Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

79

Офіційне визначення термінів "інвалідність", "інвалід", "дитина-інвалід" дається в Законі Україні "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Згідно з ним інвалідність — міра втрати здо-ров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає кон­кретній особі здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вва­жаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів, або позбавляє її відповідної здатності чи можливості. Інвалід — особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяль­ності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі та поси­леному соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав. Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворю­ванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розу­мового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність пов'язана із втратою здоров'я та обмеженням життєдіяльності. Втрата здоров'я — це наявність хвороб і фізич­них дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціаль­ного неблагополуччя. Життєдіяльність — повсякденна діяль­ність, здатність організму особи здійснювати діяльність у спосіб і межах звичайних для людини, обмеження життєдіяльності — повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслу­говування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки (ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні").

В Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердже­ній наказом МОЗ України від 7 квітня 2004 р. № 183, дається визначення обмеження життєдіяльності як неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі звичай­них для людини, що створює перешкоди у соціальному середо­вищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і виявляється частковою або повною втратою здатності до само­обслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчан-

ня, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням об­сягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

Критеріями життєдіяльності є:

• здатність до пересування — можливість ефективно пере­суватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом). Пара­метри оцінки — характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватися особи­стим та громадським транспортом;

• здатність до самообслуговування — можливість ефектив­но виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб. Параметри оцінки — інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомо­га (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень — регульо­вана або декілька разів на день — нерегульована допомога);

• здатність до орієнтації — можливість самостійно орієн­туватися у просторі та часі, мати уявлення про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух. Пара­метри оцінки — можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах, роз­різняти звуки та усну мову за відсутності або наявності пере­шкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами; необхідність використання тех­нічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності;

• здатність до спілкування — можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємо­зв'язки за допомогою мови, читання, письма, жестової чи зна­кової мови. Параметри оцінки — характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допо­мозі інших осіб у процесі навчання і трудової діяльності;

• здатність контролювати свою поведінку — можливість поводитися відповідно до морально-етичних і правових норм суспільного середовища. Параметри оцінки — здатність усві­домлювати себе і дотримуватися встановлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об'єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати й адекватно реагувати

80