41. Основні частини тексту

Текст (лат. textus – тканина, сплетіння, з’єднання) – об’єднана змістовим і граматичним зв’язком послідовність мовленнєвих одиниць, що характер­ризується цілісністю, структурною єдністю і завершеністю.

Більшість текстів¹ містять такі основні логічно взаємозумов-лені частини (елементи):

вступна (причинова) — у якій зазначають привід та без­посередньо причину укладання документа (указується історія питання);

основна (доказова.фактологічна) — у якій наводяться конкретні факти, докази, пояснення, міркування, розрахунки, поси­лання на інші матеріали тощо (розкривається суть пи­тання, проблеми);

закінчення (висновкова) — містить пропозиції, рішення, висновки тощо (формулюється кінцева мета документа).

Наявність тих або інших елементів тексту, порядок їх послідов­ності залежить від конкретного документа, його змісту й мети.

42. Публічний виступ та конспект – способи передачі інформації

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, повідомлення

Повідомлення - це невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему, 2) папір, документ, у якому про щось повідомляєть­ся, сповіщається.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Доповідь ­– це прилюдне повідомлення на певну тему.

Найпоширенішою є така структура доповіді: вступ, основна частина, висновок.

Конспект ­– це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції ­– і слухова пам'ять, що допомагає людині пізніше легко згадати (відно­вити в пам'яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотува­ти почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу): меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конс­пект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Скорочувати радять часто вживані терміни, слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспект прочитаного складати легше ­– читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. "Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактичного матеріалу книги. Конспект ­– це тези в дещо розширеному вигляді". Учені радять знайти таку форму запи­су, яка б дозволила не просто фіксувати прочитане, але й заповнювати про­галини і зберігати логічну послідовність викладу.

Розрізняють такі прийоми конспектування:

вільні (думки автора передаються своїми словами);

текстуальні (текст записують у вигляді цитат);

змішані (вільний виклад поєднано з цитуванням).