Освоєння незручних і порушених територій

У багатьох випадках напрями територіального розвитку міст, вибір місця розміщення будівництва на наново засвоюваних майданчиках або в реконструйованих районах, темпи освоєння території значною мірою визначаються складністю інженерно-геологічної обстановки території міста. Разом з тим, вимоги підвищення ефективності використання територіальних ресурсів міст призводять до необхідності засвоєння практично всіх територій у межах існуючого земельного відводу, навіть таких, що раніше не використовувалися. Так, близько 20 – 25% потреби в територіях для розміщення нового будівництва різного функціонального призначення може бути забезпечене за рахунок внутрішніх міських ресурсів, більшу частину яких складають обмежено придатні території (обмежено придатними звуться території, які в природному стані за природними інженерно-геологічними умовами не можуть використовуватися для містобудування).

Сучасні прогресивні засоби та методи перетворення територій дозволяють проводити ефективні роботи щодо освоєння практично усяких територій. При цьому ставиться завдання не тільки технічне (підготовка території для того чи іншого народногосподарського використання), але й екологічне – відновлення продуктивності ландшафту та його естетичних якостей (нерідко передбачається збереження деяких виробок як історичні ландшафти – пам’ятки промислового освоєння краю, а також для надання місту виразності силуету). Проблема освоєння порушених територій особливо актуальна для міст, розташованих у районах добувної промисловості.

Різноманітність порушених територій можна схематично звести до двох типів:

 порушення, що є утвореннями, які виникли без пошкодження земної поверхні (відвали кар’єрів і шахт, переважно териконники; золо- та шлаковідвали тощо);

 порушення, що виникають при пошкодженні земної поверхні (прогини, провали, просідання тощо).

В останні роки у зв’язку з різким скороченням сільськогосподарських площ все більше уваги приділяється саме сільськогосподарському напрямку рекультивації порушених територій. Разом з тим, велике поширення одержало використання цих територій у процесі містобудівної діяльності для рекреаційних цілей, розміщення об’єктів зі спеціальним акустичним і геліотермічним режимом, сховищ рідин і газів тощо.

Напрям робіт з відновлення і використання порушених територій визначається на основі ландшафтно-екологічного аналізу території міста, приміської зони та загальної архітектурно-планувальної концепції. Відновлення порушених територій у ряді випадків є основою перетворення планувальної структури міста.

Вітчизняна містобудівна практика освоєння порушених територій достатньо велика. Так, близько половини парків, що закладені останнім часом, створені на порушених і незручних територіях (як правило, це – ландшафтні парки).

Динаміка взаємного територіального розвитку міст і гірських виробок у районах добувної промисловості часто призводить до того, що порушені території, які були розташовані раніше за межами міста, нині потрапляють у його межі.

Сучасний досвід підтверджує можливість включення в планувальні структури міст не тільки локальних порушених ділянок, але й великих за площею територій на основі єдиної планувальної концепції розвитку міста і приміських просторів (позитивний приклад – м. Караганда).

Велике практичне значення для вирішення не тільки містобудівних, але й екологічних завдань має засіб намиву територій, що забезпечує поліпшення довкілля при освоєнні затоплюваних, підтоплюваних, яристих територій, при розширенні територій за рахунок акваторій. У Москві, де площа заплавних територій становить близько 15 % загальної площі міста, їх засвоєння ведеться переважно намивним засобом при середній висоті намиву 2,5м.

Особливий розмах намивні роботи набули в Києві, де намито приблизно до 2 тис. га. У Києві також відмітка лівобережних територій була піднята на 2,5м, що дозволило побудувати на лівому березі Дніпра величезні житлові масиви. Застосовується намив територій і на правому березі (Оболонь, Теличка).

Основною містобудівною ідеєю реконструкції багатьох міст, розташованих на морських узбережжях або на берегах великих річок, є вихід до моря чи річки при гарантованому захисті прибережної зони від затоплення, підтоплення та розвитку заболоченості (Санкт-Петербург – реалізується нова планувальна структура з формуванням «морського фасаду» міста протяжністю 25 км, в Сан-Франциско намитий штучний острів площею 16 га для розміщення Міжнародної виставки в 1937 р., Японія – в районі Осака-Акасі виконане осушення прибережних територій і засипка їх породою з нагорних кар’єрів, Керч – формується вихід до моря, Дубаї – створюються штучні острови тощо).

Намив території дозволяє реалізувати проблему ізоляції від сельбищних районів аеродромів, підприємств з несприятливим впливом на навколишнє середовище. Поширеним прикладом є розміщення на намивних територіях морських портів, аеродромів, парків (парк Онтаріо Плейс в Канаді).

У кожному конкретному випадку при освоєнні незручних територій необхідний пошук таких технічних і планувальних прийомів їх освоєння, які дозволили б значно зменшити обсяг земельних робіт і вартість намиву, а також ширше використовувати методи гідромеханізації при підготовці території для цілей містобудування (рис. 1).

Можливі два напрями пошуку вирішення цієї проблеми:

1. вибір раціонального виду використання заплавних територій;

2. використання прийомів планування та забудови з урахуванням специфіки інженерних рішень щодо підготовки та благоустрою заплавних територій.

Одна з важливіших екологічних завдань при освоєнні міських територій – боротьба з яроутворенням. Для захисту укосів ярів від вітрової та водної ерозії використовують трав’янистий покрив, посадку кущів і дерев. Ці заходи ефективні для ярів зі схилами крутістю не більше 30⁰. При здійсненні комплексу інженерних заходів яри можуть бути використані для містобудівних цілей – прокладання транспортних комунікацій, створення гаражів, спортивних споруд, парків, водоймищ тощо.

Таким чином, відновлення та використання незручних і порушених територій у процесі розвитку міст і систем розселення стає одним з видів цілеспрямованого перетворення довкілля, при цьому основними завданнями в даному напряму є:

• поліпшення незручних за природними умовами територій і доведення їх стану до рівня, який відповідає вимогам містобудівного освоєння:

• відновлення чи благоустрій територій, порушених у результаті виробничої чи побутової діяльності людини;

• профілактичні заходи щодо запобігання фізико-геологічним процесам у природі, що можуть викликати появу незручних територій (рис. 4.1, 4.2.).

На сучасному етапі розвитку технічна оснащеність ландшафтного будівництва та методи інженерної підготовки територій досягли такого рівня, що будь-які перетворення можливі, а втілення їх у життя залежить лише від конкретних економічних міркувань.