Правила роботи у групі

Психологічний розвиток особистості

Вік

Соціальна

ситуація

Діяльність

Новоутворення

Сензетивний період

Суперечності

Немовлячий

(нар. –1 р.)

Криза новонародженості

Дитина є безпомічною, залежною від дорослих

Народжується із безумовними рефлексами: атавістичними (швидко згасають, на їх основі нічого не розвивається), смоктальними, чіпляльними, відштовхувальними, що сприяють задоволенню органічних потреб. До кінця 1 міс. з’являються перші умовні рефлекси.

1) Поява слухового (2-3 тижні), зорового (3-5 тижні) зосередження, організатором яких стає дорослий (музика, дотик, посмішка, яскраві іграшки).

2) Комплекс пожвавлення (емоційно позитивна реакція, що супроводжується рухами і звуками).

3) Поява координації рухів (І-ий акт спілкування).

Для формування позитивного ставлення до світу

Потреба присутності дорослого та неможливість здійснення специфічних впливів на нього

Немовлячий вік

(2,5 міс. – 1 р.)

Двосторонній зв’язок дитини та дорослих

Безпосереднє емоційне спілкування з дорослими (ситуація „Ми”) (за Виготським).

Розвиток сприйняття, моторики, наочно-дійового мислення, орієнтувальної реакції (а де те-то?), здатності до відтворення об’єкту у його відсутності, потреби у спілкуванні з дорослими, перебирання ногами, руками, схоплення, маніпулювання предметами, повзання, ходьба.

Потреба у спілкуванні та невмінням говорити → розуміння людської мови, лепет, поява перших слів (4-15)

раннє дитинство

(1-3 р.)

Тристоронній зв’язок: із дорослими (спільна діяльність), із ровесниками (граються поряд, але не разом), із предметним світом.

1) Предметно-маніпулятивна діяльність (спілкування стає опосередкова-ним): на основі зв’язку предмету та дії → уживання предмету лише за призначенням → знання основної функції предмету.

2) Засвоєння правил поведінки.

3) Гра (самостійне відтворення певних соціальних ситуацій), малювання, ліплення, конструювання, аплікація, хореографія, спорт.

1) оволодіння прямою ходою;

2) розвиток предметної діяльності;

3) оволодіння мовою (словами, словосполученнями, реченнями); розуміють значення слів);

4) розвиток синекдохтичного сприймання (фіксує одну якість предмета, на яку опирається при впізнаванні його; сприймання емоційно-забарвлене);

5) мимовільна, короткотривала пам’ять;

6) правдивість (нетворча уява);

7) наочно-дійове та наочно-образне, узагальнююче мислення;

8) нестійкість бажань;

9) неусвідомлена поведінка;

10) формування самоповаги;

оцінка поведінки ждорослим впливає на емоційний стан дитини;

11) розвиток самосвідомості (упізнавання себе у дзеркалі, називання себе по імені в ІІІ особі, поява займенника „Я”, поява первинної самооцінки).

Для розвитку мовлення, мислення, сприймання, самостійності

Дорослий показує зразок дії – дитина виконує її індивідуально → маніпулювання предметами

дошкільний

(3 - 6-7 р.)

Тристоронній зв’язок: із дорослими, із ровесниками (спільна діяльність), із предметним світом.

Сюжетно-рольова гра.

1) цілісне бачення світу;

2) цілеспрямованість, довільність сприймання;

3) наочно-образне, словесне мислення;

4) тенденція до узагальнення, встановлення зв’язків;

5) початок розвитку довготривалої пам’яті;

6) формується емоційне передбачення, співчуття, співпереживання;

7) формування ієрархії мотивів;

8) активне засвоєння етичних норм суспільства;

9) формування самооцінки, усвідомлення свого місця у системі взаємовідносин із дорослими;

10) усвідомлення себе в часі;

11) статево-рольова ідентифікація;

12) творча уява.

Для формування етичних інстанцій, творчих здібностей, ініціативи

Прагнення самостійності, уключитись у доросле життя → рольова гра.

6-річки

Учбова діяльність.

1) довільні форми поведінки;

2) осмисленість, аналітичність сприймання;

3) формування високого пізнавального інтеренсу;

4) мимовільна, недостатньо стійка увага;

5) механічний мимовільний вид запам’ятовування;

6)образна пам’ять переважає над словесно-логічною;

7) відтворюючий, творчий характер уяви, характерний механізм проекції (неприємні знання про себе, негативні риси приписує іншим);

8) наочно-образне мислення, що є основою для формування абстрактного та понятійного мислення (важко перенести раніше вироблені мислительні дії на вирішення нових задач, неуміння доводити, порівнювати, узагальнювати); характерна „централізація мислення” (сприймання оточуючого світу із власної позиції);

9) ясність, чіткість мовлення, здатність виділяти звуки у словах, читати, розуміти граматичні форми, орієнтуватись у часі; формується пояснювальна, діалогічна та егоцентрична (спілкування із собою, спосіб мислення вголос, згодом перетворюється у внутрішню мову) мова;

10) початок формування окремих рис характеру;

11) розвиваються мотиви поведінки;

12) формуються моральні почуття, зокрема почуття відповідальності;

13) розвивається здатність до самооцінки власної діяльності;

14) готовність до школи: вольова (бажання ходити до школи), особистісна (ставлення до школи), соціально-психологічна (здатність увійти в дитячий колектив).

молодший шкільний

(6-7- 10-11 р.)

Діалог із батьками, учителями (дорослий як наставник, наприкінці 3-4 класу знижується авторитет його), ровесниками (наприкінці МШ тіснішають взаємовідносини з ними), предметним світом.

Навчальна діяльність

1) словесно-логічне мислення;

2) формування системи наукових понять;

3) розвиток теоретичного, понятійного мислення;

4) виникнення синтезуючого сприймання, спостережливості;

5) довільність психічних процесів;

6) внутрішній план дій (рефлексія);

7) збагачення спектру соціальних мотивів;

8) формування сфери пізнавальних інтересів;

9) формування рівня домагань у навчальній сфері;

10) розвиток певного рівня самооцінки;

11) мотив досягнення успіху/уникнення невдач;

12) формування моральних норм, поглядів: моральний реалізм (однозначне розуміння добра і зла) та моральний релятивізм (поважне ставлення до себе, вважає допустимим порушення правил дорослих);

13) нецілеспрямована увага (звертають увагу на незвичне); поступово стає довільною, стійкою, розширюється її об’єм, розвивається здатність до розподілу;

14) механічна → логічна, опосередкована пам’ять;

15) емоційна неврівноваженість.

Для формування довільності, моральності

підлітковий (пубертатний)

(11-12-

14-15 р.)

Діалог із ровесниками, однобічний зв’язок із дорослими

Учбово-пізнавальна діяльність, спілкування

1. рефлексія (здатність усвідомити свої недоліки, позитиви);

2. почуття дорослості (протест проти дорослих, незалежність);

3. відповідальність за себе та інших;

4. оціночні судження;

5. теорететичне, формальне, рефлексивне мислення;

6. граматично правильне мовлення;

7. висока концентрація уваги.

Для фізичного, морального розвитку

Потреба в незалежності та повна залежність від дорослих

юнацький

(14-15 –

17-18 р.)

Діалог із ровесниками, дорослими

Учбово-пізнавальна діяльність, спілкування

1. Закінчується фізичний розвиток, статеве дозрівання, гармонійно працює серцево-судинна система, уповільнюється темпи росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, закінчується формування органів і тканин, тілесна конституція стає дорослою, специфічно індивідуальною.

2. Зникає підліткова збудливість, неврівноваженість.

3. 14-15 р. - перехідний період до юнацтва, тому загострюються протиріччя (навчатись у школі чи вступати кудись, чи працювати).

4. Професійне самовизначення.

5. Зростання відповідальності.

6. Уходження у світ культури.

7. Зростання інтересу до дорослих (спілкування із ними допомагає зорієнтуватись, вирішити складні проблеми).

8. Обговорення життєвих планів із авторитетними людьми (батьками, учителями, друзями).

9. Відстоювання права самостійно вирішувати проблеми особистісного характеру.

10. Потреба бути готовим до дорослого життя (бути здатним орієнтуватись у різних формах людської свідомості, здатність до творчої, продуктивної діяльності, конструктивного спілкування).

11. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, що набуває інтимно-особистісного, морального, волелюбного значення; спілкування носить сповідальний характер; зростає потреба в зустрічному розуміння з боку оточуючих; напруга у взаємовідносинах виникає тоді, коли товариськість буває егоцентричною.

12. Соціальна ідентичність (самовизначення) – роздуми про себе, місце у Всесвіті, пошук сенсу життя, прагнення

інтегрувати свої знання, здібності – набуває дієвого характеру (реалізація планів).

13. Провідний тип діяльності носить продуктивний, скерований, індивідуалізований характер.

14. Невідповідність вимог навчальної діяльності можливостям породжує емоційне напруження, апатію, зниження пізнавальної активності

15. Центральне новоутворення – орієнтація на майбутнє.

16. Зміни цінностей, цілей, ідеалів.

17. Зростає усвідомлення своєї унікальності.

18. Прагматичний чи творчий типи особистості.

19. Зростання уваги до особистісних переживань, самокритичність.

20. Формування самоповаги.

21. Розумно-практичний погляд на світ чи скептицизм, індивідуалізм, максималізм.

22. Збагачується науково-понятійний апарат, оволодіння складними інтелектуальними операціями, оволодіння елементами дослідницької діяльності, розвиток творчого, теоретичного, логічного, рефлексивного мислення, зростає продуктивність логічної пам'яті, обсяг, концентрація, переключення, вибірковість уваги, спеціальних здібностей.

Для професійного самовизначення.

дорослий

(20-30 рр. – молодість;

30 -60 рр. – зрілість)

Діалог із дорослими, дітьми, онуками

Самоактуалізація, професійна діяльність, сімейна реалізація,

1) прагнення до самопізнання, самовдосконалення, самореалізації;

2) розвиток високого рівня креативності;

3) професіоналізм;

4) підвищена чутливість до представників протилежної статі;

5) гнучкість пізнавальних процесів;

6) незалежність від батьків в економічному плані;

потреба забезпечення благополучних умов життя;

7) формування сімейних ролей;

8) генеративність (бажання зробити внесок для наступних поколінь);

9) саногенне мислення.

Для самоактуалізації.

Є. Вахромов здійснив співвідношення понять „реалізація” та „актуалізація” на основі Оксфордського словника сучасної англійської мови для студентів: реалізація – це мисленнєвий, когнітивний аспект діяльності, робота у внутрішньому плані (виражається в побудові та корекції „Я-концепці”, картини світу, життєвих планів, усвідомленні результатів минулої діяльності), актуалізація – процес витрати зусиль, що має вагомий результат. На думку Є. Вахромова, реалізувати себе означає практичний аспект діяльності, вчинки, дії, спрямовані на реалізацію життєвих планів. Дослідник виокремив такі характерні особливості процесу досягнення акме: кожна дія, спрямована на себе, на самоперетворення, має закінчуватись конкретним результатом, якого людина досягає сама.Отже, самореалізація та самоактуалізація є двома нерозривними сторонами процесу росту особистості.

Прагнення до самореалізації та неможливістю задовольнити цю потребу.

геронтогенез

(60-70 рр. – пізня зрілість;

65-75 рр. – похилий вік;

75-90 рр.– старечий вік;

90 р. і старші – довгожителі)

Діалог із ровесниками, дітьми, внуками, правнуками.

Трудова діяльність чи ведення домашнього господарства.

1) потреба в самопізнанні, осмисленні життєвого шляху;

2) високий пізнавальний інтерес, професійний ріст;

3) прагнення до змін.

Ставлення до життя:

• конструювання (смерть – природнє явище);

• залежність (прямолінійність, дискомфорт від керування їхнім життям);

• захист (відсутність страху смерті, відчуття захищеності);

• ворожість до світу (агресивність, замкненість);

• ворожість до себе (уникання спогадів про минуле, результатами якого незадоволений).

Довгожителі – творчі, активні, скромні щодо матеріального статусу.

Для самоактуалізації.

Прагнення віднайти сенс життя – абсурдність життя.