Компоненти і фактори міського середовища

Серед складного комплексу компонентів навколишнього середовища міста можна виділити дві групи:

• природні (геологічна будова, рельєф, клімат, вода, ґрунт, рослинність, тваринний світ);

• штучно створені людиною компоненти (шум, вібрація, електромагнітне випромінювання тощо).

Природні компоненти пов’язані з конкретними фізико-географічними умовами міста. Методично на практиці важливо розрізняти такі природні компоненти, що змінюються, або такі, що не змінюються людиною (наприклад, чиста вода – забруднена вода, природний клімат – мікроклімат міста, не порушена літосфера – порушені території міста тощо). Тут йдеться про компоненти якісної характеристики стану навколишнього середовища, обумовленої впливом певних факторів (відповідно: забруднення води, горні виробки тощо).

Основна різниця між поняттями «фактор» («чинник») і «компонент» полягає в тому, що характеристика фактору обумовлена специфікою його впливу на середовище (рушійна сила будь-якого процесу), а характеристика компонента – ознаками зміни середовища.

Окремі чинники відіграють різну роль у формуванні навколишнього міського середовища, а причинно-наслідкові зв’язки, що визначають їхню динаміку, різні за ступенем складності. Тому при аналізі й оцінці стану навколишнього міського середовища відбір чинників провадиться окремо з урахуванням їхньої значущості залежно від поставленої мети, а також виходячи з наявності інформації на даний момент.

2.4. Методи аналізу й оцінки стану навколишнього середовища

Істотне значення для формування методичних основ аналізу й оцінки стану середовища має використання ряду основних ідей і підходів нових галузей знань, виникнення яких пов’язане з науково-технічною революцією: теорії систем, кібернетики, теорії інформації.

Системний підхід дозволяє розглядати як дослідження найбільш загальних властивостей, закономірностей, так і виявлення ланцюга причин і наслідків окремих явищ. Використання математичних методів підводить до формалізації понять, дозволяє виявити головне серед множини поодинокостей і оцінити участь кожного фактору в загальній сумі взаємодій.

Кібернетичний підхід передбачає цілеспрямоване оптимальне управління складними, динамічними системами, до яких належить, зокрема, міське середовище. Для кібернетичного підходу характерний розгляд фундаментальних зв’язків елементів системи і всієї системи в цілому з оточуючим середовищем. Таким чином, з’являється можливість передбачення результатів комплексного техногенного впливу суспільства на природні системи навіть тоді, коли ускладнена постановка експерименту. Перспективність кібернетичного підходу полягає також в ефективному використанні методів сучасної математичної науки при їхньому застосуванні до цілісних явищ, що стосуються багатьох зв’язків і відношень.

Кібернетичні уявлення знаходяться в логічному взаємозв’язку з уявленнями, що вироблені в теорії інформації. Інформаційний підхід має велике значення для достовірності одержуваних результатів. Ефект розробки найпрогресивніших підходів і методів може бути паралізованим, якщо якість вихідної інформації та механізм її отримання та руху в системі виявляється хибним. Виділяються щонайменше дві форми накопичення інформації:

• інформація, що створюється безпосередньо в процесі виробничої діяльності суспільства і входить в структуру перетвореної природи;

• наукова інформація як акумуляція відповідного знання, спрямованого на оптимізацію впливу суспільства на природу.

Оцінка стану навколишнього середовища враховує:

• аналіз сучасного стану (аналітичний етап);

• прогноз майбутнього стану на І чергу і розрахунковий строк (прогностичний етап);

• оцінку, що синтезує перші два етапи (синтезуючий етап).

При аналізі й оцінці стану навколишнього середовища необхідний ретроспективний аналіз, що дозволяє прослідкувати зміни кожного чинника та їхніх компонентів у результаті діяльності міста, визначити динаміку і закономірності цих змін.

Аналіз змін в навколишньому середовищі має за мету:

• виявити основні види, масштаб, характер і тенденції змін природних комплексів і антропогенних чинників навколишнього середовища;

• встановити зв’язки між цими змінами та впливами, що їх викликають, з урахуванням ланцюгових реакцій в природних комплексах;

• виявити територіальний аспект цих змін (виявити ареали з різним ступенем змін навколишнього середовища, в тому числі з критичним його станом);

• визначити соціально-економічну значущість цих змін.

Оцінка дається для всіх основних компонентів навколишнього середовища і враховує пофакторну та комплексну оцінки чинників. До екологічної оцінки стану навколишнього середовища додається соціально-економічна оцінка. Мета економічної оцінки – виявлення значущості наслідків у результаті змін навколишнього середовища (позитивних і негативних) для економічної (господарської) сфери життя суспільства. Мета соціальної (позаекономічної) оцінки полягає у виявленні тих самих наслідків для позаекономічної сфери життя суспільства (умови життя і діяльності населення, можливості задоволення його соціальних потреб тощо).

Щоб запобігти чи компенсувати наслідки несприятливих змін довкілля, суспільство несе додаткові витрати як у виробничій, так і невиробничій сфері економіки. Витрати на компенсацію цих наслідків визначаються як економічні збитки.

Таким чином, економічні збитки – є вартісним відображенням негативних змін в людському суспільстві, живій природі, техногенних об’єктах, які виникають у результаті порушення екологічної рівноваги.

При аналізі й оцінці навколишнього середовища розглядаються: клімат і мікроклімат; забруднення повітряного басейну; санітарно-гігієнічний стан водних об’єктів; стан геологічного середовища та порушення територій; санітарно-гігієнічний стан ґрунту; вплив фізичних чинників на навколишнє середовище (шум, вібрація, електромагнітні поля, температурне поле); озеленені території.