№1. Значення і завдання дитячої психології як науки..

Дитяча психологія - наука, яка вивчає факти та закономірності психічного розвитку дитини як члена суспільства від народження до вступу до школи, розвитку її діяльності, розвитку психічних процесів, психічних властивостей та формування особистості.

За словами українсько-російського психолога Даниїла Ельконіна (1904--1984), дитяча психологія вивчає закономірності розвитку дитини як члена суспільства, тобто її психіку, свідомість, психічний розвиток від народження до вступу до школи. У процесі формування її як члена суспільства і як особистості відбувається розвиток дитячої психіки, свідомості від властивих немовляті елементарних форм до властивих дорослій людині розвинених форм свідомого відображення дійсності.Предметом дитячої психології є загальні закономірності психічного розвитку в онтогенезі (індивідуальному розвитку), його вікових періодів, причин і механізмів переходу від одного періоду до іншого, їх характерних ознак і психологічних механізмів.Її специфіка полягає в необхідності дослідження не лише психічних процесів і якостей, але і законів, закономірностей їх виникнення та становлення

Адже постійний психічний розвиток дитини, перехід від елементарних реакцій до складних і осмислених дій, оволодіння мовленням, перші прояви самостійності, попри індивідуальні відмінності, мають багато спільних ознак, які й досліджує дитяча психологія. Незважаючи на те що усі діти різні, об'єднує їх неминуча необхідність подолати певні етапи (стадії) розвитку

. Дитина змінюється на кожному віковому етапі, і ці зміни є закономірними і мають свої причини.Дитяча психологія вивчає психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусі на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу.У діяльності діти вчаться бачити, слухати і чути, думати і робити висновки. Від особливостей цієї діяльності залежить розвиток сприймання, уваги, пам'яті, мислення, уяви, здібностей, мовлення, почуттів, волі. У цьому багатоманітному процесі виникає індивідуальність, формується особистість дитини

.Завдання дитячої психологі

• психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусім на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу

• Вплив біологічного та соціального середовища на психічний та поведінковий розвиток дитини.

• Відносний вплив стихійного та організованого навчання та виховання на розвиток дитини

• Відносний вплив на співвідношення задатків і здібностей на розвиток дитини.

• Порівняльний вплив еволюційних, революційних і ситуаційних змін у психіці та поведінці людини (революційні зміни - це результат певного вибуху у розвитку, ситуаційні - складаються у певній ситуації).

• Співвідношення інтелектуальних і особистісних змін в загальному розвитку дитини. Вихователь у своїй діяльності виходить із знань принципів та завдань дитячої психології.авдання дитячої психології

Дитяча психологія вивчає:

1. психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусім на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу.

2. Вплив біологічного та соціального середовища на психічний та поведінковий розвиток дитини.

3. Відносний вплив стихійного та організованого навчання та виховання на розвиток дитини.

4. Відносний вплив на співвідношення задатків і здібностей на розвиток дитини.

5. Порівняльний вплив еволюційних, революційних і ситуаційних змін у психіці та поведінці людини

6. Співвідношення інтелектуальних і особистісних змін в загальному розвитку дитини. Вихователь у своїй діяльності виходить із знань принципів та завдань дитячої психології.

№2. Предмет та завданя .галузі дитячої психології

Дитяча психологія – це галузь психологічної науки про індивідуальний розвиток людської психіки від народження до моменту вступу в школу.

Предметом дитячої психології є вивчення виникнення й розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, тобто дитяча психологія вивчає особливості відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, емоцій тощо, як змінюються ці функції з віком дитини. Предметом дитячої психології є вивчення у дитини особливостей формування психічних якостей, появу новоутворень, які виникають з віком у психіці дітей. Предметом дитячої психології є розкриття співвідношення природних і соціальних факторів. До предмету дитячої психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки дитини, дослідження закономірностей переходу від попередніх до наступних періодів розвитку, від нижчих стадій до вищих, з’ясування індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку дітей різних вікових груп, а також факторів, що їх детермінують.

Отже, предметом дитячої психології є дослідження закономірностей психічного розвитку дитини від народження до 6 років.

Розділи дитячої психології:

1. психологія немовлят

2. психологія раннього дитинства

3. психологія дошкільника.

Завдання дитячої психології:

1) Дослідити і визначити умови, які забезпечують оптимальний розвиваючий ефект виховання і навчання.

2) Виявлення умов, факторів і засобів гармонійного розвитку особистості.

3) Розробити або створити методичну базу для визначення ходу, змісту і умов психічного розвитку дитини.

4) Організація оптимальних форм дитячої діяльності і спілкування.

5) Психологічна допомога в періоди вікових криз.

3. Методи науково-психологічного вивчення дітей Методи вивчення дитячої психології — способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини. Методи дослідження у дитячій психології поділяють на основні (спостереження і експеримент), та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод) Спостереження — планомірне, цілеспрямоване сприймання психічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження — одного з них, наприклад мовлення або гри.  Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути включений у групу дітей, взаємодіяти з ними й одночасно спостерігати за їхнім розвитком або перебувати поза дитячим колективом. Залежно від участі педагога у спостереженні розрізняють включене і приховане спостереження. Під час включеного спостереження слід мати на увазі, що спостерігач є дорослою людиною, на яку діти орієнтуються у своїй поведінці Психологічний експеримент — спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв’язуються, робить висновки про її психологічні особливості. Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.). Використовують бесіду за необхідності з’ясувати знання та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з використанням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюнків, іграшок) або у формі діалогу. Чим старші діти, тим частіше послуговуються діалогічною формою. Питання для бесіди повинні мати певну мету, бути чіткими і лаконічними, позбавленими малопоширених слів, слів з подвійним значенням. Необхідно уникати подвійних питань, оскільки дитина найчастіше відповідатиме на одне з них. Формулювання їх повинне унеможливлювати шаблонні відповіді. Бажано, щоб питання були позбавлені оцінних слів, які викликають негативне або позитивне ставлення. Питання також не мають навіювати дитині певні відповіді. Тривалість 10-15 хв. Аналіз продуктів діяльності дитини — метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо). Особливо важливим діагностичним показником є колір, який дитина використовує не стільки як зображувальний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах. Благодатним матеріалом для дослідження є створені дитиною казки, які свідчать про рівень розвитку її уяви, зв’язного мовлення, інтереси, сформованість етичних норм і моральних суджень тощо. Тести — система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості. Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах, правила виставляння яких прості й однозначні.  Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка, рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. Їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.  Тестування — метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень. Соціометричний метод — дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, симпатій тощо. Однак соціометричний метод показує тільки зовнішню картину стосунків між дітьми. Причини прихильності, антипатії встановлюють за допомогою інших методів дослідження. Найчастіше у конкретних дослідженнях застосовують декілька методів, які взаємодоповнюють і контролюють один одного.

4. Фактори та стимули психічного розвитку дитини

Фактори- це постійно діючі обставини, що мають істотне і вирішалене значення в розвитку явища, що вивчаються..

Біологічні фактори - сукупність природних чинників, які вплива­ють на індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Соціальні фактори - сукупність чинників, вироблених суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку людини як сус­пільної істоти.

Основні концепції психічного розвитку дитини.

Також вирізняють головні фактори розвитку людини.

1)                 спадковість - властивість організму повторювати у низці поколінь подібні типи обміну речовин та індивіду­ального розвитку;

2)                 середовище - суспільні, матеріальні і духовні умови існування людини;

3)                 активність - діяльний стан організму як умова його існування і поведінки; системоутворювальний фактор вза­ємодії спадковості і середовища.

Спадковість впливає на індивідуальні властивості лю­дини і є передумовою її розвитку, середовище (суспільс­тво) - на соціальні властивості особистості; активність - на індивідуальні і соціальні властивості.

Суспільство спеціально організовує процес передаван­ня дитині суспільно-історичного досвіду, контролює його, створюючи для цього спеціальні навчально-виховні закла­ди: дошкільні, школи, вищі навчальні заклади, позашкіль­ні установи тощо.Дитина засвоює знання, формує вміння і навички у процесі навчання.

Навчання - засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і на­вичками, спроможність використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення фонду «можу».

Виховання передбачає формування певних настанов, моральних суджень, тобто формування особистості.

Виховання - залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, створення умов для її духовного зростання, формуван­ня ціннісного ставлення до дійсності, створення фонду «хочу».

Серед зовнішніх факторів, які впливають на розвиток дитини, важливу роль відіграє навколишнє середовище, тобто загальна ситуація, в якій вона розвивається, особли­во соціальні, екологічні, культурні умови життя. Ілюстра­цією цього впливу можуть бути описані випадки (Бельгія, Угорщина, Німеччина, Голландія, Індія), коли розвиток маленьких дітей відбувався не в людському суспільстві, а серед диких звірів. їх поведінка, попри специфічну люд­ську організацію, нагадувала поведінку тварин. Вони, як правило, чудово лазили і стрибали, рачкували, видавали невиразні звуки, їли, як звірі. Далеко не всі з них навіть після тривалих занять навчилися говорити.

Основні закономірності психічного розвитку.

Систему цих закономірностей утворюють такі чинники:

1.Нерівномірність розвитку..

2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (роз­біжність у часі) фаз розвитку окремих органів і функцій.

3. Сензитивність розвитку.

Сензитивність (пізньолат. sensitivus - чутливий) вікова - опти­мальне поєднання умов для розвитку психічних процесів і власти­востей, притаманних певному віковому періоду.

4. Стадіальність розвитку.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періоди; складність організації.