11. Особливості пізнавального розвитку немовляти.

Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних(рухових) навичок, а й вчаться гратися мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо- фізіологічної структури організму.

Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний , найважливішим психічним механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнання інформації, виокремлення категорій, розвиток памяті.

Розвиток у немовлят сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато, наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.

Виокремлення немовлям категорій. Вміння виокремлювати загальні для різних вражень властивості.

Розумовий розвиток немовлят, які живуть в однорідному середовищі, без достатньої кількості іграшок, предметів, є значно повільнішими з тими, які ростуть у різноманітному оточенні, маючи змогу отримувати більше нових вражень.

12. Новоутворення першого р. Життя. Криза 1-го р. Життя.

До новоутворень зараховують психічні та особистісні якості, які вперше виникають на конкретному етапі розвитку людини. Наприкінці першого року життя малюки вже можуть легко упізнавати предмети.

У грі дитина активно починає наслідувати людей , які її оточують.

Криза першого року життя-криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з матірю стають надто вузькими.

Кризу 1-го року життя хактеризують особливості прояву ефектів і волі. У звязку з нею в дитини виникають перші акти протесту , опозиції протиставлення себе іншим .

Криза 1-го року життя не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності. Терпіння і витримка дорослих помякшують її перебіг.

Основним новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури(наприкінці 1-го року дитина вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу)

13. Розвиток наочно-дійового мислення дітей раннього віку. Перехід до наочно-образного мислення.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого тзнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних влас­тивостях, зв'язках і відношеннях . Наочно-дійове мислення - мислення, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій.

Роль наочно-дійового мислення постійно змінюється у житті дітей дошкільного віку. З кожним роком вони стають дедалі самостійнішими обирають і застосовують способи, прийоми розв'язування практичних завдань, змінюють відношення практичної дії до розумової. Із переходом мислення у внутрішній план (інтеріоризація)перебудовується практична дія. Наочно-дійове мислення є видом мислення, що безпосередньо включений у практичну дію.

Молодші дошкільники не завжди використовують дію, адекватну поставленому завданню. Наприклад, при складанні фігурок на фоні часто безладно пересувають, з'єднують їх, отримують несподівані для себе комбінації; іноді складають зовсім беззмістовні картини Одночасно із задоволенням роблять висновок, що у них вийшла гарна картинка. Тобто конкретне завдання вони розв'язують пробними діями, а результат осмислюють після їх закінчення.

У дошкільному віці наочно-дійове мислення не зникає, а вдосконалюється, переходить на вищий рівень. У зв'язку з цим змінюється і суть дій дитини. Молодші дошкільники розуміють лише кінцеву мету, але не бачать умов її досягнення. Цим зумовлена безладність (пробність) їхніх дій. Уточнення завдання робить дії проблемними, пошуковими. Попри те, дійове мислення не відмирає, а залишається ніби у резерві. За необхідності розв'язання нових розумових завдань дитина знову вдається до нього.

Наочно-образне мислення - мислення, яке здійснюється на основі уявлень, без використання практичних дій.

У ранньому дитинстві можливості образного мислення дуже обмежені, йому під силу тільки найпростіші завдання. При розв'язанні ускладнених завдань малюк змушений вдаватися до зовнішніх дій.

У розвитку мислення дітей раннього віку важливу роль відіграє формування узагальнень - мисленого об'єднання предметів або дій, наділених спільними істотними ознаками. У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образне мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими видами діяльності: малюванням, грою, конструюванням тощо. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання подумки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі якого людина оперує наявними у своїй пам'яті образами предметів і явищ. Здатність до мислення в образах спочатку реалізується як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуації. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що відбуваються одночасно або послідовно. Такі завдання виникають в іграх з механічними іграшками, у конструюванні та ін.

Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно.-дійо-вого мислення.