2. Право на обов’язкову частку у спадщині.

Свобода заповідального розпорядження обмежується в інтересах осіб , вказаних у ст.1241 ЦК України. Частка, на яку за всіх обставин мають зазначені спадкоємці називають обов’язковою часткою. Право на таку частку мають:

• неповнолітні діти спадкодавця;

• повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

• непрацездатна вдова (вдовець);

• непрацездатні батьки.

Вказані особи спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також з інших обставин, які мають істотне значення. До обов’язкової частки зараховується вартість речей звичайної обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь – які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Нотаріус, а також інша особа, що посвідчує заповіт, не має права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту , скасування, зміни, до відкриття спадщини.

53. Розкрийте порядок оформлення права на спадщину. Покажіть роль спадкового договору.

На майно, що переходить за правом спадкоємства видається свідоцтво про право на спадщину. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє :

- факт смерті спадкодавця;

- час і місце відкриття спадщини; наявність підстав для залучення до спадкування осіб, що подали заяву;

- склад спадкового майна ;

- наявність заповіту;

- коло осіб, що мають на обов’язкову частку;

- з’ясовує чи не скасований заповіт.

Видача свідоцтва проводиться після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту майна. свідоцтво на спадщину видається на ім’я кожного спадкоємця, який прийняв спадщину, із визначенням частки в спадщині. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При одержанні в спадщину нерухомого майна спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за одержанням свідоцтва про право на спадщину, тому що право власності на нерухоме майно виникає тільки після державної реєстрації цього майна.

Свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини. Спадкоємець може звернутися за його одержання в будь –який час, це строком не обмежено . Умовою дострокової видачі свідоцтва про право на спадщину є відсутність даних про інших спадкоємців, що підтверджено відповідними документами. Свідоцтво може бути отримано особисто спадкоємцем або за його дорученням іншою особою, а також відправлено спадкоємцю поштою.

При наявності відомостей про зачату, але не народжену дитину, що буде спадкоємцем, свідоцтво про право на спадщину не може бути видано до народження дитини.

До закінчення строку на прийняття спадщини, нотаріус може видати дозвіл на видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття певних витрат:

• на догляд за спадкодавцем під час хвороби;

• на поховання;

• на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;

• витрати на охорону спадкового майна і управління ним;

• за заявою громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця, а також родичів або інших близьких осіб померлого, про встановлення йому надгробка.

До свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені зміни, якщо на це є згода спадкоємців, які прийняли спадщину і цього потребують обставини справи ( при пропуску строку для прийняття спадщини та інші. причинах). Якщо згоди спадкоємців немає, то це питання вирішується судом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, який воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Спадковий договір – це договір, за яким одна сторона( набувач) зобов’язується виконати розпорядження другої сторони ( відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Предмет договору – майно, яке переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача ( картини, цінні бібліотека ті інш.). Предметом спадкового договору може бути і майно, яке належить подружжю на праві спільної власності або яке є особистою власністю будь – кого з подружжя.

Зміст договору – це ті умови , з приводу яких сторони дійшли угоди.

Договір є двостороннім, оплатним, реальним і консенсуальним. Якщо за умовами договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, договір є реальним, оскільки буде вважатися укладеним з моменту передачі майна набувачеві. Якщо ж договором передбачається, що набувач повинен виконати дії ( наприклад, щомісячно виділяти відчужувачеві певне грошове відшкодування) за життя відчужувача, права і обов’язки сторін виникають у момент досягнення згоди, договір є консенсуальним.

Сторонами договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем може бути повністю дієздатна фізична особа. Набувачем може бути повністю дієздатна фізична особа, а також і юридична особа.

Форма договору – письмова, засвідчена нотаріально.

Набувач за договором може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після ії відкриття.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна. вказаного у спадковому договорі є нікчемним. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.

Спадковий договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень або за вимогою набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача