2.3.Методи і форми організації соціальним педагогом самовиховання учнів загальноосвітньої школи.

У роботі соціального педагога з учнями важливим є використовувати ефективні форми та методи у процесі організації самовиховання школярів на різних вікових етапах. Серед них назвемо основні:

А) метод бесіди, як засіб популяризації ідеї самовиховання у шкільному середовищі. Одне з перших завдань у роботі організатора самовиховання - створити в учнів достатню мотивацію самовиховання. Тому соціальному педагогу потрібно довести його необхідність, захопити цією ідеєю. Бажано провести 2-3 бесіди (проте можна використати й іншу форму), спрямовані на обґрунтування ідеї самовиховання та формування в учнів потягу до нього. Доречно починати цю роботу у 7-8-х класах. Орієнтовний зміст та тема такої бесіди може бути таким:

Бесіда . Самореалізація як важливе завдання самовиховання.

Самореалізація - це складне явище, різноманітне за напрямами.

Реалізація себе у професійній діяльності.

Кожна людина мусить заробляти собі на життя, але не всі люди знаходять справжнє задоволення у професійній праці. Є люди, для яких праця - це тільки неприємний обов'язок. Про таких кажуть, що їх професійна самореалізація не відбулась. А професійна праця складає за часом третину дорослого життя. Приємніше наводити протилежні приклади, коли в праці знаходять радість.

Реалізація себе як представника даного суспільства, субкультури.

Кожна людина мусить зважати на факт, що вона є представником певної суспільної системи, нації, культури. Хоче вона того чи ні, але її оцінюють (а її самоствердження відбувається через оцінки оточуючих) як представника не просто людства, а певної держави, нації, релігійної конфесії, прошарку суспільства. Ототожнюючи себе, скажімо, із християнами, людина мусить розділяти догми й традиції християнської релігії, інакше вона буде постійно відчувати осуд, одновірців. Якщо людина вважає себе інтелігентною, то повинна мати певний розвиток, інтереси, манери у поведінці. Отже, самореалізація включає в себе відповідність нормам, культурним особливостям певної суспільної групи (а можливо, і їх творчий розвиток).

Самореалізація як представника своєї статі.

Статева роль є однією з найголовніших у житті. Мабуть не треба доводити важливість особистого щастя, а воно багато в чому залежить від виконання людиною своєї статевої ролі. У рамках найбільш розповсюджених і традиційних поглядів від чоловіка чекають розсудливості, самостійності, надійності, вміння забезпечити сім'ю; від жінки - чарівності, жіночості, співчутливості, господарності. Відсутність цих якостей утруднює досягнення успіху у протилежної статі. Крім того, ставлення представників власної статі також значною мірою залежить від відповідності людини певному статевому еталону Скажімо, юнак, позбавлений рис мужності, втрачає в очах своїх товаришів, якщо він не компенсує це іншими достоїнствами. І хоча статеві ролі історично змінюються, в масштабах людського життя вони постають досить стабільними.

Самореалізація через розвиток багатогранності власної особистості. Багатогранність знань і вмінь, ерудованість, різнобічна обдарованість завжди приваблюють оточуючих і цінуються суспільством. Такі люди є генераторами нових ідей, цікавими співрозмовниками, пропагандистами культури. Людина з широким колом інтересів, знань і вмінь збагачує власні враження, робить життя насиченим і змістовним. Завдяки телебаченню ерудованість і кмітливість набули ще більшої популярності.

Самореалізація через розвиток позитивних особистісних якостей.

Такі позитивні особистісні якості, як чуйність, товариськість, чесність, вірність слову почуття гумору прикрашають людину і цінуються у будь-якому суспільстві, та й сама людина поважає себе за ці якості, а значить, відчуває задоволення життям і доброзичливість до інших. Все це добре відомо дітям, і, мабуть, не варто було б на цьому зупинятися, коли б не існувало спотвореного розуміння позитивних якостей. Відомо, що підлітки і юнаки прагнуть до демонстрації ознак дорослості: фізичної сили, впевненості у собі, обізнаності у різних сферах життя, тобто того, що можна позначити, як риси «сильної особистості». Поєднуючись з іншими конфліктогенними явищами підлітково-юнацької психології (неврівноваженістю, певною імпульсивністю, браком самоствердження), це породжує агресивність і негативізм, які помітно відбиваються на формуванні особистості. Постійна спрямованість на опір, грубуватість виразів та інтонацій є суттєвою ознакою підлітково-юнацької субкультури, а позитивними рисами вважається те, що фактично перешкоджає формуванню гуманних якостей особистості. Доброта, поступливість, чемність здаються другорядними і неактуальними, вони поступаються «вольовим» рисам». Зважаючи на це, важливим завданням пропаганди самовиховання є переконання учнів у необхідності розвитку саме рис гуманного комплексу: чуйності, поступливості, тактовності, ввічливості, чемності, шляхетності.

Б) соціально-педагогічний тренінг як чинник оптимізації самовиховання. Соціально-педагогічний тренінг - це запланований процес, призначений надати або поновити знання та навички і перевірити ставлення до проблеми, ідеї, поведінку з метою їхньої зміни чи оновлення. Також соціально-педагогічний тренінг допомагає у просвітництві, профілактиці та подоланні тих негативних явищ, які впливають на особистість, що формується.

В) надання соціальним педагогом консультативної допомоги учням у процесі самовиховання.

Консультативна допомога учням у процесі самовиховання здійснюється завдяки методам та прийомам, які успішно застосовує соціальний педагог в індивідуальній та груповій роботі з учнями підліткового віку, використовуючи свої посадові функції та співпрацюючи зі шкільним психологом. Такими основними способами консультативної допомоги підліткові в організації самовиховання є:

Допомога учням у самопізнанні полягає в ознайомленні учнів з технікою самоаналізу. Робити це він повинен не самостійно, а разом зі шкільним психологом та соціальним педагогом. Як стверджують психологи: «Самоаналіз час від часу намагається здійснювати кожна людина, але здебільшого їй заважає безсистемність і схильність до психологічного захисту». Підліток «вихоплює» лише окремі факти своєї поведінки, наштовхуючись на суперечливі прояви, і не може сформулювати власний логічний, переконливий образ. Він дозволяє виявляти позитивні і негативні моменти минулих вчинків аби уникати помилок у майбутньому. Соціальний педагог поряд з психологом розробляють певну систему методик самоаналізу, яка дозволить краще зрозуміти власні психологічні особливості, визначити завдання самовиховання. У сучасній психолого-педагогічній літературі є чимало матеріалів для подібного самовивчення.

Також у тісній співпраці з психологічною службою школи для вдалої реалізації процесу самовиховання соціальний педагог застосовує психотренінг, та аутотренінг для того, щоб учні прагнули розвивати в себе такі корисні якості, як уважність, спостережливість, кмітливість, уяву, товариськість, чутливість до власних внутрішніх станів і станів інших людей. Для початку можна використати нескладні психотренінгові вправи, вміщені в літературі.

Метод консультативної допомоги учням у процесі самовиховання передбачає і ознайомлення з прийомами самонавіювання, важливим і ефективним елементом техніки самовиховання.

Самонаказ. «Візьми себе в руки». «Не нервуй», «Заспокойся» тощо. Самонаказ допомагає людям у ситуаціях, коли не вистачає волі для виконання певної дії. Так, наказ «Встань!» допомагає піднятися вранці з ліжка, наказ «Сідай до роботи!» подолати лінощі, інерцію спокою. Регулярне застосування цього прийому робить його ще більш надійним.

Самопідбадьорювання. Прийом полягає у тому, що людина навіює собі стан оптимізму і віри в себе, запевняючи себе в тому, що справи йдуть або підуть добре: «Нічого страшного, все в порядку», «Все виправиться і буде добре», «Нічого не втрачено, я ще досягну успіху», «Я спроможний це зробити, і я зроблю це!», «Я ще візьму своє», «В мене достатньо сил для успіху», «Мої невдачі це дрібниці!», «Не варто засмучуватися» тощо.

Самопохвала і самонагородження. Це ефективний прийом, що ґрунтується на позитивному самопідкріпленні. Людина виробляє у собі такий же умовний рефлекс, таке ж сприйняття, як і у випадку, коли похвала або нагорода йде від іншого. Вважається нескромним хвалити себе вголос, але уявна похвала за добрі вчинки проблеми скромності не стосується - вона є чудовим стимулом бажаної поведінки.

Самонагороджувати себе можна відпочинком, заняттям улюбленою справою, солодощами та іншим. Можна розподілити важку роботу на частини і нагороджувати себе після виконання кожної з них. Для невпевнених у собі людей самопохвала є одним з найбільш доцільних прийомів, оскільки вона підвищує самооцінку і повертає психологічний комфорт.

Самозасудження і самопокарання. Спирається на негативне самопідкріплення. Самозасудженням людина підсилює мотивацію до подолання власних недоліків. Самопокарання - це більш сувора і категорична форма самозасудження. Це може бути позбавлення себе чогось приємного, збільшення навантаження в якийсь проміжок часу. Самозасудження і самопокарання корисні для людей зі зниженою самокритичністю, проте існують люди (сенситивні, дистимічні, тривожні особистості), які засуджують і карають себе більше, ніж це потрібно. Знаючи такі властивості своїх учнів, соціальний педагог мусить рекомендувати їм діяти через позитивне самопідкріплення.

Більш систематичне і широке самонавіювання може здійснюватись у стані аутогенного заглиблення, що можливо після опанування відповідною технікою. При аутогенному заглибленні досягається навіювання позбавлення від болю, поліпшення стану здоров'я, позитивного ставлення до необхідних занять або певних людей, активізації інтелектуальних процесів тощо.

Перенесення на себе якостей інших людей. Воно дозволяє з більшою ефективністю досягати бажаної поведінки, оскільки включає доступні дитині механізми імітації. Крім того, бажані якості (сміливість, шляхетність, почуття власної гідності, товариськість тощо) постають у конкретному вигляді і у реальних життєвих обставинах.

Крім самонавіювання, існують інші засоби самовиховання, з якими треба знайомити учнів.

Планування майбутньої поведінки. Це дуже конструктивний і плідний засіб самовиховання. Більшість людей не звикла планувати свою майбутню поведінку, покладаючись на імпровізацію. Письмове планування взагалі здається проявом формалізму і бюрократії. Насправді це не так. Планування завжди збільшує шанси людини на успіх, хоча план, звичайно, не може передбачити всіх можливих елементів майбутньої ситуації. Звичка до письмового планування, безумовно, сприятиме формуванню внутрішньої дисциплінованості, передбачливості, впевненості у собі. Так, плануючи, наприклад, важливу розмову, треба передбачити, як ви будете поводити себе у різних варіантах поведінки партнера.

Цілеспрямоване наслідування. Взагалі наслідування відіграє надзвичайно важливу роль в оволодінні різноманітними навичками поведінки, особливо у дитинстві. Кожна людина неусвідомлено наслідує ті зразки поведінки, які їй подобаються. У процесі самовиховання наслідування повинно застосовуватися свідомо. Можна успішно наслідувати манеру поведінки (певну, стриману, розсудливу, товариську тощо), звичку до пунктуальності, вміння вислуховувати співрозмовника, зовнішню охайність і підтягнутість та багато іншого.

Водночас, прямі рекомендації учням наслідувати чиюсь поведінку можуть викликати протест, бо кожна людина прагне почувати себе творцем власної особистості. Це, в першу чергу, стосується реальних людей, ровесників учня. Бажання наслідувати з'являється і без рекомендацій, якщо людина чи літературний герой приваблює яскравими рисами. Завдання педагога полягає в тому щоб ознайомити вихованців з такими особистостями, зуміти зацікавити ними учнів.

Наступним прийомом консультативної допомоги є організація обміну враженнями і досвідом у процесі самовиховання. Не треба організовувати пряме змагання (хоча елементи змагання, безумовно, будуть), але доречно використовувати колективні форми роботи. Зокрема, для учнів середніх класів можна рекомендувати такі заходи: диспут «Чи потрібне самовиховання і що воно може дати?», бесіда «Як можна сформувати свій характер?», усний журнал чи вечір «Вони виховали самі себе», бесіда «Про волю і шляхи її формування». Обмін думками про наміри самовиховання (саме наміри, а не плани, бо останнє слово може викликати неприємні асоціації). Згідно з логікою роботи, початковим етапом є популяризація самовиховання, яку бажано проводити за участю учнів. Коли соціальний педагог відчує, що ідея самовиховання достатньо захопила учнів, він може в індивідуальному порядку рекомендувати їм поставити завдання самовиховання і тактовно підказати їх. Якщо вихователь відчуває хоча б найменше небажання, треба відмовитися від спроби залучити в даний момент цього учня до роботи із самовиховання.

Подальша робота передбачає обмін досвідом самовиховання, але саме тоді, коли в групі достатньо відчувається готовність до такого заходу. У тому і полягає майстерність соціального педагога, що він вміє визначити ставлення класу і не допускає тиску, якщо зустрічає чиюсь негативну настанову Деякі автори рекомендують оформлювати наочність ( «Куточка самовиховання»), але це доречно тільки в класі, де переважає позитивне ставлення до цієї ідеї. Якщо ж цього немає, постійне нагадування, яким є наочність, тільки підсилює враження нав'язування і викликає негативну реакцію учнів.

Обмін учнів досвідом самовиховання вимагає створення довірливої атмосфери у групі. Складність полягає не стільки у створенні цієї атмосфери, скільки у збереженні її у подальших буденних ситуаціях. Не треба нагадувати учням під час дрібних конфліктів (а вони неодмінно будуть), що вони займаються самовихованням, що їх поведінка суперечить намірам тощо. Чекати блискучих успіхів у формуванні стриманості, доброзичливості і ввічливості не треба, а от підкреслювати позитивні зрушення у поведінці учнів завжди варто. Доречно стимулювати бажання поділитися думками. Якщо ж успіхів у самовихованні немає, краще такого учня не чіпати.

У старших класах можна запропонувати такі колективні заходи: міні-лекцію «Розвиток моралі на історичному шляху людства», її мета - показати, що історична закономірність полягає у русі людства до більш гуманних стосунків. Бесіда вимагає доброї підготовки педагога, застосування цікавих і переконливих прикладів, інакше вона може набути моралізаторського характеру; читацькі конференції за книгами В.Леві «Мистецтво бути собою» і «Мистецтво бути іншим»; театралізований усний журнал «Літературні герої - приклади самовиховання». Захист індивідуальних проектів самовиховання: вечір-фантазія «Яким я бачу мого друга у майбутньому»; вечір-диспут «Професія і характер»; турнір-вікторина на тему «Зовнішні ознаки і психологія людини», конкурс ерудитів «Сучасна психологія, психотерапія і техніка самовиховання», бесіда або лекція «Нові дані психологічної науки», (проводити її повинен спеціаліст), вечір-бесіда «Мої знахідки на шляху самовиховання.». Усі ці заходи прямо чи опосередковано стосуються самовиховання учнів, вони носять інформативний характер (наприклад, бесіда «Нові дані психологічної науки»), розширюють кругозір учнів, підтримують мотивацію самовиховання.

Методом популяризації ідеї самовиховання є переконання учнів в його корисності, створення позитивного ставлення до нього. Треба розкрити значення, мету перспективи і можливі результати самовиховання, розповісти про яскраві приклади.

Інший метод полягає в консультуванні учнів у процесі самовиховання (в тих випадках, коли учні мають партнерські стосунки з соціальним педагогом). Доречно порекомендувати засоби самопізнання (схеми самовивчення, анкети, тести тощо), поповнити психологічні уявлення учнів, порекомендувати літературу з питань самовиховання.

Отже, організація самовиховання учнів постає одним з найбільш перспективних напрямків розвитку технології соціально-педагогічної роботи. Вона вимагає фасилітативної підтримки вихованця-учня школи та уникнення будь-якого тиску або адміністрування в організації процесу самовиховання.

Методичні рекомендації майбутньому фахівцеві соціально-педагогічної сфери щодо самостійної роботи з матеріалами даного розділу:

А) Поміркуйте:

- Які є особливості організації самовиховання на різних вікових етапах ?

• Які є способи формування уявлень учнів/клієнтів про завдання самовиховання?

• Проаналізуйте основні форми та методи організації самовиховання.

Б) Практичне завдання:

Створити проект «Умови успішної самовиховної роботи» і організувати його захист у невеликих групах.

Розділ-3. Практикум самовиховання: методичний аспект.

Методичні матеріали даного розділу щодо організації самовиховання передбачають певні рекомендації їх використання:

А) Майбутній фахівець соціально-педагогічної сфери знайомиться з теоретичними позиціями щодо особливостей організації самовиховання на різних вікових етапах ;

Б) Використовуючи зміст матеріалів, фахівець соціально-педагогічної сфери: організовує різні форми самовиховної роботи з вихованцями певного віку. Наприклад: соціально-педагогічний тренінг, дискусію «Мої можна і не можна», бесіди щодо суті та потреби особистості у роботі над зміною себе, захист проектів «Моя програма самовдосконалення» або « Програма самовиховання молодшого школяра», обговорення загального змісту щоденника-самоспостереження, обмін досвідом пошуку найефективніших прийомів та методів роботи над собою, розробка програми розвитку певний особистісних якостей, процесів мислення, памяті, уяви, волі, зустрічі з людьми, які практикують самовиховання; обговорення книг, відеоматеріалів тощо.

В) Майбутній фахівець соціально-педагогічної сфери використовує матеріали:

- для самостійної роботи при вивченні навчальних дисциплін соціально-педагогічної, психологічної підготовки;

-апробує матеріали під час проходження навчальних практик різного рівня.