1) Предмет доказування;

2) Межі доказування;

3) межі судового розгляду;

4) є визначенням всіх цих понять;

5) немає правильної відповіді.

12. Не є предметом доказування в кримінальному судочинстві:

1) обсяг доказового матеріалу, що забезпечує повне дослідження всіх обставин справи;

2) сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, тобто фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень;

3) сукупність передбачених процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для відкриття кримінального провадження та розгляду кримінальних справ по суті;

4) наявність або відсутність події злочину;

5) правильних відповідей немає.

13. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як:

1) мета і засіб її досягнення;

2) основні та додаткові цілі доказування;

3) матеріал, що повинен бути зібраним, і зайвий матеріал;

4) матеріал, що повинен бути зібраним і недостатня кількість матеріалів;

5) це тотожні поняття.

14. Предмет і межі доказування більшість науковців співвідносять як:

1) причину і підставу;

2) зміст і відображення;

3) мету і засіб її досягнення;

4) немає правильної відповіді;

5) всі відповіді правильні.

15. Під межею доказування розуміють:

1) сукупність передбачених процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для здійснення кримінального провадження;

2) обсяг доказового матеріалу, що забезпечує повне дослідження всіх обставин справи;

3) розгляд справи у суді відбувається тільки відносно обвинувачених, яким пред’явлено обвинувальний акт;

4) всі визначення розкривають зміст;

5) правильної відповіді немає.

15. До яких наслідків може призвести неправильне визначення меж доказування:

1) до звуження меж доказування;

2) до безпідставного розширення;

3) до закриття кримінальної справи;

4) неправильне визначення неможливе;

5) до нагромадження надмірної зібраної інформації, яка безпосередньо не стосується справи.

17. Сукупність передбачених процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для відкриття кримінального провадження та вирішення справи по суті – це:

1) Предмет доказування;

2) Межі доказування;

3) межі судового розгляду;

4) є визначенням всіх цих понять;

5) немає правильної відповіді.

18. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як:

1) мета і засіб її досягнення;

2) основні та додаткові цілі доказування;

3) матеріал, що повинен бути зібраним, і зайвий матеріал;

4) матеріал, що повинен бути зібраним, і недостатня кількість матеріалів;

5) це тотожні поняття.

19. Межі доказування – це:

1. встановлення юридично значущих фактів у справі;

2. пошук правової норми, яку належить застосувати;

3. перевірка достовірності доказової інформації;

4. необхідна і достатня сукупність доказів, які забезпечують правильне вирішення справ;

5. всі відповіді правильні.

Тема 5 : Поняття та етапи процесу доказування

1. Поняття та етапи процесу доказування.

2. Порядок перевірки та оцінки доказів.

2. 1. Поняття та етапи процесу доказування.

Процес доказування в розумінні дослідження, встановлення фактів, обставин справи за допомогою доказів, полягає в певній послідовній діяльності, яка проводиться стосовно доказів.

Цей процес проходить у встановленому законом процесуальному порядку і складається з таких етапів:

1. виявлення доказів;

2. розгляд і процесуальне закріплення доказів;

3. перевірка доказів;

4. оцінка доказів.

Виявлення (збирання) доказів.

Процес доказування починається з виявлення доказів. Виявлення доказів – це передбачені законом процесуальні дії органів досудового розслідування, оперативних підрозділів та інших учасників провадження (наприклад, захисника), які спрямовані на виявлення, витребування чи отримання доказів. Докази виявляються шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, ініціювання (зі сторони захисту) проведення гласних і негласних слідчих (розшукових), а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів ( ст. 93 КПК).

Процесуальне закріплення доказів (фіксація доказів).

Зібрані докази повинні бути зафіксовані в процесуальній формі, що визначається законом, в тому числі й за допомогою науково-технічних засобів.

Фіксація доказової інформації – це складова частина провадження зі збирання доказів, яка докладно врегульована в КПК. Вона є винятковою компетенцією службових осіб органів досудового розслідування та оперативних підрозділів. У необхідних випадках допомогу слідчому в цьому надають спеціалісти, перекладач.

Документ (ст. 99 КПК) – є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ під час провадження.

Таким чином, доказова інформація фіксується:

1) матеріалами фотозйомки, звукозапису, відеозапису та іншими носіями інформації (у тому числі електронними);

2) протоколами процесуальних дій та додатками до них, а також на носіях інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

3) висновками ревізій та актами перевірок;

4) матеріалами, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб, зібраними оперативними підрозділами з дотриманням Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії – є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів збирання та перевірки доказів.

Протоколи ходу і результатів проведення процесуальної дії та додатки до них складені й оформлені у порядку, передбаченому КПК (стаття 104 – 105 КПК), є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.

Додатки до протоколу – це різного роду носії інформації, які пояснюють його зміст (фототаблиці, відеозапис, схеми, зліпки та інші матеріали).

Перевірка доказів.

Будь-який доказ, для того, щоб він міг бути покладений в основу обвинувального акту слідства чи вироку суду, повинен бути перевірений, – необхідно впевнитись в його правдивості.

Способи перевірки:

1. Дослідження самого доказу (наприклад, виявлений на місці події предмет досліджується експертом, який у своєму висновку відповідає на запитання, поставлені слідчим, або якщо свідок дав показання, що він спостерігав певну подію, свідок детально допитується по цьому факту, і шляхом отримання таких показань досліджується доказова інформація);

2. Відшукання нових доказів, що підкріпляють або спростовують уже наявний доказ. Наприклад, проведення слідчого експерименту на підтвердження показань, отриманих під час допиту обвинуваченого.

3. Співставлення доказу з іншими доказами, що вже є у матеріалах справи. Кожний доказ для його перевірки необхідно співставити з іншими доказами, порівняти його зі всіма встановленими по справі обставинами, виявити їх співпадіння або розбіжності та пояснити ці розбіжності (наприклад, слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях – п. 9 ст. 224 КПК).