Основні риси ліберальної моделі
- Газетна індустрія (масова преса і медіаринки):
характеризується раннім утвердженням свободи преси (особливо сильною ця традиція є у США) та появою масової преси, однак рівень тиражів газет у цих країнах нижчий; преса у США має переважно місцевий характер; велика увага в електронних ЗМІ традиційно приділяється місцевим новинам; історичний місцевий характер американських ЗМІ, зокрема, зумовив специфіку журналістської професіоналізації
-Політичний паралелізм:
нейтральна комерційна преса; журналістика, орієнтована на донесення інф (а не на інтерпретацію фактів); внутр плюралізм (проте зовнішній плюралізм у Великій Британії); професійна модель управління телерадіомовленням, формально автономна система
- Професіоналізація:
сильна профес; неінституціалізована саморегул; традиція «об’єктивної журналістики», що захищає журналістів від диктату власників і перешкоджає інструменталізації медіа; відносний занепад «об’єктивності» під впливом комерціалізації наприкінці ХХ ст.
- Роль держави:
домінування ринку (за винятком сильного громадського телерадіом у ВелБрї й Ірландії); високий ступінь комерціалізації ЗМІ, що у вигляді певної нормативної моделі (разом з «нейтральним професіоналізмом») посилює свій вплив на інші медіасистеми; у США – потужна традиція вимоги обмеження держави; роль держави у Канаді та Ірландії посил турботою про розвиток національних ЗМІ на фоні сусідства зі значно потужнішими медіасистемами (США та Великобританії), які послуговуються тими самими мовами
Зовнішні чинники гомогенізації світового ринку медіа: американізація і розвиток глобал. культури журналістики.
67. Соціально-когнітивна теорія як основа для вивчення феномену медіа впливу.
Соціально-когнітивна теорія - теорія особистості другої половини XX ст., що розроблялася в працях Бандури. Незважаючи на те, що її нерідко відносять до біхевіорістских теорій особистості, вона пропонує принципово інше, відмінне від біхевіоризму уявлення про особистість Вона особливо підкреслює спільну взаємодію і взаємовплив середовища, поведінки та особистісних факторів, в яких особливе місце відводиться когнітивним процесам, що забезпечує ментальний самоконтроль і самоефективності особистості. Середа або оточення в соціально-когнітивній теорії впливають на особистість в тій же мірі, в якій особистість впливає на середовище і формує середовище, а середовище формує особистість. Ця безперервна взаємодія сил створює певну рівновагу між свободою і детермінізмом в Соціально-когнітивній теорії.
Людська поведінка, згідно з Соціально-когнітивною теорію, здебільшого засвоюється перш за все шляхом оволодіння патернами поведінки. Соціальне поводження особистості формується шляхом спостереження за поведінкою інших або на підставі прикладу. Саме в ході спостереження особистість навчається імітувати поведінку і моделювати себе з обраної моделі. Бандура вважає, що таке навчання позбавляє особистість від вантажу непотрібних помилок і тимчасових витрат при виробленні адекватних реакцій і стратегій поведінки.За
допомогою вербальних і образних репрезентацій досвід аналізується особистістю, моделюється і зберігається в такій мірі, що служить орієнтиром для майбутньої поведінки. Моделювання досвіду впливає на навчання головним образом через інформативну функцію досвіду. В Соціально-когнітивній теорії передбачається, що навчання відбувається тільки тоді, коли включаються детермінанти регуляції індивідуальної поведінки у формі двох видів підкріплень-"непрямого підкріплення" і "самопідкріплення".
Самопідкріплення в Соціально-когнітивній теорії означає,що особистість сама нагороджує себе заохоченнями, які здатна контролювати. Воно використовується нею кожного разу, коли вона досягає встановленої нею норми поведінки. Системи самоподкрепленія засвоюються, на думку Бандури,на основі тих же принципів навчання,які відповідають за засвоєння інших типів поведінки.
Важливе місце в Соціально-когнітивній теорії займають поняття "саморегуляція", "самоконтроль" і "самоефективність" особистості. Обгрунтовується провідна роль в організації навчання й поведінки особистості, її унікальна здатність до саморегуляції. Виділяються 3 компоненти саморегуляції поведінки: самоспостереження, самооцінка і самовідповідальність. Поведінка людини регулюється за допомогою самоспостереження, оцінюється за допомогою самооцінки як гідне схвалення і, отже, заохочується або як незадовільний і карається, в залежності від того, з позицій яких особистісних вимог і норм вона оцінюється. Вчинки, що відповідають внутрішнім нормам особистості, розглядаються як позитивні, а невідповідні - як негативні. Адекватність або неадекватність поведінки визначається в Соціально-когнітивній теорії в термінах стандартних норм або цінностей еталонної групи. Позитивна самооцінка поведінки призводить до типу реагування, а негативна - до покарання. Самооцінка набуває і зберігає вироблені критерії заохочення і покарання в залежності від реальних наслідків.
Поведінка, що є джерелом внутрішнього дискомфорту, що супроводжується відчуттям власної неадекватності і призводить до невдач, може сприяти розвитку різних форм особистісної психопатології, формуванню співзалежних (алкоголь, наркотики) у спробах впоратися з оточенням або піти у світ мрій,де легше отримати в химерних фантазіях те,що недосяжне в реальності. Бандура вважає, що неадаптивна поведінка - це результат надмірно строгих внутрішніх норм самооцінки.
Важливе місце в забезпечення саморегуляції поведінки займає ментальний самоконтроль, який визначається в Соціально-когнітивній теорії як обгрунтований когнітивний засіб досягнення більш бажаних патернів поведінки. Він не існує виключно в рамках тільки внутрішніх (наприклад, сила волі) або зовнішніх (наприклад, стимул-підкріплення в біхевіоризмі) сил, а проявляється у ретельно плановану взаємодію особистості з оточенням.
Соціально-когнітивна теорія виділяє 5 основних програмних ступенів процесу самоконтролю: визначення форми поведінки, на яку необхідно впливати, збір основних даних, розробку програми, виконання програми, оцінку і завершення. Програма самоконтролю в Соціально-когнітивній теорії включає механізми самопідкріплення, самопокарання і планування оточення.