Особливості кіммерійсько – скіфо - сарматського культурного симбіозу

( 2-1 тис. до н.е.)

Автохтонними джерелами української культури можна вважати і кіммерійсько-скіфо-сарматський культурний симбіоз. Кіммерійці– найдавніший народ на Україні між Дністром і Доном. Для них характерне кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки. Почали виплавляти залізо.

Скіфи: іраномовні кочівники на півдні, де утворили Скіфську державу. Скіфи залишили після себе багато культурних пам’яток. Їх знаходять на півдні України у величезних курганах, де хоронили скіфських царів. Кераміка – прикрашали геометричним узором; образотворче мистецтво, яке мало звіриний стиль (зображали коня, козла, барана, оленя). Українці успадкували від скіфів деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, козацьку шапку), окремі слова (собака, топір).

Сармати: плем’я кочівників зі Сходу (2 ст. до н. е. – 2 ст. н.е.).

Іракомовні племена вплинули на розвиток слов’янської мови. Іранського походження слова віра , світ, жерти, пастися, хоронити, могила, слово, діло, зло.

2. Ранні форми культури на східнослов’янських землях

На рубежі н. е. сформувалися слов’яни. Вперше про них – венедів - згадують римські автори І-ІІ ст. до н. е. В ІІІ ст. до н. е. і ІІ ст. н. е. Праслов’янам була характерна зарубинецька культура.

Одне з поселень цього періоду виявлене біля села Зарубинці на Переяславщині. Склалася культура на місцевій основі. Основні пам’ятки – поселення і могильники.

Житла будували біля річки з дерев і обмазували глиною. Були осілими землеробами, займалися скотарством. Володіли ремеслами, знали виплавку заліза, ковальську справу. Мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону, конопель. Посуд робили на гончарному крузі з глини.

Черняхівська культура

На зміну зарубинецькій культурі прийшла черняхівська (назва походить від назви села Черняхів Київської області). Відкрив Хвойка у 1899 р.

Займаються землеробством. Покійників перед похованням спалювали. Проіснувала ця культура до V ст.

3.Культура стародавніх слов’ян

Древні слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувались на обожнюванні сил природи.

Головним богом східних слов’ян був бог Перун– бог блискавки і грому; Сварог – бог ковальства; Стрибог – бог вітрів; Дажбог – бог успіху та сонця, бог, який повинен дбати про врожай; Велес – бог багатства, худоби, торгівлі; Мокош– богиня родючості і води; Дана – богиня річок; Ладо– богиня хатнього вогнища; Хорс– бог сонця; Ярило, Коляда.

Боги мало схожі на людину, нагадують фантастичні істоти. Скульптурні зображення виконували з дерева. Ідоли богів не встановлювали в храмах, а у гаях, на берегах річок – такі місця називали капищами.

Культи божеств, ритуали, молитви відомі дуже мало.

1848 р. в гирлі річки Збруч на Тернопільщині знайдено кам’яного Збруцького ідола. Три яруси: внизу – бог підземного царства тримає землю, посередині – фігури чоловіка і жінки, на верхнім ярусі – вирізьблені боги Перун, Мокош. Висота - 2,5 м, вага - 1 т.

Язичницька релігія, як і християнська, виробила великі цінності, своєрідну культуру. Довгий час у народі поклонялись язичницьким богам. Багато елементів старої релігії сприйняло і християнство.