38. Забезпечення емоційної сфери дошкільників.

Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій ви- користовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дити- ною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу), яке слід негайно усунути.

Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супі- дрядності мотивів як важливий їх компонент. Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.

ВИСНОВКИ про розвиток емоцій дошкільника: - емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ; - внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими; - емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент; - інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової; - особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв'язок.

41. Психологічний зміст кризи 7 р. Втрата безпосереднього симптому "Гіркої цукерки"

Криза семи років. На основі виникнення особистої свідомості виникає криза семи років. Основна симптоматика кризи: втрата безпосередності: між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини; дитина щось із себе будує, щось приховує (вже душа закрита); симптом «гіркої цукерки» : дитині погано, але він намагається цього не показати; труднощі виховання: дитина починає замикатися і стає некерованим.В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникла нова внутрішня життя, життя переживань, яка прямо і безпосередньо не накладається на зовнішнє життя. Але ця внутрішня життя небайдужа для зовнішньої, вона на неї впливає. Виникнення цього феномену - надзвичайно важливий факт: тепер орієнтація поведінки буде переломлюватися через особисті переживання дитини.Симптомом, розтинає дошкільний і молодший шкільний вік, стає «симптом втрати безпосередності»: між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент - орієнтація в тому, що принесе дитині здійснення тієї чи іншої діяльності Симптом втрати безпосередності - це внутрішня орієнтація в тому , який сенс може мати для дитини здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення від того місця, яке дитина займе у відносинах з дорослими чи іншими людьми. Тут вперше виникає емоційно-смислова орієнтовна основа вчинку. Відповідно до поглядів Д.Б.Ельконіна там і тоді, де і коли з'являється орієнтація на сенс вчинку, - там і тоді дитина переходить у новий психологічний вік ^11.Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації, вимагає нового змісту відносин. Дитина повинна вступити у відносини з суспільством як із сукупністю людей, які здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну і суспільно корисну діяльність. У наших умовах тенденція до неї виражається в прагненні швидше піти в школу. Нерідко вищий щабель розвитку, якій дитина досягає до семи років, змішують з проблемою готовності дитини до шкільного навчання. Спостереження в перші дні перебування дитини в школі показують, що готовності до навчання в школі у багатьох дітей ще немає.Л.С.Виготський присвятив кризі "7 років" статтю з однойменною назвою. Описуючи поведінку дітей цього віку, він характеризує її як неприродну, манірну, дивну, немотивовану: вважає, що перераховані ознаки зумовлені втратою дитячої безпосередності, мимовільності поведінки, яка формується в результаті диференціації внутрішнього і зовнішнього життя. У цей час відбувається втрата тих якостей "дитячості", які визначають дошкільника. Дошкільному періоду властиві цілісність особистості та нерозчленованість процесу її розвитку. Реакціям дошкільників притаманні безпосередність, імпульсивність, щирість, ситуативність. Втрата безпосередності за Л.С.Виготським, є тільки однією з багатьох змін, що відбуваються в цьому віці.Домінування позитивних змін - другий аспект, характерний для розуміння Л.С.Виготським проблем вікової кризи: йдеться про довільність, котра зумовлює основні прогресивні закономірні зміни в психіці дитини та перебудови її особистості в цьому перехідному періоді. Поява нового рівня довільності породжується появою позаситуаційної поведінки, із звільненням від влади емоцій. Дитина перестає сліпо керуватися власними реакціями. Емоції припиняють визначати її поведінку тоді, коли стають предметом свідомості, вони трансформуються, протікають по-іншому, аніж коли переживались: стають більш інтелектуалізованими, незалежними від наявної ситуації.Іншою особливістю кризи 7-ми років Л.С.Виготський вважає виникнення осмисленого орієнтування у власних переживаннях. Дитина 6-ти, 7-ми років відкриває сам факт наявності власних переживань, які поступово набувають для неї значення, що зумовлюється їх узагальненням (інтелектуалізація афекту). У дошкільника також є переживання і кожну реакцію дорослого дитина переживає як добру або погану оцінку, як добре або погане ставлення до себе з боку дорослого або ровесників, але вони ще нетривалі, існують як окремі життєві епізоди і є швидкоплинними. У 7-м років з'являється узагальнення одиничного досвіду спілкування, пов'язаного зі ставленням дорослого: на підставі такого узагальнення в дитини вперше виникає самооцінка, дитина вступає в новий період життя, в якому починають формуватися перші інстанції самосвідомості.