Контрольні запитання

1. Чим обумовлені уявлення людей про прекрасне та потворне?

2. Проблема визначення прекрасного в “Гіппії Більшому”.

3. Чи може потворне в дійсності стати прекрасним у мистецтві? Проблема “естетизації потворного”.

4. У чому полягає оригінальність принципу контрастності прекрасного та потворного?

5. У чому полягає різниця між прекрасним та піднесеним?

6. Чому піднесене часом співвідносять з героїчним?

7. Чи можна будь-яке смішне відносити до комічного?

8. Чи може дизайн втілювати трагічне і комічне?

Література

1. Адорно Теодор. Теорія естетики / Пер. з нім. П.Таращук. – К., 2002.

2. Аристотель. Соч.: В 4 т. – Т. 1 / Ред. В.Ф.Асмус. – М., 1976.

3. Аристотель. Поетика. – К., 1967.

4. Берк Э. Философское исследование о происхождении наших идей возвышенного и прекрасного. – М., 1979.

5. Борев Ю.Б. Эстетика. – Политиздат, 1988.

6. Бычков В.В. Эстетика. – Краткий курс. – М., 2003.

7. Вінкельман Й.Й. Про художній ідеал прекрасного. – К., 1990.

8. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. – К., 1990.

9. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. – Т. 1, 2. – М., 1968.

10. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. – Т. 1. – М., 1962.

11. Естетика: Навч. посібник / Під ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища школа, 2005.

12. Кант И. Критика способности суждения. Соч. – Т. 5. – М., 1966.

13. Колесник М.І. Людяність краси. – К., 1980.

14. Кормин Н.А. Онтология эстетического. – М., 1992.

15. Кривцун О.А. Эстетика. – М., 2001.

16. Крутоус В.П. Категория прекрасного и эстетический идеал. – М., 1985.

17. Любимова Т.Б. Трагическое как эстетическая категория. – М., 1985.

18. Лукач Д. Своеобразие эстетического: В 4 т. – Т. 1. – М., 1985.

19. Мовчан В.С. Героическое в системе эстетических категорий. – Л., 1986.

20. Монтегю У.П. Красота – это не все; призыв к эстетическому плюрализму // Современная книга по эстетике. – М., 1957.

21. Наконечна О.П. Естетичне як тип духовності. – Рівне, 2002.

22. Оганов А.А. Возвращение к эстетическому… (потребность переосмысления) // Вопр. филос. – 2003. – №2.

23. Оганов А.А. Эстетическое в системе духовных ценностей. – М., 2002.

24. Сморж Л.О. Естетика. – К.: Кондор, 2007.

25. Татаркевич Вл. Історія шести понять / Пер. з пол. В.Корнієнка. – К., 2001.

26. Шестаков В.П. Эстетические категории. Опыт систематического и исторического исследования. – М., 1983.

Тема 3 естетична свідомість

3.1. Особливості естетичної свідомості

Естетична свідомість тією ж мірою властива людині, як і свідомість моральна, логічна тощо. Ми сприймаємо світ і з точки зору добра чи зла, і з точки зору істини чи омани, і з точки зору прекрасного чи потворного. При цьому потрібно пам’ятати, що свідомість – це не тільки безпосереднє сприйняття якогось боку реальності, але й певна рефлексія, звернення людиною, що пізнає, уваги на внутрішній зміст свого сприйняття. Те, що впізнається як прекрасне, фіксується в душі людини, “захоплює” її таким чином, що внаслідок людина може його відтворити.

Розглянемо спочатку зміст естетичної свідомості. Естетична компонента свідомості здавна супроводжує існування людини в цьому світі. Міфологія, релігія, зачатки мистецтва з самого початку містять у собі елементи естетичного.

Так, у давньоєгипетському “Гімні Атону” оспівується бог Сонця, який поклав початок життю, дав народженим дихання, розігнав променями морок, пробуджуючи цвітіння землі та наповнюючи красою земний простір. В іншому гімні співається про того ж бога:

Ты подаешь жизнь сердцам твоею

Красотою, которая и есть жизнь.ОБЛИВОСТІ ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000

Сприйняття світу в давніх пам’ятках словесної творчості – завжди естетичне. Так, у давньоіндійських епосах “Махабхарата” та “Рамаяна” герої милуються, як бреде ріка, надівши пояс із золотої луски риб; як розгорається золотоверхий світанок і над світлими водами дихає спокоєм лотос. Вони спостерігають небо, яке пошмагали своїми кнутами блискавки; споглядають неприступні перлинні вершини захмарених гір, схили яких застелені ковдрою з квітів тощо. В епічних поемах “Іліада” та “Одіссея” “великого сліпця античності” Гомера мова йде про вічно-гомінке, сяюче, фіалково-темне, пурпурове, пінисте, винноцвітне, брижжою німою чорніюче море; про вічно квітнучий луг; блиск осінньої зірки у небі світозарному; пухкі, легкі, золоті хмари та світлу вологу, що проливається з них; виноградні кетяги як янтар золоті; зірку, яка в сукні шафрановій піднялася з течії океану. Боги та їх світ описуються в Гомера як ліпокучерява Лєта, срібнолукий Аполон, срібнонога мати Пеліда, громами сяючий Зевс, золотонога Гера, прекрасновінчана ловлі цариця Артеміда, сяючі обрії Олімпа тощо.

У міфологічній свідомості в характеристику світу-в-цілому (Космоса, природи, людей та богів) обов’язково уводиться Краса та її прояви. І людина, якщо вона хоче “Увійти” в цей природно-космічний універсум, повинна зрощувати в собі подібні ж якості. Відмінність людини від фізичного світу – наявність внутрішнього світу, сфери свідомості. І тому краса, що пронизує собою весь світ, у людині проявляється як єдність його фізичних і моральнісних якостей. Так, у міфологічно-релігійних поглядах виникає Прекрасне – Добре, нерозривна єдність Краси та Добра приводить, у свою чергу, до проникнення до Істини, глибинних смислів світу. І наслідування цьому принципу триєдності Краси – Добра – Істини визнається компасом вірного шляху людини в світі, який забезпечує для неї гармонію з останнім.

Єдність для міфологічно-релігійної свідомості Істини та Краси проявляється в особливій повазі до знання Істини: “Занурся в письмена та вклади їх у своє серце і тоді все, що ти скажеш, буде прекрасним”, – говориться в одному з “Повчань” анонімного давньоєгипетського автора. Істинне ж, в свою чергу, пов’язується з Добром (тобто моральністю): як свідчить напис давньоєгипетського жреця Шеши, “Я творив істину заради її владики, я чинив правильно, я рятував нещасного від більш сильного, я давав хліб голодному, я виховув дітей”.

За Піфагором, у ієрархії загальнозначущих цінностей головне місце займає Краса. Відкривається ж вона, на його думку, далеко не всім. Але тільки людині, яка отримала перемогу над пристрастями та веде правильний спосіб життя.

Отже, в міф глибоко вплетені естетичні компоненти, де Краса майже зливається з Добром та Істиною.

Особливість естетичного погляду на світ (що проявляється в анагогічній функції всього естетичного) – виведення людини з рутинної дійсності на рівень всезагального, що дозволяє їй доторкнутися на чуттєво-емоційному рівні до деяких глибинних, позачасових смислів буття.

Дана особливість естетичної сфери наочно представлена в одній давньокитайській легенді. За людиною гониться тигр. Із жахом ця людина добігає до глибокої прірви, зривається вниз, летить і бачить, що там на неї очікують ще декілька тигрів. Раптово її рука інстинктивно чіпляється за тонку гілку чагарника. На мить вона зависає над прірвою й бачить перед очима на стіні обриву маленьку квіточку, що пробилася серед голого каміння. “Яка ж Краса!” – вигукує людина мимоволі й, заспокоївшись, продовжує падіння.

Таке єднання зі світом-в-цілому досягається через вихід із “тут-і-тепер” через знаходження деяких загальних паралелей між естетичним об’єктом, який споглядається та вищими принципами буття.

У цьому відношенні цікаве зауваження Вінкельмана про скульптурну групу “Лаокоон”, де зображується жрець із своїми синами в момент, коли послані Посейдоном змії обвивають їх кільцями, приносячи цим тілесні муки: “Лаокоон переносив найжорстокіші страждання, що були послані із зовнішнього світу, але біль цей не проявляється ні на обличчі, ні в постаті героя: він мужньо, стійко переносить його. І, подібно тому, як морські глибини вічно спокійні, як би не вирувала поверхність, так і втілене в грецьких фігурах виявляє, незважаючи на всі пристрасті, велику врівноважену душу”.

З давніх часів людина не тільки сприймала світ у модусі естетичного, але також і намагалася пізнати внутрішній зміст свого естетичного сприйняття. “Що є краса”, “що є гармонія?”, “чому ми називаємо той чи інший фрагмент світу чи людини прекрасним чи виродливим?”, “що відбувається з людиною в момент споглядання прекрасного в світі?” – спроби відповідей на ці питання, що зародилися в надрах імпліцитної естетики, не були вирішені, а тому, як ми знаємо, перейшли у відкриту О.Баумгартеном “науку про чуттєвості”, естетику експліцитну.

Для європейської раціоналістичної традиції у філософії та культурі вищим пластом свідомості є інтелектуальна свідомість. Саме інтелект, логічний розсудок, діючи над тими данними, що надсилають йому здібності тіла та оточуючий фізичний світ, утворює свідомість. Естетичне в такому розумінні існує в сфері чуттєво-образного сприйняття реальності як передумова для її понятійного оформлення. Тип естетичної свідомості звернений до гармонії, але “вища гармонія” створюється лише при логічній безпротерічності, впорядкованості та співмірності.

Саме тому Баумгартен і називав естетику “мистецтвом прекрасно мислити”. Внаслідок цього й Кант підкреслював, що найважливішим принципом естетичного є “доцільність без цілі”, тобто предмети, що можуть стати об’єктом естетичного споглядання, обов’язково повинні включати в себе граничну доцільність форми, структури, принципів організації – ознаки, що, перш за все, “відкриваються” за допомогою мислення. Правда, “доцільність без цілі” передбачає, що подібні ознаки не передбачають уявлень ні про яку доступну людському розумінню конкретну ціль (тобто неутилітарні).

Буало, поет класицизму, вважав, що головне завдання художника – не “заражати” своєю емоцією, але переконувати логікою думки, звертаючись до поетів:

Так пусть же будет смысл всего дороже вам,

Пусть блеск и красоту лишь он дает стихам.

Для античного неоплатонізму (Плотін) і особливо для східно-християнської традиції, а також для Сходу естетична свідомість не вичерпується вимогами інтелекту. Специфіка й навіть таємничість естетичної свідомості тут полягає в тому, що сам предмет і зміст естетичного повніші та більш піднесені за те, що втискається в “прокрустово ложе” людського знання. Дійсно, далеко не завжди безпосереднє сприйняття, переживання Прекрасного “перетворюється” в його “знання”, але при цьому воно не втрачає своєї гідності. Так, дія Прекрасного для свідомості буває настільки неоднозначна, логічно не адекватна, що її можна назвати й “страшною річчю” (Ф.М.Досто­євський).

Естетична свідомість не задовільняється характерним для (логічного) знання протиставлення суб’єкта та об’єкта – того, хто пізнає, й того, що пізнається. Вона спрямована на цілісність, гармонію людського “я” та оточуючого світу.

Потрібно визнати й те положення, що Прекрасне не полягає цілковито у сфері світу, який доступний людині в її повсякденному досвіді. Ще Плотін відкрив, що джерело Прекрасного знаходиться у трансцендентному, у сфері Божественної простоти, яка недоступна знанню. Тому ми й говоримо, що для свідомості властиве не просто “красиве” чи “гармонійне”, але саме Прекрасне.

Естетична свідомість – це знання разом із буттям, свідомість Прекрасного, причому буття тут “більше” за знання. Але свідомість може рости, просвітлятися й підноситися до буття. Естетична свідомість дуже рухлива, динамічна й ця її динамічність викликана самим Прекрасним, духовною енергією Прекрасного. Дуже часто естетичне настільки динамічне, що “витікає” за свої межі та поєднується як з етичним, так і з логічним.

Принципова особливість естетичної свідомості – її “недоговоренність” до кінця (невербалізуємість) унаслідок особливостей вихідного матеріалу, який в ній утримується (чуттєво-емоційно-інтелектуальна “картинка” світу). Звідси – багатомірність категорій, порівняно пізнє зародження інтересу до вербалізації естетичної свідомості, і, нарешті, багатоваріативність її характеристик в історії естетичної думки. Як писав Сезанн (художник початку ХХ ст., представник постімпресіонізму): “Те, що я намагаюсь вам пояснити більш таємніше, вплетене в саме коріння буття, в таке, що не можна відчути органами дотику, джерело чуттєвих відчуттів”.