23. Розвиток сприймання у дошкільному віці.

Розвиток сприймання — складний процес, що охоплює засвоєння дитиною певних сенсорних еталонів, які є результатом сенсорного досвіду; оволодіння нею способами обстеження предметів.

Забезпечити засвоєння сенсорних еталонів — означає сформувати уявлення про основні різновиди кожної властивості предмета (колір, величина, форма тощо). Однак безпосередньо такі уявлення не зможуть керувати сприйманням, якщо дитина не знає способів обстеження предметів — встановлення, якому зразку відповідає властивість певного предмета, з яким вона має справу — у грі, на занятті, у процесі спостережень, розваг. Цих способів дитину потрібно навчати спеціально.

Упродовж дошкільного віку психічний процес сприймання предмета удосконалюється, проходячи шлях від простого маніпулювання з предметом без спроби обстеження в 3 роки через розглядання предмета, виокремлення частин і ознак у 4 роки до систематичного, планомірного розглядання об'єкта в старшому дошкільному віці.

Ознайомлення із сенсорними еталонами і способами їх використання посідає основне місце в сенсорному розвитку дитини. Сенсорними еталонами для дитини 2—4 років слугують:

• система геометричних форм (трикутник, квадрат, прямокутник та ін.);

• основні кольори (червоний, оранжевий, жовтий, зелений та ін.);

• звуки рідної мови;

• звуковисотна шкала музичних звуків (до, ре, мі та ін.).

У дошкільному віці оволодіння сенсорними еталонами

поглиблюється: дітей ознайомлюють із дедалі складнішими різ­новидами властивостей еталонів, а також зі зв'язками і відношеннями між еталонами.

24.Розвиток мислення дошкільника

На відміну від періоду раннього дитинства, у дошкільному віці мислення спирається на уявлення. Дитина може думати про те, що в цей момент вона не сприймає, але що вона знає зі свого попереднього досвіду. Оперування образами й уявленнями робить мислення дошкільника безситуативтім, яке виходить за межі сприйманої ситуації і значно розширює межі пізнання.

Зміни із мисленні дошкільника пов'язані насамперед з тим, що встановлюються дедалі тісніші взаємозв'язки мислення з мовленням. Останні зумовлюють, по-перше, появу розгорнутого розумового процесу — міркування; по-друге, перебудову співвідношення практичної і розумової діяльності, коли мовлення починає виконувати планувальну функцію; по- третє, бурхливий розвиток розумових операцій.

Міркування починається з постановки запитання. Наявність запитання свідчить про проблемність мислення, оскільки в ньому відбивається інтелектуальне чи практичне завдання, що постало перед дитиною. У дошкільника запитання набувають пізнавального характеру, свідчать про розвиток допитливості, прагнення пізнавати світ.

Запитання дитини відображують її інтереси та особливе бачення світу. Найчастіше запитання виникають після зустрічі з новим об'єктом, який важко зрозуміти. Дитина намагається ознайомитися з предметом, знайти йому місце у своєму попередньому досвіді, засвоєних знаннях.

Запитання виникають і при порушенні сформованих уявлень, коли виникають суперечності між тим, що дитина бачить чи пізнає, та її попереднім досвідом. У такому разі запитання свідчать про усвідомлення проблемної ситуації, яка виникла вже не тільки у практичній діяльності, а й на основі уявлень. Вирішення такої проблеми може відбуватися внутрішньо з опорою на образи міркувань.

Розуміння причинності свідчить про чутливість до суперечностей, про елементи критичності мислення. Критичність виявляється також у тому, як дитина реагує на вигадки, перекручення. Вона виявляє невідповідність їх дійсності.

Зростає тенденція до самостійності, незалежності та оригінальності мислення. Дошкільник будує свої власні теорії, він може поєднувати об'єкти, ознаки і властивост і, непоєднувані з погляду дорослого.

Дитина міркує вголос, зіставляючи й узагальнюючи, перебираючи можливі варіанти, аргументуючи, обґрунтовуючи висновки. Вона використовує аналогії, намагаючись пояснити невідоме за допомогою відомого. Ці пояснення ґрунтуються на почуттєвому сприйнятті, життєвих ситуаціях, прочитаних книгах. Мислення дитини має конкретну образність. В об'єктах вона виділяє найбільш яскраві і не завжди істотні ознаки, що приводить до незвичайних, з погляду дорослого, умовиводів.

У поясненні процесів і явищ дошкільник застосовує оживлення, переносячи на природні явища дії і взаємини, що існують серед людей.

Своєрідність міркувань і пояснень пов'язана з трьома основними причинами: брак або нестача знань чи їх обмеженість, нечіткість, брак

досвіду, коли багато чого є недоступним для розуміння дитини; несформованість способів розумової діяльності; недостатня критичність мислення. Аналіз зводиться до виокремлення ознак, нерідко випадкових. У ньому переважає не об'єктивна, а суб'єктивна сторона, коли дитина спи­рається на ті ознаки, що відповідають її інтересам, схильностям, бажанням і потребам. Тому її міркування, хоча й суперечливі і часто поверхневі, водночас є оригінальними. Характерним для них є не брак логіки, а її своєрідність, коли дитина робить умовивід, міркуючи від частини до частини, минаючи загальне.

У дошкільному віці діти можуть зрозуміти деякі фізичні явища, встановити найпростіші закономірності їх, робити перетворення з явищами неживої природи. Вони намагаються осмислити не тільки, природні, а й соціальні явища, аналізують моральні категорії. їхнє мислення спрямовується на розв'язання моральних проблем.

Наприкінці дошкільного віку в дитини складаються первинна картина світу і зачатки світогляду. Разом з тим дошкільник пізнає дійсність не в понятійній, а в наочно-образній формі. Саме засвоєння форм образного пізнання підводить дитину до розуміння об'єктивних законів логіки, сприяє розвиткові понятійного мислення. •

Перехід від розумової до практичної дії забезпечується включенням мовлення у процес розв'язання завдань і зумовлений роллю мовлення в цьому процесі. Мовлення починає випереджати дію. Виникає елементарна форма міркування вголос, не відірвана від практичної дії.

У дошкільника змінюється характер узагальнень. Більш високий рівень узагальнення дає йому змогу опанувати операцію класифікації, яка визначає належність об'єкта до групи за видородовими ознаками. Причому, чим ближче предмети до особистого досвіду дошкільника, тим точніше уза­гальнення він робить.

Розвиток' розумових операцій сприяє формуванню дедуктивного мислення в ди тини, тобто до вміння погоджувати свої судження одне з одним і не припускатися суперечностей. Спочатку дитина, оперуючи загальним положенням, не може обґрунтувати його або дає випадкові обґрунтування. Поступово вона переходить до правильних висновків.

Особливості розвитку мислення в дошкільному віці:

дитина розв'язує розумові завдання в уявленні — мислення стає безситуативпим;

опанування мовлення сприяє розвитку міркувань як способу розв'язання розумових завдань,

виникає розуміння причинності явищ;

дитячі запитання виступають показником розвитку допитливості і свідчать про проблемність мислення дитини;

виникає інше співвідношення розумової і практичної діяльності, коли практичні дії формуються на основі її попереднього міркування, зростає планомірнїсть мислення;

дитина переходить від використання готових зв'язків і стосунків до «відкриття» більш складних;