51. Міжнародні комунікативні потоки та масова комунікація.

ООН і ЮНЕСКО постійно підкреслюють нееквівалентність інформаційних потоків, які існують в сучасному світі. Ще в 1957 році ЮНЕСКО звернув увагу Генеральної Асамблеї ООН на своєрідний інформаційний голод, який базується на невідповідності обміну між багатими країнами Півночі і бідними країнами Півдня.

Це можна простежити як на рівні матеріального забезпечення, так і на утриманні інформаційних потоків. Сьогодні країни Півдня мають лише 4% комп'ютерів. У дев'яти найбагатших країнах світу сконцентровано 75% телефонів, таким чином тільки в Японії телефонів більше, ніж в 50 країнах Африки. У 39 країнах, що розвиваються немає жодної газети, ще в 30 - тільки одна, тоді як в Японії - 125 щоденних газет, в США -1687. У багатих країнах 911 радіоприймачів на 1000 чоловік населення, в бідних - 142 на 1000. Відповідно вони мають 447 і 36 телевізорів на 1000 чоловік населення.

Таке насичення технікою одночасно відображає і напрям інформаційних потоків: з Півночі на Південь йде в 100 разів більше інформації, ніж у зворотному напрямку. Так, наприклад, Європа транслює на Африку 855 годин на рік, у той час як Африка на Європу лише 70. Як пишуть дослідники, "світ отримує 80% новин з Лондона, Парижа та Нью-Йорка". Індустріальні країни повністю контролюють такі сфери, як наукова і технічна інформація, інформація, що стосується промислових, комерційних, банківських, торгових операцій, інформація про природні ресурси і клімат, одержувана із супутників. Така інформація контролюється урядовими організаціями та великими корпораціями і не потрапляє в країни, що розвиваються.

Це викликає певну стурбованість ООН і ЮНЕСКО, тому що кількісна перевага обов'язково перейде в качественний.Подобное невідповідність спостерігається також і у фільмах, і на радіо, і в книгах.

Існують ще й інші види асиметрії, що роблять комунікацію принципово нееквівалентний. Замість того, щоб розповідати про речі, що цікавлять мільйони, інформаційні мережі розповідають про політичні події у вигляді криз, переворотів або говорять про видатних особистостей, що відносяться до еліти суспільства.

Існує ще й вертикальна асиметрія комунікації, що дозволяє невеликій групі людей звертатися до всіх, реально нав'язуючи їм свої погляди, так як інші займаються лише пасивним сприйняттям інформації. Для останніх неможлива активність, тому при побудові відкритого суспільства необхідно приділяти увагу створенню можливостей для горизонтального обміну інформацією, а не тільки вертикального.

Є й асиметрія кризи. Дуже часто засоби масової інформації показують нам природні лиха, хаос, страйки, аварії. В результаті люди демонструють два варіанти поведінки: вони або закриваються від інформації, йдучи в себе, або порушуються, втрачаючи можливість побачити реальні причини проблем своїх країн.

Є також зовнішня асиметрія, коли транснаціональні компанії починають захоплювати зміст культурних та розважальних програм у країнах, що розвиваються. Поступово пропадає стимул до виробництва програм власного виробництва, кінострічок, книг. В результаті виникає одноманітність смаків, стилів і змістовного наповнення культурного життя. Україна перебуває в подібному стані, і дана проблема для неї так само актуально, як і для всіх країн, багато з яких вже починають захищатися від іноземного впливу. У Канаді, наприклад, доросла частина населення лише одну третину часу дивиться канадські програми, а діти - лише 17% часу. І це розглядається як серйозне питання.

В цілому це важлива проблема, тому що вільний обмін інформацією, що захищається міжнародним співтовариством, на сьогодні не реалізується. Це суттєва проблема ще й тому, що розвиток країни і відповідних комунікаційних можливостей взаємопов'язано. Тому пропонується новий світовий інформаційний і комунікативний порядок, який робить інформаційний обмін більш еквівалентним.

Одночасно пропонується і нове право людини (на додаток до права на інформацію): людина повинна мати право на комунікацію, "в будь-якому віці людина бореться, щоб бути вільним від домінуючої влади - політичної, економічної, соціальної, релігійної, яка намагається скоротити комунікацію" Право на комунікацію включає і такі складові, як вільний доступ, участь і двосторонній інформаційний потік.

51. Соціально-когнітивна теорія А.Бандури

Соціально-когнітивна теорія - теорія особистості другої половини XX ст., що розроблялася в працях Бандури. Незважаючи на те, що її нерідко відносять до біхевіорістских теорій особистості, вона пропонує принципово інше, відмінне від біхевіоризму уявлення про особистість Вона особливо підкреслює спільну взаємодію і взаємовплив середовища, поведінки та особистісних факторів, в яких особливе місце відводиться когнітивним процесам, що забезпечує ментальний самоконтроль і самоефективності особистості. Середа або оточення в соціально-когнітивній теорії впливають на особистість в тій же мірі, в якій особистість впливає на середовище і формує середовище, а середовище формує особистість. Ця безперервна взаємодія сил створює певну рівновагу між свободою і детермінізмом в Соціально-когнітивній теорії.

Людська поведінка, згідно з Соціально-когнітивною теорію, здебільшого засвоюється перш за все шляхом оволодіння патернами поведінки. Соціальне поводження особистості формується шляхом спостереження за поведінкою інших або на підставі прикладу. Саме в ході спостереження особистість навчається імітувати поведінку і моделювати себе з обраної моделі. Бандура вважає, що таке навчання позбавляє особистість від вантажу непотрібних помилок і тимчасових витрат при виробленні адекватних реакцій і стратегій поведінки.За

допомогою вербальних і образних репрезентацій досвід аналізується особистістю, моделюється і зберігається в такій мірі, що служить орієнтиром для майбутньої поведінки. Моделювання досвіду впливає на навчання головним образом через інформативну функцію досвіду. В Соціально-когнітивній теорії передбачається, що навчання відбувається тільки тоді, коли включаються детермінанти регуляції індивідуальної поведінки у формі двох видів підкріплень-"непрямого підкріплення" і "самопідкріплення".

Самопідкріплення в Соціально-когнітивній теорії означає,що особистість сама нагороджує себе заохоченнями, які здатна контролювати. Воно використовується нею кожного разу, коли вона досягає встановленої нею норми поведінки. Системи самоподкрепленія засвоюються, на думку Бандури,на основі тих же принципів навчання,які відповідають за засвоєння інших типів поведінки.

Важливе місце в Соціально-когнітивній теорії займають поняття "саморегуляція", "самоконтроль" і "самоефективність" особистості. Обгрунтовується провідна роль в організації навчання й поведінки особистості, її унікальна здатність до саморегуляції. Виділяються 3 компоненти саморегуляції поведінки: самоспостереження, самооцінка і самовідповідальність. Поведінка людини регулюється за допомогою самоспостереження, оцінюється за допомогою самооцінки як гідне схвалення і, отже, заохочується або як незадовільний і карається, в залежності від того, з позицій яких особистісних вимог і норм вона оцінюється. Вчинки, що відповідають внутрішнім нормам особистості, розглядаються як позитивні, а невідповідні - як негативні. Адекватність або неадекватність поведінки визначається в Соціально-когнітивній теорії в термінах стандартних норм або цінностей еталонної групи. Позитивна самооцінка поведінки призводить до типу реагування, а негативна - до покарання. Самооцінка набуває і зберігає вироблені критерії заохочення і покарання в залежності від реальних наслідків.

Поведінка, що є джерелом внутрішнього дискомфорту, що супроводжується відчуттям власної неадекватності і призводить до невдач, може сприяти розвитку різних форм особистісної психопатології, формуванню співзалежних (алкоголь, наркотики) у спробах впоратися з оточенням або піти у світ мрій,де легше отримати в химерних фантазіях те,що недосяжне в реальності. Бандура вважає, що неадаптивна поведінка - це результат надмірно строгих внутрішніх норм самооцінки.

Важливе місце в забезпечення саморегуляції поведінки займає ментальний самоконтроль, який визначається в Соціально-когнітивній теорії як обгрунтований когнітивний засіб досягнення більш бажаних патернів поведінки. Він не існує виключно в рамках тільки внутрішніх (наприклад, сила волі) або зовнішніх (наприклад, стимул-підкріплення в біхевіоризмі) сил, а проявляється у ретельно плановану взаємодію особистості з оточенням.

Соціально-когнітивна теорія виділяє 5 основних програмних ступенів процесу самоконтролю: визначення форми поведінки, на яку необхідно впливати, збір основних даних, розробку програми, виконання програми, оцінку і завершення. Програма самоконтролю в Соціально-когнітивній теорії включає механізми самопідкріплення, самопокарання і планування оточення.