Основні терміни

Урбоекологія – наука про закономірності взаємодії містобудування з природним середовищем на різних просторових рівнях і оптимізації такої взаємодії містобудівними засобами.

Урбоекологія (за визначенням В.П.Кучерявого) – це наука про взаємозв’язки і взаємодію в часі та просторі двох систем – міської ( в складі підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, керівної, адміністративної та ін.) і природної, а також про ноосферне управління урбоекосистемами [1].

Урбоекосистема – це природно-територіальний комплекс (геокомплекс) зі всією його ієрархічною структурою – від ландшафту до фації, який знаходиться під безпосереднім впливом (минулим, сучасним, майбутнім) міста.

Навколишнє середовище – це все, що оточує людину, враховуючи природне середовище, штучно створені людиною матеріальні компоненти, явища і процеси, а також соціально-економічні компоненти в їхньому історичному розвитку [7].

Навколишнє природне середовище – більш вузьке поняття, ніж оточуюче середовище взагалі. Це – частина навколишнього середовища, що враховує існуючі на землі та в її оточенні природні (російською: естественные) матеріальні тіла, фізичні, хімічні та біологічні явища і процеси [7], тобто сукупність суто природних і природно-антропогенних факторів, що безпосередньо впливають на рівень життя населення (Анучін М.П та ін.).

Міське середовище як складова частина навколишнього середовища є одним з матеріальних результатів діяльності людей в процесі їхньої взаємодії з природою. Це поняття комплексне, яке враховує не тільки зовнішнє середовище (природне середовище), яке оточує місто (водний і повітряний басейни, ґрунтово-рослинний покрив тощо), але й все, що утворює матеріальну структуру міста – починаючи з елементарних чарунок внутрішнього простору будівель до величезних територій житлових, планувальних та промислових районів міста. Входять в це поняття і різноманітні антропогенні фактори, що виникають у результаті господарської діяльності людини (шум, вібрація, загазованість тощо) [7].

Оточуюче середовище міста (довкілля) – це частина географічної оболонки (глобальне середовище мешкання людини та інших живих організмів), обмежена територією, зайнятою містом, його околицями і пов’язаними з ними інженерними і транспортними спорудами – включає природні (фізичне/абіотичне та біотичне середовище) і штучні (соціально-психологічне, технічне, духовно-культурне середовище) компоненти [2] .

Природні компоненти – фізичні тіла і поля, які є об’єктами фізичного (абіотичного) середовища мешкання і відмінними від людини живими організмами (біотичного) середовища.

Абіотичне середовище – повітря, вода, геологічне середовище.

Біотичне середовище – флора і фауна міст.

Штучні компоненти – фізичні і духовні об’єкти:

• предмети, засоби і результати діяльності людини як допитливої субстанції: житло, виробничі умови, культурні будівлі, споруди, системи комунікацій і життєзабезпечення, засоби виробництва і предмети домашнього вжитку, енергоносії і харчові продукти;

• відходи виробництва і життєдіяльності (об’єкти штучного техногенного середовища);

• об’єкти духовно-культурного середовища (книги, картини, скульптури, твори музики, архітектури, драматургії, кінематографа, ідеї) [2].

Емоційно-психологічне середовище – люди, які об’єднані в статево-вікові психологічні, професійні й етнокультурні групи [2].

Охорона природи – це система заходів, спрямованих на підтримання такої взаємодії між людиною і навколишнім середовищем, яка забезпечує збереження, відновлення і раціональне використання природних ресурсів і недопущення шкідливого впливу діяльності суспільства на природу і здоров’я людини.

Охорона і поліпшення оточуючого людину середовища – комплекс заходів щодо охорони і оптимізації природних і антропогенних факторів, що безпосередньо впливають на збереження і розвиток здоров’я людей (населення). При цьому під здоров’ям мається на увазі повне розкриття фізичних і духовних здібностей людини з урахуванням зростання і змін потреб суспільства.

Охорона природного середовища міста – комплекс заходів щодо збереження, раціонального використання і відтворення природних комплексів. При цьому зміни природного середовища (відхід від природного (рос.: естественного), первісного стану) не завжди є погіршенням [7].

Наука про охорону природи – це комплекс наукових знань про охорону природи і раціональне природокористування, про стан і прогнозування розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів, про управління природними системами [13].

Відповідно до біогеоценотичної термінології біогеоценоз і екосистема визнані термінами-синонімами, інтегруючим терміном є геоекобіота.у зв’язку з цим усю природну систему міста і його приміської зони називають урбогеоекобіотою.

Таким чином, урбогеоекобіота є складовою частиною геокомплексу, куди входить і покрита мертвою підстильною поверхнею територія міста і приміської зони (забудова, замощення вулиць і площ, асфальт і бетон проммайданчиків, кар’єри, відвали, звалища). Ця невегетуюча поверхня геокомплексу потенційно біогеоценотична: з часом заростають відвали і кар’єри, а у випадку запустіння – забудова і замощені ділянки також увійдуть до складу біогеоценотичного покриву (така доля чекає об’єкти Чорнобильської АЕС, які через десятки років покриються заростями деревної і чагарникової рослинності) [1].

Наступним структурним рівнем урбогеоекобіоти є ландшафт.

Наступною морфологічною одиницею ландшафту є місцевість і відповідна їй урбогеоекобіота. Дещо нижчою класифікаційною одиницею є урочище, під яким розуміють комплекс фацій. Урочища відрізняються одне від одного властивостями урбогеоекобіоти, яка представлена, як правило, одним типом рослинності, належить до однієї формації чи субформації і до однієї екологічної групи асоціацій або ж типу лісу. Найнижчим таксоном є фація, або геокомплекс, протягом якого зберігаються однакові літологія поверхневих порід, характер рельєфу і зволоження, мікроклімат, ґрунтова відміна і біоценоз. Таким чином, кожній фації відповідає біогеоценоз, представлений конкретним фітоценозом (асоціацією), який є основною організаційною клітиною урбоекобіоти й основним об’єктом урбоекологічних досліджень. Отже, біогеоценоз як екосистема в межах фітоценозу є складовою частиною екосистем урочища, місцевості, ландшафту й усього геокомплексу міста.