3.4. Моніторинг. Методи та форми контролю стану екосистем

Контроль за довкіллям (франц. Kontrole – спостереження з метою перевірки) – спостереження за станом і змінами особливо важливих для людини і біоти характеристик компонентів: чистоти повітря, якості води, радіації тощо; співставлення одержаних даних з нормативами, стандартними характеристиками; виявлення джерел і чинників змін, що відбулися, та інформація органів управління про стан навколишнього середовища і ситуацію, що спостерігається.

Моніторинг (лат. monitor – той, хто нагадує, попереджає) – комплексна система спостереження, оцінки і прогнозування змін стану біосфери або її окремих елементів під впливом антропогенних діянь.

Є ще інше визначення: моніторинг – науково-інформаційна система спостережень, оцінок та прогнозів стану навколишнього середовища та живих організмів. Виділяють три види моніторингу:

• фоновий,

• біологічний (біосферний),

• господарський.

Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні.

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин і тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їхніх популяцій, характер міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг провадиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

Проведення глобального моніторингу розпочато на основі рішення Міжнародної наради 1974 року, до якої приєднався колишній СРСР, а зараз обов'язки з моніторингу виконує Україна. Моніторинг дозволяє, вирішувати широке коло проблем та завдань:

1) виявлення взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на які вони діють;

2) виявлення каналів поширення забруднюючих речовин у природному середовищі;

3) вибір індикаторів, які б найкраще показували стан навколишнього середовища.

Залежно від розмірів охопленої моніторингом території, розрізняють три його основні види:

а) глобальний моніторинг, який оцінює стан біосфери та параметри атмосфери, гідросфери та геосфери в цілому,

б) регіональний моніторинг, який має за мету виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднюючих речовин у межах великих регіонів,

в) локальний моніторинг, який передбачає аналіз стану окремого природного об'єкта.

У процесі моніторингу реєструються:

а) екосистеми, що існують на даній території;

б) тип господарського використання території;

в) ступінь і форми деградації природного середовища – зміна рельєфу, ерозія тощо;

г) фізичний і хімічний стан повітря, води та ґрунту;

д) біологічне різноманіття та стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;

е) радіоактивне забруднення;

є) санітарний стан.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

Особливим видом моніторингу є біоіндикація, або біомоніторинг – облік стану природного середовища з особливою увагою до живих організмів. Біоіндикація – це особлива область екології, що вивчає стан навколишнього середовища на основі змін, які спостерігаються в особинах, популяціях видів живих організмів. Перша програма «Біоіндикатори» була прийнята ще в 1982 році на XXI Асамблеї Міжнародного союзу біологічних наук.

Для оцінки стану природних систем біомоніторинг більш інформативний, ніж реєстрація фізичних і хімічних параметрів стану навколишнього середовища. Це визначається здатністю живих організмів концентрувати велику кількість сторонніх речовин у своєму тілі. Інформація фонового моніторингу інколи може показувати несуттєво мале забруднення середовища ксенобіотиками, а біомоніторинг засвідчує, що йде процес акумулювання даного ксенобіотика в живих організмах та вказує на необхідні заходи щодо очистки середовища від нього.

Найбільш важливу інформацію надає фітомоніторинг, що враховує зміни самих рослин. Так, у роботі Л.Мортенсена (1993) було виявлено 19 видів трав, у яких змінюється галуження, розвивається хлорозом і на 28 – 99% знижується біомаса при дії озону концентраціями всього у 12 – 53 нмоля/моль.

У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розробляти прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися. На глобальному рівні ці прогнози виконують такі організації, як «Римський клуб», створений у 1968 році А. Печчеї та «Всесвітня вахта», що існує з 1984 року та очолюється Л. Брауном.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке ландшафт? З яких компонентів складаються природні ландшафти?

2. Які види антропогенних ландшафтів визначаються діяльністю людей?

3. Що відрізняє міський ландшафт?

4. Як представляють ландшафтно-екологічну характеристику міста?

5. Яка мета, методи і результат комплексної оцінки навколишнього середовища?

6. Що таке еколого-містобудівна оцінка території?

7. Які види космічної зйомки застосовуються для комплексного вивчення стану навколишнього природного середовища міських агломерацій?

8. Що таке моніторинг довкілля? Які його основні види?