21. Функціонування форм іменників множинності в українській мові

  Множинні іменники відмінюються лише у множині (а звідси і назва їх), однак значення однини вони мають: Темні окуляри приховували блиск очей (значення однини); На вітрині були виставлені окуляри різної форми (значення множини). Кожний відмінок множинних іменників має кілька варіантів відмінкових форм. варіант). Деякі множинні іменники в орудному відмінку мають паралельні закінчення: дверми і дверима, грішми і грошима, саньми і санями, ворітьми і воротами. Деякі іменники в давальному і місцевому відмінках мають твердий і м'який варіанти: штанам і штаням, на штанах і на штанях, на воротах і на воротях. У багатьох випадках іменникам властиві тільки форми множини. Це так звані множинні іменники, або іменники pluralia tantum. У формі множини вживаються назви предметів, що складаються з парних частин (окуляри, кліщі, ножиці, сани, штани, вила, двері, ворота, також нари, граблі), назви збірних за значенням понять (люди, діти, кури), речовини (дрова, вершки, дріжджі), покидьків, залишків речовини (висівки, об'їдки, помиї), процесів і дій з відтінком тривалості або повторювання (проводи, перегони, заробітки, сутінки), обрядів і урочистих подій (іменини, оглядини, поминки), ігор (шахи, шашки, жмурки), певних часових понять (канікули, роковини), емоцій, переживань (радощі, гордощі, заздрощі), понять, зв'язаних з грішми (гроші, кошти, фінанси), частин будівлі (сіни, сходи), запозичених, найчастіше абстрактних понять (ресурси, аннали, аліменти, джунглі) тощо. Крім того, форма множини характерна для деяких географічних назв (Чернівці, Суми, Карпати, Гімалаї). Коли йдеться про багато предметів, що їх назви мають тільки форми множини, тоді при них уживаються збірні числівники або інші слова з кількісним значенням (двоє саней, троє воріт, багато дверей, купа грошей), а також застосовуються описові конструкції з іменниками типу пара (дві пари окулярів). У сучасній українській мові загалом множинні іменники не є продуктивними. Нові утворення цього типу походять від прикметників; це сільськогосподарські назви (ярові, зернові, кормові), також зоологічні та ботанічні терміни (хребетні, яструбині, цитрусові). Поодиноко зустрічаються й інші новоутворення pluralia tantum (лісоматеріали). За давньоруської доби існувала ще третя форма числа в іменниках — двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі (орудний відмінок очима, плечима), але тепер вона вже має значення множини.

22. Довідко́во-інформаці́йні документи

Звіт — службовий документ - що містить повідомлення про діяльність особи чи організації або її підсумок, виконання дорученої роботи, справи, узагальнення зробленого і т. д.Звіти бувають прості й складні залежно від характеру виконаної роботи. Факс — це службовий документ, одержаний за допомогою телефакса телефонними каналами зв'язку.Факс становить ксерокопію переданого документа. Факс оформляють так само, як і службовий лист. Телеграма — це службовий документ, що становить буквенно-цифрове повідомлення, передане за допомогою телеграфного зв'язку (телеграфом).Тексти телеграм друкують без абзаців. Вони повинні бути стислими і недвозначними. Телефонограма — це службовий документ, що становить оперативне повідомлення, передане телефоном.Телефонограми складає секретар-референт або інший працівник за дорученням керівника.Текст телефонограми повинен бути чітким, стислим (до 50 слів), з акцентом на факти, дати, час та місце проведення заходів.

Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені за­фіксовані в дорученні дії.

Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими). Приватні доручення можуть бути написаними від руки. Для офіційних доручень виготовляються, як правило, відповідні бланки. Бланки доручень можуть мати захист від фальсифікації (водяні знаки тощо), такі бланки підлягають суворій звітності.Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:

- разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;

- спеціальні — передається право здійснювати в ме­жах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);

- генеральні — на виконання розширених повнова­жень (управління й володіння рухомим і нерухо­мим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, доку­ментів тощо від установи чи приватної особи.

Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:

1. Назва документа.2. Текст.3. Дата.4. Підпис.5. Засвідчення (за необхідності).

Текст приватної розписки має містити такі відомості:Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вка­зується назва документа, що підтверджує особу отриму­вача, та його вихідні дані).Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва доку­мента, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).

У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано ма­теріальні чи грошові цінності.