1. Мова як знакова система. Мовні знаки.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Усі мови поділяються наприродні (розмовні) таштучні (формалізовані).

Природні (розмовні) мовивиникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають щенаціональними мовами.

У природній мові розрізняютьалфавіт і граматику.

Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою(гр. - слово).

Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то:мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.

Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

2. Основні ф-ї мови.

Виділяють наступні основні функції мови: 1) засіб існування, передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб спілкування (комунікації); 3) знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви). Виконуючи першу функцію, мова служить засобом кодування інформації про вивчених властивостях предметів і явищ. За допомогою мови інформація про навколишній світ і саму людину, отримана попередніми поколіннями, стає надбанням наступних поколінь.

Виконуючи функцію засобу спілкування, мова дозволяє впливати на співрозмовника - пряме (якщо ми просто наголошуємо на тому, що треба зробити) або непряме (якщо ми повідомляємо йому відомості, важливі для його діяльності, на які він буде орієнтуватися негайно або в інше час у відповідній ситуації).

Функція мови як знаряддя інтелектуальної

діяльності пов'язана перш за все з тим, що людина, виконуючи будь-яку діяльність, свідомо планує свої дії. Мова є основним знаряддям планування інтелектуальної діяльності, та й взагалі рішення розумових задач.

Мова має три функції: сігніфікатівную (позначення), узагальнення, комунікації (передачі знань, відносин, почуттів).

Сігніфікатівная функція відрізняє мова людини від комунікації тварин. У людини зі словом пов'язане уявлення про предмет або явищі. Взаєморозуміння у процесі спілкування засноване, таким чином, на єдності позначення предметів і явищ що сприймає і мовцем.

Функція узагальнення пов'язана з тим, що слово означає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу схожих предметів і завжди є носієм їх суттєвих ознак.

Третя функція мови - функція комунікації, тобто передачі інформації. Якщо перші дві функції мови можуть бути розглянуті як внутрішня психічна діяльність, то комунікативна функція виступає як зовнішній мовна поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми. У комунікативної функції мови виділяють три сторони: інформаційну, виразну і волеізліятельную.

Інформаційна сторона проявляється в передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення та узагальнено-ня.

Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення оратора до предмета повідомлення.

Волеізліятельная сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.

4. Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу.

Як правило, це мова, якою зобов'язані користуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо), хоча в багатьох країнах закон вказує на написання документів декількома мовами.

Статус мови "офіційна" не означає, що мешканці країни користуються лише нею.

Офіційний статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш, ніж одну офіційну мову.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Мова і держава.

Кожна сучасна держава в процесі свого становлення й розвитку так чи інакше стикалася з мовним питанням. 1, як правило, рано чи пізно надавала перевагу єдиній державній, інакше кажучи офіційній, мові. Ця необхідність випливає із самої природи держави, з її суті й призначення. Адже держава, принаймні сучасна цивілі­зована, покликана не тільки забезпечувати захист населення певної території від зовнішніх посягань і підтримувати вну­трішній порядок у країні. Вона — і це, можливо, її найважли­віша функція — з конгломерату людей, попри всі їхні, часом навіть протилежні особисті, групові, класові, етнічні інтереси, врешті-решт творить єдине суспільство, злагоджений діючий організм, здатний цілеспрямовано сконцентровувати свої фі­зичні й духовні ресурси і, отже, саморозвиватися, самореалізовуватися.

Найважливішу роль у консолідації суспільства відіграє мо­ва. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й лежить в основі духовного єднання людей у певнуспільноту. В сучасному світі, як стверджують соціоло­ги, «спільна мова об'єднує людей», «спільна мова організовує досвід людей», «спільна мова також підтримує згуртованість суспільства».

Мова — найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова — явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство.

В окремих регіонах Землі роль мови міжнародного спілкування на регіональному рівні відіграють французька, арабська, й іспанська. У Центральній Африці таку ж функцію прийняли мовихауса та суахілі.

Мова набуває статусу мови міжнародного спілкування, як правило, завдяки історичним передумовам. Так, мовою міжнародного спілкування стає мова:

панівного етносу на певній території (так було з давньоруською мовою у Великому Князівстві Литовському, де найбільшим етносом був давньоруський);

колонізатора (так було з російською, французькою, англійською, іспанською, арабською).

Міжнародна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Міжнародна мова — інтернаціональна мова спілкування, котру вивчають багато людей як другу мову. Міжнародна мова характеризуюється не лише по числу носіїв (рідна чи друга мова), а також по географічному поширеню, і вона використовується в інтернаціональних організаціях та дипломатії[1][2].

До діючих міжнародних мов відноситься мови: нотного запису музики, мова фізичних, хімічних та математичних формул, тощо. На наш час бракує лише мови безпосереднього спілкування представників різних країн та народів.[3].

5. Слов'янські мови — група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалуженьіндоєвропейської родини мов.

Розгалуження індоєвропейської родини мов:

Історично засвідчені записами ще вимерла полабська мова і староцерковнослов'янська мова. Підіймається також питання про історичне існування сибірської мови та її відродження.

Вигасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах, слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції.

Західнослов'янська гілка мов:

Чесько-словацькі мови:чеська, словацька, Лехітські мови:польськасілезька, кашубськаСорбська мова або лужицька,верхньолужицька,нижньолужицька.

Східнослов'янська гілка мов:російськаРутенська/Руська абілоруська,українська,північне наріччя,західнополіська,південно-східне наріччя,південно-західне наріччя,русинська.бачвансько-русинська.

Південнослов'янська гілка мов:

Західна група:Сербо-хорватська мова,боснійська,сербська,хорватська.чорногорська,Словенська мова

прекмурська

Східна група:болгарська,македонська,церковнослов'янська,київський ізвод