Заняття «Взаємовплив у процесі міжособистісного спілкування та прояв емпатії»

Інформаційна довідка

Термін „емпатія” було введене Е. Тітченером у середині ХХ ст. для позначення почуття, близького за змістом із симпатією. У сучасній психології це поняття використовується для передачі духовної єдності особистостей, коли одна із них настільки переймається почуттями іншої, що тимчасово ототожнює себе з нею, нібито розчиняючись. На відміну від симпатії, емпатія – ставлення нейтральне (емпатуючий уникає +/- суджень щодо емпатованого). При емпатії людина переживає світ іншого, як власний.

Рекомендації щодо розвитку емпатії:

• Шукати у партнерові по спілкуванню позитивні аспекти взаємодії, пам’ятати про потенційні можливості емпатованого.

• Не виказувати ні схвалення, ні осуду.

• Бути конгруентним (розуміти власний внутрішній стан та повідомляти про нього співрозмовника – бути справжнім).

• Бути щирим (узгоджувати слова із мовою тіла, голосом, усмішкою, рухами).

• Зосереджуватись на теперішньому часі.

• Спробувати зрозуміти справжні мотиви емпатованого („Чому людина думає і діє таким чином?”).

Вербальні техніки:

1. Пояснення (отримати додаткову інформацію про співрозмовника: „Чи не могли б ви пояснити це?”, „Що ви маєте на увазі?”).

2. Переказ(оцінити, наскільки правильно розумієте реципієнта: „Ви маєте на увазі…”, „Як я вас розумію…”).

3. Узагальнення(пов’язати окремі частини повідомлення в одне ціле: „Узагальнюючи те, що ви сказали…”).

4. Ракція на почуття співрозмовника (допомогти співрозмовнику зрозуміти, як його сприймають: „Ви відчуваєте…”).

Невербальні техніки:

1. Стояти в позі, що й співрозмовник.

2. Скопіювати положення кінцівок реципієнта.

3. Повторити жести людини, із якою спілкуєтесь, чи не жестикулювати, якщо вона цього не робить.

4. Приділити увагу її диханню.

5. Наблизити тембр, швидкість, виразність, ритм власного мовлення до мовлення емпатованого.

Отже, емпатія як регуляторна функція впливу виступає цінним засобом взаємодії, а також сприяє саморозвитку.

Міні-лекція

Міжособистісний взаємовплив – це вплив на стан, думки, почуття, дії іншої людини з допомогою психолого-педагогічних засобів.

Це здатність особистості створити довколо себе індивідуальне, неповторне поле з розподілом сил притягання/відштовхування, заспокоєння/напруження. Вплив є егоїстичним, бо здійснюється не для користі справи, а для себе, для підтвердження значимості особистості, із метою зекономити власні зусилля.

Вплив може бути спрямованим (S ставить перед собою завдання досягти певного результату від о впливу), неспрямованим (відсутня мета), прямим (відкрите пред'явлення О впливу своїх претензій, вимог), непрямим (психологічний вплив спрямований на навколишнє середовище), навмисним (наявність мети), ненавмисним (наявність причини).

Конструктивний взаємовплив – вплив, що задовольняє потреби обох сторін, не руйнує особистість, враховує психологічні особливості партнера, ситуації.

Види міжособистісного психологічного впливу:

• П ереконання – свідомий організований вплив на психіку людини через звернення до її критичних суджень; формує нові погляди, переконання, судження. При цьому рецепієнт має уважно слухати.

• Контраргументація – свідома аргументована відповідь на спробу переконання, протилежній думці. Мета – знайти спільне рішення, а не переконати у протилежному.

• З араження – психологічний вплив, що передає певні настрої, спонукання через емоційну сферу (передача емоційного стану 1 людини іншій на несвідомому рівні).

• Конструктивна критика – підкріплення фактами цілей, засобів, дій ініціатора впливу.

• Енергетична мобілізація – протидія адресата спробам навіювання (передати певний стан, емоції, думки).

• Навіювання (сугестія) – свідомий неаргументований вплив на психіку людини з метою зміни внутрішнього стану, рішення; зниження критичності до сприйнятої інформації, відсутність прагнення перевірити її достовірність. Форми: гетеросугестія – зовнішній вплив, аутосугестія – самонавіювання.

• Енергетична мобілізація – протидія адресата спробам навіювання (передати певний стан, емоції, думки).

• Н аслідування – орієнтація на взірець, повторення, відтворення 1 людиною дій, вчинків, жестів, особливостей поведінки іншої людини.

• Творчість – створення нового, ігнорування впливу зразка, прикладу, моди.

• Формування прихильності – привертання до себе мимовільної уваги адресата шляхом прояву ініціативи, привабливої зовнішності, "підлизування".

• Творчість.

• Прохання – звернення до адресата із проханням задовольнити потреби, бажання ініціатора впливу.

• Ухиляння – прагнення уникнути будь-яких форм взаємодії з ініціатором впливу.

• Примус – погроза ініціатора впливу застосувати жорсткий контроль із метою досягнення необхідної поведінки адресата.

• Конфронтація – відкрите, послідовне протистояння рецепієнтом діям ініціатора примусу.

• Д еструктивна критика – висловлювання звинувачень, образливих, агресивних суджень про особистість, закріплення негативної моделі поведінки.

• Конструктивна критика.