Символізм

Досить неоднорідним, але універсальним був художньо-філо­соф­ський рух символізму, що виник у Франції (перший “Маніфест символізму” було видано у 1886 році), в Німеччині, в інших європейських країнах. Ідейними витоками символізму були вчення Платона, Плотіна, містиків, філософів-романтиків, Канта. У цьому “Маніфесті символізму” обґрунтовувалася специфіка “нової поезії”, що заснована на складній, таємничій, часом містичній символіці (Рембо, Малларме та інші), на зв’язку з трансцендентним, релігійним, безсвідомим. Символізм досить швидко поширився майже на всі види мистецтва. Це було своєрідне світобачення, світовідчуття та світорозуміння, що не заперечувало досягнень попередніх шкіл і напрямків, але піддавало їх критичному усвідомленню і, подібно критицизму, символізм являв собою самосвідомість творчості. Він розглядав символ як образ видимості, як алегорію, як заклик до творчості життя. Символ – це образ, ідея та їх взаємозв’язок. Ніяке мистецтво та ніяка культура неможливі без символів, які мають конкретне та універсальне значення та смисл. Символісти – Бодлер, Варлен, Рембо, Малларме, Метерлінк, Георге, Гауптман, Гофмансталь, Уайльд, Мук, Чюрльоніс, Скрябін, Мережковський, Брюсов, Бальмонт, Сологуб, Блок, Іванов та ін. – значно збагатили зміст літератури та мистецтва, філософії та культури, розширили основну проблематику та основні виміри культури ХХ ст.

Глибокий аналіз символізму зробив у своїй книзі “Смисл творчості” М.Бердяєв. Він вважав, що в геніальному мистецтві ХІХ ст., яке умовно можна назвати реалістичним, “можна відкрити і вічний класицизм, і вічний романтизм. Більш того, в справжньому реалістичному мистецтві є риси символізму, що відображають вічну природу будь-якого мистецтва. Але реалізм нині зкінчився. Мистецтво кінця ХІХ чи початку ХХ ст. стоїть під знаком символізму. Лише в символізмі розкривається істинна природа будь-якої творчості художнього. І трагедія творчості в символізмі досягає своєї вершини”.

Філософ вважає, що “будь-яке мистецтво символічне”, але символізм має різний ступінь, глибину, форму (Данте та Гете були символістами). Він приховується вже в самому акті художньої творчості, що створює цінності краси, а також у будь-якому мистецькому творі, оскільки завжди є символом перетворення буття.

Говорячи про символізм і символістів, Бердяєв мав на увазі символізм тих, хто створював нові культурні цінності та нову красу (Малларме, Ібсена, Іванова та ін.). Життя багатьох із них виявилося трагічним у прямому та переносному значенні: вони були не в змозі винести ту внутрішню напругу, яка постійно посилювала їх власну пристрасть до творчості, що прирікала їх на повну непристосованість до оточуючого світу.

Символізм виражав глибоку незадоволеність культурою та спробу її подолати, з її омертвівшим академізмом, закостенілими канонами та нормами. Символісти поставили одну з найважливіших проблем сучасності – неможливість мистецтва як культурної цінності, на яку поки що немає відповіді. Нове мистецтво та новий символізм вже самі по собі означали кризу світового мистецтва та кризу всієї культури взагалі. Це означало кінець традиційного, “культурного” мистецтва та початок мистецтва нового, такого, що повернуло людину самій собі та справжньому буттю.

Підводячи підсумок усьому вищезгаданному, можна сказати, що історія літератури та мистецтва другої половини ХІХ та ХХ ст. підтвер­джує діагноз, який дав у свій час Гегель, що мистецтво отримує своє справжнє підтвердження лише в науці. Дійсно, мистецтво з цього часу досить посилено обґрунтовується теоретичною думкою. Письменники, поети, художники, композитори, архітектори, театральні діячі, кінематографісти поряд із створенням художніх творів приділяють багато уваги теоретичному осмисленню найважливіших проблем мистецтва. Поступово вироблялася своєрідна філософія мистецтва, яка стала генератором нових фундаментальних ідей, що виходять далеко за межі того чи іншого виду мистецтва, ідей, які знаходять своє застосування в найрізноманітніших сферах життєдіяльності сучасного суспільства та сучасної культури.

Одночасно з цим розвивалася естетична теорія, що пов’язана головним чином з розвитком філософії. І розвивалася вона переважно такими філософами, як Кантом, Гегелем, Шеллінгом, Шопенгауером, Ніцше, Соловйовим, Бердяєвим та ін. Для розвитку естетичної проблематики однаково важливо теоретичне осмислення художнього та естетичного досвіду як митцями, так і філософами. На жаль, як показує історія мистецтва та естетики, дуже рідко можна спостерігати синхронний розвиток естетичного досвіду та естетичної теорії.