Міністерство освіти і науки України
Криворізький технічний університет
Кафедра економічного аналізу і фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Управління фінансовою санацією підприємств
на тему:
Виконала студентка
групи Ф – 02 – 1
Чуплак О.П.
прийняв викладач
Зінченко
Кривий Ріг
2006
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Сутність, значення та законодавча база банкрутства та ліквідації підприємства
Поняття банкрутства і причини його виникнення
Законодавча база та її недоліки
1.3 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання
Розділ 2. Методи прогнозування банкрутства
2.1 Загальна характеристика приватного підприємства «СВК»
2.2 Аналіз фінансового стану ПП «СВК»
2.3 Методи прогнозування банкрутства
Розділ 3. Порівняльний аналіз інституту банкротства: окремі країни світу та Україна
3.1 Аналіз інституту банкрутства України
3.2 Аналіз інституту банкрутства зарубіжних країн
3.3 Порівняльний аналіз інституту банкротства зарубіжних країн та України
Висновки
Список використаної літератури
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕЕНЯ ТА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
Поняття банкрутства та причини його виникнення
Перехід до ринкової економіки викликав появу нового для нашої фінансової практики поняття - банкрутства підприємства. З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатна задовольнити у встановлений термін, пред'явлені з боку кредиторів вимоги й виконати зобов'язання перед бюджетом.
Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом (тільки арбітражний суд може визнати факт банкрутства підприємства), у його основі лежать переважно фінансові причини.
Передумови банкрутства різноманітний - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.
Внутрішні фактори:
1. Дефіцит власного оборотного капіталу як слідство неефективної виробничо-комерційної діяльності або неефективної інвестиційної політики.
2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.
3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як слідство високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.
4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку із чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й утвориться його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги й може бути причиною його банкрутства.
5. Погана клієнтура підприємства, що платить із запізненням або не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.
6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості й конкурентноздатності продукції, виробленню цінової політики.
7. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності й здатності до самофінансування.
8. Швидке й неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати й дебіторська заборгованість ростуть швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, які можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство попадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.
До зовнішніх факторів ставляться наступні:
1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї із причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для підприємства.
2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розрив економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.
3. Посилення міжнародної конкуренції у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.
4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті або інші види товарів і послуг.
Банкрутство є, як правило, слідством спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвинених країнах з ринковою економікою, стійкою економічною й політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами й на 2/3 - із внутрішніми.
Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:
1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність у чинність реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.
2. Технічне банкрутство. Використовуваний термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликане істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевершує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому керуванні підприємством, включаючи його санірування, звичайно не приводить до юридичного його банкрутства.
3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб;
свідомо некомпетентне фінансове керування. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.
4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність із метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.
Охарактеризуємо послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.
Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.
Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Зауважимо, що згідно з положеннями колишнього Закону, кредитор міг звернутися із заявою щодо оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Отже, до основних нововведень у частині порушення справи слід віднести такі:
запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;
змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи;
змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з Дня, установленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).
Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:
1.Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.
2.Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника.
У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника — це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.
У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — із припущенням (прогноз неплатоспроможності).
Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.
Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно вимог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. В даному разі, кредитор має навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою.
Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:
якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;
якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).
1.2 Законодавча база та її недоліки
30 липня 1999 року й був прийнятий Верховною Радою Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Більшість статей цього Закону введено в дію з 1 січня 2000 року.
Мета закону - відновлення платоспроможності боржника. В даному законі поняття банкрутства зведено до неможливості відновлення платоспроможності боржника. Встановлено й детально розроблено строки, змінено підхід до санації боржника, ліквідаційна процедура стала можливою у випадку неможливості відновлення платоспроможності. З'явився абсолютно новий інститут зовнішнього керування. Були визначені задачі та функції арбітражних керуючих, їхні права й обов'язки, відповідальність.
У Законі чітко зафіксовано його перевага перед законодавством про приватизацію. В Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" закріплено право суду на зупинення приватизації у зв'язку з порушенням справи про банкрутство державного підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію.
Чітко визначені такі принципи як конфлікт інтересів, пріоритет спільного інтересу перед особистим, заміна неефективного власника ефективним, задоволення грошових вимог кредитора тільки через процедуру банкрутства та ще багато інших.
Сьогодні, працюючи із Законом 1999 року, ми бачимо, що навіть при значному обсязі Закону, залишається ще багато прогалин і протиріч.
Немає належного сприйняття цього Закону з боку широкої громадськості. Це, ясна річ, теж викликає проблеми, хоча й дещо іншого характеру.
На сьогодні Закон потребує вдосконалювання, а вдосконалювання, в свою чергу, вимагає більш системного підходу.
Закон встановив багату кількість процесуальних строків. Проте, деякі з них виявилися зайвими. Наприклад, згідно із Законом суд зобов'язаний у ході підготовчого засідання призначати дати наступних засідань на півроку вперед. Але у практиці виникають випадки, коли призначення конкретних дат стає на перешкоді процесу. Іноді створюються умови, сприятливі для скорішого розглядання справи, а призначені вже засідання цьому перешкоджають. Тоді втрачається сенс, який закладався законодавцем при встановленні строків виконання кожної процедури, а саме: оперативність. Скажімо, якщо заяв від інших кредиторів не надійшло, а боржник не виявляє ніякої зацікавленості у відновленні своєї платоспроможності, то вирішити питання щодо "долі" такого суб'єкта можна значно раніше, не чекаючи призначеного для цього дня. Однак, у той момент, коли ці дати призначаються, всі обставини справи ще не відомі суду.
Проблемним є питання стосовно наслідків закінчення деяких строків, зокрема місячного строку, встановленого для подання кредиторами заяв про майнові вимоги до боржника. Існують різні думки, проте, аби уникнути різночитань з цього питання, слід визначити це безпосередньо в Законі. Наша позиція з цього приводу така: даний строк не є при січним, тож, як більшість подібних строків, він підлягає відновленню при наявності поважних причин його пропуску. Разом із тим, кредитор, який звернувся до суду із запізненням і якому відновлено строк, не повинен мати права на здійснення тих своїх прав, які вже неможливо реалізувати (участь у голосуванні, що вже відбулося тощо). Такий кредитор зобов'язаний підкоритися тому, що вже відбулося в ході процесу без нього. Він може претендувати лише на задоволення своїх майнових вимог на тих самих умовах, що й інші кредитори.
У разі ж, коли суд вже припинив провадження у справі, тоді, безумовно, розглядати несвоєчасно надані заяви немає підстав. Не можуть такі вимоги розглядатися й у процедурі позовного провадження, інакше буде зведена до мінімуму зацікавленість кредиторів в участі у конкурсному провадженні, де іноді доводиться і прощати борги, і переносити строки їх задоволення.
Не зовсім зрозумілі положення розділу "Мирова угода". Відсутній опис наслідків розірвання мирової угоди. За таких умов розірвання мирової угоди може поставити кредитора у вельми невигідне становище, оскільки підстав для поновлення провадження у справі про банкрутство немає, а можливість задовольнити вимоги в якомусь іншому процесі, м'яко кажучи, сумнівна.