31. Прояви індивідуальних особливостей дітей. Особливості прояву характеру в різних видах діяльності та поведінці.

У віці 2-3 роки дитина вже має свої потреби і бажання, звички, вміння і навички. Щоб визначити індивідуальні особливості дитини, психолог має спілкуватися з батьками, спостерігати поведінку дитини в різні періоди часу і в різних ситуаціях.

Одні діти активні, рухливі, полюбляють активні ігри, інші - спокійні, віддають перевагу спокійним іграм, треті - несміливі, цураються ровесників і до вихователя ставляться з осторогою або, навпаки, не відходять від нього, вбачаючи у вихователі свого захисника. Є діти, які у 2-3 р. можуть самостійно одягатися, акуратно поїсти, а іншій у три роки не вміють одягатися, очікують, щоб їх погодували.

Причини індивідуальних особливостей дітей насамперед пов'язані з умовами життя і виховання, що визначають розвиток дитини і є рушійними силами.

Психологи та педагоги відзначають помітну обмеженість мотиваційної сфери, підвищену психічну тривожність, нерозвиненість емоційно-вольових характеристик у тих дітей, які виховуються в сім'ях, де життя ускладнене пияцтвом та аморальною поведінкою батьків, а також там, де вихованню дітей не приділяється належної уваги через те, що батьки переймаються власними справами, роботою, кар'єрою.

У дітей, чиї батьки фактично не займаються їхнім вихованням, ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади фізичного та психічного здоров'я. На прикладі батьків у дитини можуть розвиватися асоціальні установки. Деформація дитячої особистості є захистом, своєрідним «імунітетом», що формується під впливом кризових умов аномальних сімейних стосунків. Негативні прояви поведінки можна розглядати як функцію самозахисту несформованої дитячої свідомості.

На поведінку дитини впливає особливість нервової системи, її тип: сила, рухливість, рівновага нервових процесів збудження та загальмування. Діти, в яких процеси збудження і загальмування урівноважені, вирізняються спокійною поведінкою, з задоволенням спілкуються. Вони люблять як активні, так і спокійні ігри, позитивно сприймають усі режимні вимоги, беруть у них активну участь. Якщо характер спілкування в умовах дитячого садочку їх задовольняє, вони звикають до нових обставин доволі легко і швидко.

Діти, які відзначаються збудливістю, бурхливо висловлюють своє ставлення до оточення, швидко переходять від одного стану до іншого. Вони люблять гратися в активні ігри, але швидко змінюють іграшки, весь час рухаються, розглядають різні предмети. Ігор, розрахованих на значний проміжок часу, вони не визнають, надають перевагу галасливим іграм. У перші дні перебування у дитячому садочку таких дітей не можна обмежувати у діях. Спілкуватися з ними потрібно дуже врівноважено, лагідно, не провокуючи збудження їхньої нервової системи.

На противагу дітям, які легко збуджуються, є діти, котрі відзначаються спокійною, дещо уповільненою, навіть інертною поведінкою. Вони досить мляво виявляють свої почуття і зовні здаються цілком благополучними. Проте властива їм загальмованість у незвичних умовах дитячого садка може прогресувати. Такі неповороткі діти часто відстають від ровесників у розвитку рухів, в освоєнні навколишньої обстановки, в оволодінні вміннями і навичками. Вони здебільшого граються окремо від інших дітей, бояться їх наближення. Вихователь повинен допомогти таким дітям призвичаїтися до нової обстановки. При цьому не можна нервуватися з приводу їхніх уповільнених реакцій. Слід наполегливо і спокійно навчати їх діям з предметами та іграшками, терпляче закріплювати навички, якими дитина оволоділа, і формувати нові. У перші дні перебування в садочку не рекомендовано залучати таких дітей до спілкування з однолітками, оскільки їм потрібен час для адаптації в нових умовах. Поквапливе ставлення вихователя до дитини може спровокувати ускладнення в поведінці й затримку в адаптації до умов дитячого садка.

Особливої уваги потребують діти зі слабким типом нервової системи. Вони дуже болісно сприймають будь-які зміни в умовах життя і виховання. Їхній емоційний стан порушують навіть незначні неприємності, хоча свої почуття такі діти не демонструють. Все нове лякає їх і дається з великими труднощами. Вони не впевнені у своїх рухах і діях з предметами, повільніше, ніж їхні ровесники, набувають необхідних навичок. Таких дітей до нового закладу слід привчати поступово, залучаючи до цього близьких їм людей. При цьому бажано постійно підбадьорювати дітей, допомагати їм у засвоєнні нового.

Безперечно, не завжди тип нервової системи дитини чітко проявляється. Один і той же самий малюк у різних ситуаціях поводиться по-різному, особливо у період адаптації до нових умов. Навіть спокійній дитині нелегко звикати до нових умов і вимог, позбавлятися певних набутих звичок.

Поведінка дитини залежить від звичок, які в неї сформувалися. Якщо вона не вміє їсти самостійно, то в садочку відмовляється від їжі, чекає щоб її нагодували. Якщо не знає, як помити руки - плаче, не знає, де взяти іграшку - плаче. Тому важливо знати звички дитини і рахуватися з ними.

33.

Діти з меланхолічним темпераментом надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Вони сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю у своїх силах, поганим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно. Побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Чуйне ставлення учителів, батьків до таких учнів, підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню життєрадісного настрою, зміцнюють волю, прагнення до успіху.

Властивості типу нервової системи, які відображаються у темпераменті, позначаються на динамічній характеристиці виявлення здібностей.

Здібності  — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Меланхолік

Тип нервової системи : слабкий, неврівноважений, інертний.

Позитивні риси:  чутливість і здатність до співчуття, сердечність, тонка сприйнятливість і доброзичливість, старанність у роботі.

Негативні риси:  вразливість і сором’язливість, невпевненість в собі і своїх діях, занижена самооцінка, замкнутість і некомунікабельність, інертність і зайва пасивність.

Основний принцип  – «Мені не весело, тому що мені сумно!»

Поради батькам та вчителям

•Виявляйте співчуття та повне розуміння почуттів дитини.

•Дитина важко переносить сильні подразники. Обмежте її новими знайомствами та іграми.

•Така дитина довго адаптується до нового колективу.

•Не допускайте підвищення голосу, окриків, непосильних вимог для дитини.

•Розвивайте у дитини комунікабельність шляхом гри.

•Допомагайте дитині під час виконання завдань, підтримуйте найменший прояв активності.

•Виховуйте волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі.

•Враховуйте загрозу впливу сімейних конфліктів.

Усі типи темпераменту мають свої позитивні та негативні сторони. Так, позитивні якості холерика – активність, пристрасність, енергійність; сангвініка – рухливість, емоційність, чуйність; флегматика – витримка, спокій; меланхоліка – глибина та стійкість почуттів, емоційна чутливість. Разом з тим холерики можуть бути нестриманими, різкими, афективними; сангвініки – недостатньо зосередженими, легковажними та поверховими; флегматики – млявими, байдужими; меланхоліки – сором’язливими, замкнутими.

34.

У дітей флегматичного типу темпераменту :

– Почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі.

– Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів.

– Уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості.

– Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють

помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

– Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту 0 Надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі

– Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу.

– Враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину.

– Враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення.

– Не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми, їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго.

– Враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко

.ФЛЕГМАТИК

Флегматиком називають дитину активну, спокійну і незворушну. Вона здатна на глибокі почуття, але її емоції рідко помітні оточенню. Така дитина не вирізняється товариськістю, але прихильності її міцні й тривалі. Матеріал учить ґрунтовно й запам`ятовує надовго. Флегматик вирізняється спокійним, неквапливим мовленням.

Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки, буває, ображаються, якщо лікар або педагог каже, що їхня дитина - флегматик.

Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут свої мінуси. Але до них потрібно ставитися розважливо. У вихованні флегматика потрібна гнучкість: його не варто занадто рано відправляти спати, так само не слід змушувати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не надто тепло вдягнений і вкритий. Час від часу потрібно гратися з малям у рухливі ігри. Не тільки для дитини - флегматика, але й для дорослого - флегматика альфа і омега виховання й самовиховання - пробуджувати інтереси і поширювати їх на всі галузі життя.

Не можна бути категоричним і владним у спілкуванні з флегматиком, не можна лаяти його за повільність;

достатню увагу слід звертати на спілкування його з однолітками (флегматик важко сходиться з людьми);

формуванню особистості такої дитини допоможуть посильна праця, самообслуговування і, як наслідок, самостійність;

в ігрових матеріалах мають бути й ті, які вимагають рухливості і сприяють виробленню спритності рухів ( м`ячі, кеглі, велосипеди, скакалки).