14.Розвиток мови і мовлення в ранньому віці.

Мовленнєвий розвиток дитини – один з основних чинників становлення особистості у ранньому дитинстві. Рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей, засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування. Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.

Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолуження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за глухонімими дітьми, яких починають навчати мовленню після 3-х років. Здебільшого вони відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє предметне малювання, уповільнений розвиток сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.

Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хоче все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання перевищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, якими вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недостатньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки виникненню нової форми спілкування - активного самостійного мовлення, яка знаменує важливий етап у психічному розвитку дитини, перехід від немовлячого до раннього віку.

Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовується на емоційній основі. Починається і розвивається він з початком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.

Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені іншою людиною. Це зумовлено тим, що сигналом до дії служить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити. На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба", "Ріпка", "Три ведмеді"). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні перед очима предмети і явища. Це дуже важливий момент мовного розвитку дитини, який засвідчує її здатність пізнавати дійсність