3. Класична Візантійська культура

VІІ – VІІІ ст.- Константинополь внаслідок воєн стає єдиним центром імперії.

Соціальна криза зумовила відхід від античності. Та спостерігалося падіння освіченості і писемності, зникає інтерес до античної літературної спадщини. Переписувалися лише релігійні твори ченцями. Мова і проповідь стають основними пізнавальними джерелами. Утверджується військово-службовий (фемний) устрій, що спирався на село. Формується феодальний клас з фемних полководців.

За часів Ісаврійської династії у VІІІ ст. розпочалося іконоборство – стихійний рух проти іконошанування. Населенню через культ ікон легше було прилучатися до нової релігії. Іконоборство стає офіційною державною політикою, що втілювало прагнення імператора підкорити собі церкву. Це боротьба проти античних форм світосприймання. Розквітає агіографічна література – житія святих.

ІХ ст. – у 843 р. відновлено іконошанування. Досягнутий компроміс між

державою і церквою, яка підпорядковувалась імператорській владі. Ідеолог іконошанування Іоанн Дамаскин.

ІІ пол. ІХ – ХІ ст. – час найвищого піднесення Візантії. 200 р. епоха правління імператорів Македонської династії. У цей «золотий вік» оформився пишний етикет константинопольського двору. Т.з. «македонське відродження» - відродження міст, розвиток торгівлі ремесел по виготовленні предметів розкошу, шовкових тканин і парчі. У паволоки одягалися феодальна верхівка усіх європейських країн.

Будівництво

Цегла стає основним будівельним матеріалом. Візантійські храми не домінували над місцевістю, як західноєвропейські собори, а природно вписувалися у пейзаж. Складався купольний тип храму.

Відбувалося масове повернення до античної спадщини.

Освіта

• 425 р. був заснований Константинопольський університет при імператриці Феодосії ІІ з юридичним і філософським факультетами.

• 1054 р. – розкол між православ’ям і католицизмом. Православна церква не вимагає поширення літургії лише грецькою мовою. На Заході причастя хлібом і вином було привілеєм духовенства, а миряни причащалися лише хлібом. Візантійське християнство зрівняло духовенство і мирян.

• кін. ХІІ ст.– нова смуга економічного і політичного занепаду. Авторитет Константинополя падав. Скрізь безладдя, зростав опір місцевої знаті.

• 1204 р. – під час ІV походу хрестоносці завоювали Константинополь.

• Епоха Комнінів – найвищий розквіт візантійської культури. Поширюються світські розваги: ярмаркові видовища і спортивні змагання (кінне поле, шашки, боротьба). Багаті меценати утримували поетів, музикантів, танцюристів. Відбувається демократизація країни, «аристократизація».

Будівництво стає легким і відкритим, будинки не відгороджували від вулиці, прикрашали балконами.

4. Культура пізньої Візантії

1204-1261 рр. – існувала Латинська імперія. Центром розповсюдження

католицизму став монастир Святого Домініка у Константинополі. Посилюється культурна взаємодія між грецькою і західноєвро-пейською цивілізацією. Спроби введення католицького віроспо-відання зустрічає опір. Це прискорило розпад Візантійської імперії.

Нікея - «Константинополь у вигнанні»:

• прагнення до розкошів і комфорту (підлабузницво, продажність, хабарництво і наклепи);

• поширення забобон, ворожби і віщувань і магії;

• відчуженість від життя, аскетизм (візантійські діячі йшли з політичного життя у монастир, бо не бачили виходу з несприятливої ситуації).

Новий естетичний ідеал у візантійській культурі: образ маленької гріховної людини, яка жадає спасіння.

Василевс– очолював державу, необмежена влада, його влада вважається божественною. Церква проповідувала ідею єдності з державою. Кінець світу уявляли, як перетворення їхньої країни в царство Боже. Візантія була супер християнізованим суспільством. Держава була сакралізована, церква визнавала зверхність держави с-р: імператори головували на всесвітніх соборах, призначали і усували патріархів, писали теологічні трактати. Проявляли такі гуманістичні риси як інтерес до людської особистості, природи.

Найкращими візантійськими письменниками Візантії ІV ст. були Василій Кесарійський (Великий), Григорій Назіанин (Богослов), Іоанн Златоуст . Вони виховувались на античних традиціях.

Через багатонаціональний склад населення Візантія зазнала впливу культур арабів, германців, слов’ян, турків, вірмен, грузинів.

Візантійська культура справила вагомий вплив на країни південної і східної Європи: Греції, Сербії, Македонії,Чорногорії, Боснії, Албанії, Румунії, Білорусії, України, Росії, Грузії, Вірменії.

Значення вітчизняної культури – це урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина думки.

Аж до ХІІІ ст. за рівнем розвитку освіченості вона була попереду середньовічної Європи. Протягом довгого часу Візантія виступала прямою спадкоємницею античних традицій. Через Візантію дійшли стародавні пам’ятки: переписані рукописи грецьких поетів і збірки римського права, фрагменти античних творів.

З ІХ ст. почалися активні контакти Візантії і Київської Русі знаменитим шляхом «з варягів у греки». Після падіння Константинополя Московська держава сприймалася у світі як пряма спадкоємниця Візантійської імперії. «Два Рима впало, третій (тобто Москва) – стоїть, а четвертому – не бувати!»

Московська держава запозичила герб Візантії (орел з двома головами).