказової бази у справі. Із новели закону випливає не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій у зв'язку з участю у них (наприклад, потерпілим ст. 57 КПК; свідком ст. 66 КПК; перекладачем ст. 68 КПК та іншими учасниками). До таких відомостей, незалежно від виду злочину, відносять інформацію про слідчі версії, тактику проведення слідчих (розшукових) гласних та негласних дій, заходи безпеки, що застосовуються відносно учасників процесу, про осіб, які виконують негласні розшукові дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами.

Стаття 162 КПК визначає перелік речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю (наприклад, відомості, які можуть становити лікарську таємницю, таємницю вчинення нотаріальних дій, банківську, комерційну, державну, записи особистого характеру, операторів зв’язку (наприклад, про маршрут абонента)). Сторони кримінального провадження, слідчий за погодженням з прокурором мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком листування між захисником та його клієнтом.

Розголосити таємницю розслідування можуть особи, які беруть участь у проведенні процесуальних дій (поняті, свідки, потерпілі, захисник). Однак, умисно або неумисно суб'єктом розголошення може бути особа, яка здійснює розслідування. Вона володіє найбільшим обсягом доказової та іншої конфіденційної інформації у справі (про тактику розслідування, про дані, одержані в процесі проведення слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових заходів, про місце проживання свідків, про заходи безпеки стосовно учасників тощо):

а) умисне розголошення доказової інформації від корумпованих працівників – інформаторів з правоохоронних органів. Вони одержують доказову інформацію осередком службових зв’язків, шляхом проведення перевірок та ревізій (наприклад, прокурором, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування (п.6 ст. 36 КПК)), на підставі інсценованих скарг окремих учасників процесу на дії слідчих.

Розголошення інформації корумпованим слідчим суддею який, наприклад, дає дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

б) неумисне (недбале) розголошення інформації працівниками органів розслідування своїм колегам, в тому числі колишнім, знайомим, представникам засобів масової інформації після огляду місця події, через телефонну мережу, що не санкціоновано прослуховується тощо.

Разом з тим, не вся інформація, яка міститься в матеріалах кримінальної справи, стосується доказової або є такою, що становить слідчу таємницю. Це питання слідчий чи прокурор повинен вирішити самостійно, керуючись законом та професійною правосвідомістю. Віднесення всіх матеріалів справи (інформації) до слідчої таємниці може призвести до порушення прав і законних інтересів учасників процесу (наприклад, порушення права на захист), до непоінформованості громадськості, безконтрольності в діяльності правоохоронних органів.

2. Другим напрямом захисту доказової інформації у справі є обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою – у випадках дозволених (ст. 183 КПК). Наприклад, з метою зменшення можливості спілкування співучасників між собою, їх поміщають до різних СІЗО (інших областей), адже у судді є можливість спілкуватися у режимі відеоконференції.

Сприяють спілкуванню обвинувачених окремі працівники персоналу установ, захисники (у виді передачі засобів зв’язку тощо).

Більше того, у справі Мадуєва передала йому револьвер, який був речовим доказом, не будь-хто інший, а слідчий з особливо важливих справ Прокуратури Росій­ської Федерації Воронова. За допомогою одержаної зброї злочинець вчинив спробу втекти із СІЗО, при цьому пора­нив співробітника слідчого ізолятора.

3. Третім напрямом у захисті доказової інформації є повне фіксування технічними засобами судового провадження, протоколів процесуальних дій та додатки до них, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії (п. 20 ст. 9, п.5 ст. 27, ст. 103 КПК). Вони доповнюють протокольний запис і наочно відображають перебіг і результати слідчої дії (звуко- та відеозапис, фотозйомка). Їхнім застосуванням забезпечується максимальна повнота інформації, у т.ч. – для судового розгляду, дисциплінується поведінка осіб.

На сьогодні найбільш поширеною є відеозйомка, яка використовується при проведенні огляду місця події, обшуку, виїмки, відтворення обстановки і обставин події та інших слідчих дій. Дискредитуючи значення відеозапису, обвинувачені та їхні захисники іноді вказують на його монтаж. Однак, все це спростовується проведенням відеофоноскопічної експертизи, в процесі якої досліджу­ється відеоплівка. Висновок про відсутність змін у відеозапису, а також фіксація дати і часу проведення слідчої дії на плівці підтверджують її справжність і дозволяють вико­ристовувати в процесі доказування.

При використанні відеозапису в ході розслідування пра­цівниками органів дізнання та досудового слідства допус­каються найбільш типові помилки, які полегшують спроби суб'єктів приховування злочинної діяльності дискредиту­вати зміст сформованих доказів. Зокрема:

- здійснюється відеозапис не всієї слідчої дії, а окремих її фрагментів, наприклад, при обшуку не фіксуються пошукові дії;

- при відеозйомці затримання не фіксується процес вилучення у затриманої особи предметів чи документів;

- при зйомці відтворення обстановки і обставин події "випадають" дії слідчих та оперативних працівників, внаслідок чого неможливо перевірити, чи не "керують" вони поведінкою підозрюваного або обвинуваченого;

- при проведенні слідчих дій "за кадром" залишаються поняті: не видно, чи мають вони можливість підтвер­дити хід, результати і фіксацію певної слідчої дії.

Уявляється, що усунення цих помилок лише сприятиме надійності зібраних у справі доказів.

4. Четвертим напрямом захисту доказової інформації є запобігання знищенню окремих документів чи інших матеріальних носіїв доказової інформації, що містяться у справі. Слідча практика знає випадки, коли обвинувачені прагнули знищити певні документи у кримінальній справі з метою уникнення відповідальності (наприклад, коли слідчий під час проведення допиту чи іншої слідчої дії пред'являє певні документи). Коли слідчий має підстави вважати, що під час ознайомлення з матеріалами обвинувачений може знищити документи чи інші доказові носії інформації, він вправі замінити оригінал документа його копією.

Якщо копію матеріального носія доказової інформації зробити проблематично – в таких випадках при проведенні процесуальних дій потрібно або ж утриматись від їх пред'явлення обвинуваченому, або ж виявити максимум обережності, щоб не допустити їх знищення.

Досвідчені слідчі, розслідуючи тяжкі та особливо тяжкі злочини або ж злочини, вчинені організованими злочинними групами, завжди ведуть своє контрольно-наглядове провадження. До цього контрольно-наглядового провадження вони поміщають копії основних процесуальних документів про рух кримінальної справи (постанови про проведення обшуку, виїмки, протоколи проведення цих дій, рішення про обрання запобіжного заходу, постанова про притягнення особи як обвинуваченого тощо). Таке наглядове провадження зберігається до прийняття судового рішення у кримінальній справі. У випадку втрати кримінальної справи чи її зни­щення слідчий в змозі швидко відновити кримінальну справу.

У новому КПК України є відповідний розділ VII "Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження". Ця глава містить норми, які регулюють по­рядок відновлення втрачених чи знищених кримінальних справ (суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження).

5. У захисті доказів істотну роль відіграє засвідчувальна функція, яку в кримінальному процесі реалізують незаінтересовані особи (поняті) при проведенні слідчих (розшукових) дій (п. 7 ст. 223 КПК). Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в будь-яких процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне (це позитивно) і, навпаки, зобов’язані для обшуку або огляду житла, пред'явлення для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Це стосується тих слідчих дій, в ході яких суб'єк­тами процесу безпосередньо сприймається значний обсяг доказової інформації, причому з різних дже­рел, і ця інформація легко піддається викривленню, фаль­сифікації.

Використовуючи досвід зарубіжних країн, необхідно відзначити, що можлива присутність понятих також за клопотанням учасників процесу.

6. Ще одним напрямом захисту доказів у судочинстві є гарантування безпеки фізичних осіб, які є носіями доказової інформації.

При проведенні окремих слідчих дій, зокрема впізнанні, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає (поза візуальне спостереження) (ст. 228 КПК) або при проведенні допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, що унеможливлює його ідентифікацію (ст. 352 КПК) в інших випадках передбачених Законом "Про забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві" від 23.12.1993 року зі змінами.

До заходів безпеки входять: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; заміна документів та зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання, закритий судовий розгляд тощо. Захист доказової інформації у кримінальному судочинстві може бути ефективним лише в тому випадку, якщо всі за­соби захисту такої інформації застосовуються в комплексі.

Практичне заняття

План

1. Поняття захисту доказів у кримінальному процесі.

2. Види розголошення доказової інформації.

3. Вплив неправомірного розголошення доказової інформації на вирішення справи.

Завдання для самостійного вивчення:

1. Напрями захисту доказової інформації та їх зміст.

2. Способи запобігання витоку доказової інформації.

Завдання до теми

Задача 1.

Під час провадження досудового розслідування у кримінальному правопорушенні щодо факту викрадення автомобіля потерпілий Самусевич повідомив у процесі допиту, що цей злочин вчинив його сусід Давидов. Свою впевненість потерпілий обґрунтовував тим, що раніше Давидов неодноразово робив йому зауваження з приводу розміщення автомобіля на подвір’ї біля будинку. Потерпілий наполегливо пропонував слідчому затримати Давидова.

Дайте оцінку показам потерпілого Самусевича.

Які процесуальні гарантії вичерпності та достовірності показів потерпілого?

Задача 2.

У затриманого за підозрою у вчиненні кишенькових крадіжок гр. Штанька вилучено 89 грн., лезо бритви, проїзні квитки на всі види транспорту, паспорт на ім’я гр. Когута, два яблука і глазурований сирок.

Які види речових доказів Вам відомі?

Як забезпечити зберігання цих предметів?

До якого виду речових доказів вони відносяться? Які є способи захисту доказової інформації?

Тести

1. У процесі кримінального провадження доказуванню підлягають:

1) достовірність доказової інформації;

2) вина потерпілого;

3) вина обвинуваченого;

4) характер і розмір злочину;

5) невинуватість особи злочинця.

2. При оцінюванні доказів велике значення мають норми:

1) кримінально-процесуального права;

2) кримінології;

3) кримінально-виконавчого права;

4) криміналістики;

5) кримінального права.

3. На яких стадіях кримінального процесу оцінюються докази:

1) на досудовому слідстві;

2) при попередньому розгляді справи суддею;

3) при розгляді справи судом першої інстанції;

4) на всіх стадіях кримінального процесу;

5) при перегляді судового рішення вищим судом в апеляційному чи касаційному порядку.

4. Оцінювання доказів здійснюється, відповідно до законів логіки, таких як:

1) аналіз, синтез, порівняння;

2) індукція;

3) уявне моделювання досліджуваних обставин та причинно-наслідкових зв’язків;

4) дедукція;

5) всі відповіді правильні.

5. Джерелами доказів є:

1. предмети, які знайдено на місці злочину;

2) приватна поштова кореспонденція потерпілого;

3) протокол судового засідання Верховного Суду України;

4. протокол допиту підозрюваного;

5. усі варіанти правильні.

6. Якими ознаками повинна володіти інформація, щоб набути статусу доказу:

1) легковажність;

2) недопустимість;

3) достатність;

4) письмова форма;

5) достовірність.

7. Якими ознаками не повинна володіти інформація, щоб набути статусу доказу:

1) легковажність;

2) недопустимість;

3) достатність;

4) неналежність;

5) достовірність.

8. За якими критеріями класифікують докази:

1) за учасниками, які їх досліджують;

2) за способом формування;

3) стосовно предмета обвинувачення;

4) за джерелом отриманих відомостей про факти;

5) за метою їх отримання.

9. За способом формування докази поділяються на:

1) особові;

2) речові;

3) обвинувальні;

4) виправдувальні;

5) матеріальні.

10. Якою ознакою повинна володіти інформація, щоб набути статусу доказу:

1) достовірність;

2) належність;

3) допустимість;

4) достатність;

5) всі відповіді правильні.

11. Належними є докази:

1) які прямо чи не прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів;

2) якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК;

3) якщо вони правильно, адекватно відображають матеріальні й нематеріальні сліди, вчинені у минулому;

4) є ті докази, які у своїй сукупності дозволяють встановити всі обставини справи для прийняття правосудного рішення;

5) фактичні дані, які отримані у порядку, передбаченому КПК.

12. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку:

1) цивільного судочинства;

2) кримінального судочинства;

3) адміністративного судочинства;

4) господарського судочинства;

5) речі поверненню не підлягають.

13. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є:

1) недопустимими;

2) допустимими;

3) недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення;

4) належними;

5) особливими.

Тема 9. Доказування у кримінальному провадження на стадії досудового розслідування

9.1. Поняття, підстави та особливості отримання доказів на стадії досудового розслідування.

9.2. Показання учасників провадження (обвинувачений, потерпілий свідок)

9.3. Висновок експерта як джерело доказу у кримінальному провадженні.

9.4. Поняття та характеристика речових доказів. Особливості їх збирання, перевірки, оцінки та зберігання.

9.5. Документи, протоколи слідчих (розшукових) гласних і негласних дії як докази у кримінальному провадженні.

Тема 10. Доказування у судовому провадженні

10.1. Поняття та особливості доказування в судовому провадженні першої інстанції

10.2. Поняття, порядок та межі доказування в судовому провадженні з перегляду судових рішень.

10.1. Поняття та особливості доказування в судовому провадженні першої інстанції

Одним з основних і важливих способів встановлення фактичних обставин справи, що підтверджують винуватість чи невинуватість особи, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність всіх суб'єктів провадження, незважаючи на те, що їх функції у доказуванні різні. Крім того, правильна оцінка фактів і рішення у справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, але й інших учасників кримінального провадження, які беруть участь у справі. Інший підхід веде до недооцінювання ролі осіб, які беруть участь у справі, у процесі формування у суддів правильних висновків про правову кваліфікацію фактів і про сутність справи. Встановлення дійсних фактичних обставин справи - це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність всіх інших суб'єктів доказування. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що включає діяльність суду, учасників, які беруть участь у судовому провадженні, їх представників.

Розгляд кримінального провадження судом першої інстанції є центральною і найважливішою стадією кримінального процесу, здійснюється публічно, гласно в умовах безобмежувальної дії всіх засад та гарантій правосуддя. При цьому суд має бути незалежним та підкорятись тільки закону.

Всебічному й об’єктивному дослідженню всіх обставин справи сприяє дія в судовому провадженні таких засад в кримінальному процесі, як: безпосередність судового розгляду, усність процесу та змагальність сторін, забезпечення прав учасників судового розгляду, безпосередність дослідження показань, речей і документів, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, диспозитивність та інші.

Основною засадою при доказуванні у судовому провадженні є безпосередність дослідження показань, речей та документів в судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст. 23 КПК Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Тому суд особисто здійснює дослідження всіх наявних доказів та перевіряє їх належність і достовірність. Складовою безпосередності дослідження показань, речей і документів, як засади кримінального провадження, а у даному випадку, судового провадження, є усність, тобто, відповідно до ч.1 ст. 23 КПК. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Окрім того, за ініціативи суду чи клопотання учасників провадження, в судовому засіданні оголошуються протоколи слідчих (розшукових) дій та інші документи, долучені до матеріалів справи, в яких містяться факти та обставини кримінального провадження що мають значення для встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого. Вимога дослідження доказів в усній формі забезпечує всім учасникам судового провадження можливість безпосереднього сприйняття зібраних у справі доказів, формування власної позиції щодо встановлених обставин кримінального правопорушення та доведеності вини особи, яка в ньому обвинувачується.

Винятком безпосередності дослідження показань, речей та документів є здійснення судового провадження в порядку ч.3 ст. 349 КПК, в тому випадку, коли судом визнано недоцільно досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Разом з тим, в такому випадку. Учасники провадження позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За загальним правилом, дослідження доказів в суді першої інстанції починається з допиту обвинуваченого. Допит обвинуваченого, потерпілого, свідків, пред’явлення для впізнання в судовому провадженні здійснюється за правилами проведення слідчих (розшукових) дій на стадії досудового розслідування. Однак, при проведенні таких дій в судовому засіданні існують певні особливості, від відрізняють їх від слідчих (розшукових) дій на стадії досудового розслідування. Наприклад, право дачі показань обвинуваченим є дієвим засобом захисту від обвинувачення, яким він може скористатись або відмовитись; судовий допит має публічний характер, здійснюється у присутності учасників судового провадження, особа яка підлягає допиту, спочатку допитується в порядку прямого допиту.

Прямий допит – це перший допит обвинуваченого, потерпілого, свідка, тощо з приводу обставин, які не були предметом показань цієї особи в суді. Під час такого допиту забороняється ставити навідні запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

Допит обвинуваченого проводиться з пропозиції головуючого дати показання щодо кримінального правопорушення, в якому особа обвинувачується, після чого першим здійснює допит прокурор а відтак захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені питання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, суддею. Окрім того, головуючий суддя протягом усього допиту обвинуваченого має право ставити йому питання для уточнення і доповнення відповідей. За аналогічною схемою здійснюється допит потерпілого. Черговість допиту свідка залежить від того, яка сторона представляє його показання у суді як докази. Свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту – захисник. Ч. 7 с. 351 КПК передбачає, що після прямого допиту протилежній стороні провадження надається право здійснення перехресного допиту свідка, де можна ставити навідні запитання. Також свідку можуть ставити запитання обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та судді.

Новелою Кримінального процесуального кодексу, прийнятого у 2012 році і проведення допиту дистанційно, у режимі відеоконференції, відповідно до ст. 336 КПК. Підставами для проведення допиту учасника судового розгляду в режимі відеоконференції є:

1. Неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;

2. Необхідності забезпечення безпеки осіб;

3. Проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

4. Необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;

5. Наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

В судовому провадженні особа може бути допитана неодноразово за клопотанням самої особи, сторони кримінального провадження чи судді.

Важливим аспектом при дослідженні доказів у судовому провадженні є дослідження висновку експерта та, у разі необхідності, допиту експерта. Метою проведення такого допиту є отримання роз’яснень висновку. Допит експерта проводиться аналогічно допиту свідка, тобто шляхом прямого та перехресного допиту. Якщо у кримінальному провадженні проводилось дві і більше експертиз щодо одного і того ж питання чи предмету, висновки яких частково чи повністю відрізняються за своїм змістом, суд має право призначити одночасний допит декількох експертів одночасно.

Особливе місце в дослідженні доказів у судовому провадження посідає дослідження речових доказів, документів та звуко- і відеозаписів. Дослідження вище зазначених доказів в суді здійснюється з такими особливостями:

• Для визнання речей та документів доказами, вони повинні бути обов’язково досліджені безпосередньо судом. Такі докази визначаються попередньо ухвалою суду на початку судового розгляду. А учасники провадження маю право заявити клопотання про залучення нових доказів та дослідження їх в судовому засіданні.

• Речові докази спочатку досліджуються судом, а відтак учасниками судового провадження.

• Огляд речових доказів, які неможливо доставити в судове засідання оглядаються за місцем їх знаходження під час виїзного судового засідання, де складається відповідний протокол огляду, який долучається до матеріалів справи.

• При дослідженні документів головуючий оголошує їх в судовому засіданні та передає для ознайомлення сторонам судового провадження.

• Учасники судового провадження мають прав давати питання з приводу речових доказів, документів, звуко- та відеозаписів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

• Учасники судового провадження за наслідками дослідження речових доказів, документів, звуко- чи відеозаписів або під час такого дослідження мають право заявити клопотання про визнання такого доказу недопустимим.

Лише в результаті оцінки доказів, які безпосередньо дослідив суд, він може прийняти обґрунтоване, законне і правильне рішення. У виняткових випадках суд може звільнити від явки у судове засідання потерпілого або свідка, стосовно яких вживаються заходи із забезпечення безпеки, та обмежитись письмовим підтвердженням ними своїх показань, які вони давали раніше.

При здійсненні оцінки доказів, отриманих під час судового розгляду, суд (суддя) керується внутрішнім переконанням. Внутрішнє переконання – це такий стан свідомості суб’єкта оцінки , коли він вважає, що зібрані і перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій відповідно до отриманих знань.