22.Комунікативна та докомунікативна стадії спілкування, їх врахування у масово-комунікаційному процесі.

Спілкування або комунікація означає встановлення єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв"язків). Таким чином, порозуміння є важливим чинником спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про єдність думки і справи. Отже, спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів - тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта - того, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресантом, і комуніката - того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, - спільну свідомість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття - мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, - письмо, іноземні мови та ін. знакові системи;

5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування - книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування - здатність говорити, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функцією й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціальних вимог.

Б. Фірсов виділяє в процесі комунікації три фази: 1) докомунікативну, 2) комунікативну і 3) післякомунікатівну.

Перша фаза характеризується запитами і очікуваннями аудиторії. Друга - безпосередньою реалізацією цих запитів. Третя - використанням отриманої інформації.

Докомунікатівна стадія Спілкування створюється на Основі початкової, попередньої інформації сторін одна про одну и передує самому процесу комунікації. Саме все це попереднє накопичення інформації и відноситься до докомунікатівної стадії, Яка має велике значення для наступної стадії спілкування, а самє комунікатівної та Яка включає безпосередній процес спілкування між людьми.

Виділимо 2 етапи підготовки та проведення мовного спілкування:

Докомунікативний: 1. Планування, оцінка співрозмовників і обстановки. 2.Сбор матеріала.3. Аналіз та редагування матеріалу, підготовка тез.

Комунікативний: 1.Встановлення контакту. 2.Викладення та обгрунтування позиції. 3.Вияснення позиції співрозмовника. 4.Спільний аналіз проблеми. 5.Прийняття рішень.

Підготовка до проведення бесіди починається з попередніх заходів. Необхідний чіткий план - програма дії. Слід визначити тему і мету обговорення, оцінити майбутніх учасників спілкування й обстановку. Треба розробити стратегію досягнення цілей і тактику ведення бесіди.

Збір матеріалу - трудомістка справа, але це найважливіша стадія роботи з підготовки майбутнього контакту. Доцільно відразу ж доповнити зібрані матеріали власними примітками, потім систематизувати інформацію і написати тези.

Розглянемо структуру комунікативного етапу. На початку бесіди треба встановити контакт зі співрозмовником, створити робочу атмосферу, привернути увагу і інтерес партнера. Правильне початок бесіди припускає вказівку її цілей, завдань, оголошення послідовності розгляду питань.

Відомості, з якими ви хочете познайомити співрозмовників, треба представити коротко, точно і ясно, з зазначенням джерел інформації та підкресленням їх надійності. Викладайте переваги та наслідки, що випливають з наведених фактів.

Наприкінці бесіди необхідно зробити висновки з основних положень, сформулювати чітко і лаконічно основні ідеї. Досвідчені ділові люди радять залишати в запасі один сильний аргумент на той випадок, якщо співрозмовник в момент прийняття рішень почне коливатися.

Основними результатами успішного Спілкування Завжди є взаємопорозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вімагає співрозмовнік та ситуація. Процес спілкування може бути ускладнений Суперечкою, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною Згодою. Основний Конфлікт під час Спілкування - ції Конфлікт Між співрозмовниками при відсутності згоди через непорозуміння.

14. Перспективи входження України до європейського та світового масово- комунікаційного простору.

Україна з часу проголошення незалежності стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інф простору. Якщо раніше абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася. Збільшилася кількість періодичних видань. Створення недержавних ЗМК поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. Серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п"яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження засновані недержавними структурами.

На сьогодні в Україні існує велика кількість періодичних видань. З них зареєстровано і перереєстровано багато видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження: газет, журналів, бюлетенів, альманахів, збірників, календарів, дайджестів.

Протягом періоду 2008 року Національна рада вела активну міжнародну діяльність, традиційно співпрацювала з регуляторними органами інших країн у рамках Європейських платформи регуляторних органів. Делегації від Національної Пади брали участь у чергових засіданнях, які відбулися у травні 2008 року в Ризі на запрошення Націнальної ради з питань телерадіомовлення Литви та у жовтні в Дубліні на запрошення Комісії з питань телерадіомовлення Ірландії.

Протягом 2008 року Національна рада продовжувала співпрацювала з Координатором проектів ОБСЄ в Україні. Результативною є співпраця Національної ради з Радою Європи в рамках спільної програми Ради Європи та Європейської Комісії щодо допомоги ЗМІ в Україні.

Активна участь Національної ради у міжнародних форумах, присвячених розвитку телерадіоінформаційної сфери, сприяла ратифікації Україною Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

Що стосується входження України до ЄС і, ширше, до Європи як політичної, економічно\ та культурної спільноти, то тут є кілька засадничих проблем, які належать до галузі соціальної філософії.

Зрозуміло, що будь-які проекти інтеграції приречені на провал без підтримки з боку мас-медіа. Адже засоби масової інформації - це один із найважливіших чинників формування громадської думки у сучасному світі. А без налаштованості української громадської думки на "європейський вектор" політичній еліті годі й думати про реалізацію своїх найамбітніших проектів. Проте чи висвітлюють правдиво українські мас-медіа ситуацію в Європі, чи аналізують вони об’єктивно потребу входження України до Європи? Або більше: чи представлена в українському інформаційному просторі позиція самої Європи стосовно тих чи інших питань політичного, економічного, культурного життя?

Висвітлення подій в європейських країнах українськими мас-медіа у більшості випадків ніяк не можна назвати об’єктивни. Певна більшість газет, журналів і телеканалів є тією чи іншою мірою партійно заангажованими, отже, подають події під дуже вузьким кутом зору і проводять ретельну селекцію цих подій. Інші - так звана "жовта преса" та приватні радіостанції - прагнуть привернути увагу аудиторії до сенсаційних скандалів, кримінальних новин, приватного життя відомих людей. Нарешті, урядові мас-медіа зосереджені переважно на офіціозі. Що ж стосується самої проблеми необхідності входження України до Європи, то вона переважно лише декларується, не підкріплюючись аргументами.

Слід зазначити, що навіть у тих мас-медіа, які по-справжньому налаштовані на європейський напрямок розвитку України і які намагаються дати аудиторії правдиве уявлення про життя Західної Європи, майже відсутній аналіз досвіду країн, що вже пройшли стадію реінтеграції. Йдеться про більшість держав колишнього комуністичного блоку. Тим часом досвід цих країн є надзвичайно цікавим і повчальним для України, оскільки певні проблеми на шляху "повернення до Європи" у всіх є спільними. Як і способи їхнього розв’язання.

Нарешті, окремо варто підкреслити, що нині в Україні для пересічного громадянина (який недостатньо володіє, скажімо, англійською чи французькою мовами) майже відсутня можливість ознайомитися з поглядом західноєвропейців на самих себе і на світ. Якщо кілька років тому провідні телеканали України транслювали з синхронним перекладом випуски теленовин провідних західних агенцій, а нерідко - і пізнавальні та розважальні передачі, то тепер цього майже немає. Отже, український глядач практично позбавлений можливості подивитися на світ очима Європи. А це надзвичайно потрібно для адаптації до європейських культурних і світоглядних цінностей.

Ратифікація Європейської конвенції про транскордонне телебачення, яка відбулася у грудні 2008,-визначна подія для української телерадіомовної спільноти. Невдовзі, 1 липня 2009, Україна стане повноправним членом у сім'ї європейських телерадіомовників, внаслідок чого у неї з’являться нові зобов’язання та виклики, на які потрібно відповісти. У Конвенції закладені норми, які забезпечать прозорість у діяльності українськиї телемовників та у здійсненні нагляду за дотриманням законодавчих норм у сфері телерадіомовлення. Україна як член Європейської конвенції отримує доступ до інформації про телерадіоорганізації інших країн і також має надавати такі відомості про свої телекомпанії. Європейська конвенція відкриває нові можливості для вітчизняних мовників і кабельних операторів і, водночас, „збалансовує свободу і відповідальність”.