51. Формування громадської думки та політичної волі засобами масової інформації.

Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка за допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх вчинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки. Розуміючи всю складність вичленення мотивів поведінки людей, пов'язаних з їхніми потребами і переконаннями, не можна не погодитися з думкою вченого О. Улєдова про те, що "стан свідомості (в тому числі громадська думка) становлять суб'єктивний бік реальних відносин та діяльності людей, виступаючи в ролі рушійної сили". Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному сус¬пільстві управління соціальними процесами передбачає вив¬чення і вплив саме на громадську думку. А у зв'язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації. Вони стають важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами. Засоби масової інформації здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій. Процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував засоби масової інформації і в цьому плані. Досить згадати обговорення проектів найрізноманітніших законів, проектів економічних реформ, структур управління і т.д. Слід також пам'ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих політичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з тим огульним, упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше, це небажання дати об'єктивну інформацію про явище. Можна не погоджуватися з чужою позицією, але об'єктивно викласти її — норма журналістики. Спотворення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишаються засобами боротьби проти нового як ворожого, неможливого, антинародного. По-друге, це типові публічні доноси на окремих осіб, знаходження "компромату", інформації з сумнівних і загадкових джерел про ту чи іншу людину, якими рясніли сторінки комуністичних газет уже у так звані перебудовні роки. А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передбачає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргументів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.

В цілому громадська думка формується під впливом усіх засобів масової інформації (радіо, преса, телебачення, Інтернет). Маючи на меті привернути увагу громадськості до актуальних проблем, ЗМІ намагаються повніше відтворити у своїх матеріалах такі елементи змісту, як значення розв'язання поставленої проблеми безпосередньо для індивіда, його сім'ї, колег тощо. Такого роду інформація є важливим каталізатором процесу формування громадської думки. В цьому контексті важливо підкреслити роль фактографічної інформації . Йдеться про те, що під час розкриття суті проблеми чи питання, відбувається подання яскравих, характерних фактів, прикладів, взірців, котрі адекватно вводять слухача (глядача, читача) в проблему. Оскільки масо- во-інформаційні джерела формують громадську думку через свої безпосередні аудиторії, то варто зауважити, що абсолютна більшість з них входить одночасно до складу аудиторії кількох засобів чи джерел масової

інформації. Тобто якоїсь ізольованої аудиторії, яка була б причетна лише до одного засобу, не існує. Отже, громадська думка є важливим засобом вираження ідей і помислів громадянського суспільства. Вплив ЗМІ на формування громадської думки є значним. Саме тому держава має контролювати, щоб цей засіб формування і висловлення громадської думки не ставав засобом її насаджування задля досягнення цілей окремих соціальних групп або її використання для зміни державного устрою.

51. Механізми відбору і трансформації у ЗМІ.

Одним з найважливіших механізмів ЗМІ є відбір інформації, визначення тем і напрямків дискусій, які концентрують увагу громадськості та уряду. ЗМІ зазвичай самі визначають, що потрібно і що не потрібно виносити на суд громадськості. Вибір тем і вимог здійснюється не тільки в залежності від уподобань та інтересів власників і керівників ЗМІ, але і під впливом специфічних правил, що складаються в умовах плюралізму інформації в сучасному ринковому суспільстві. У ньому головний критерій успіху ЗМІ і умова виживання більшості з них - увага публіки.

Дотримання ЗМІ правил, зорієнтованих лише на кількість аудиторії і перемогу в конкурентній боротьбі, зумовлює їх схильність до поверхового висвітлення політичних подій в гонитві за сенсаціями і популярністю. Взяті ними на озброєння принципи відбору матеріалів погано сумісні з глибокими аналітичними повідомленнями і часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватної реальності.

Щодо механізму трансформації в ЗМІ можна сказати що (дальше я могу написать сама)

51. Феномени медіалізму та медіатизації: їх прояви в сучасних міжнародних відносинах.

Західні дослідники в 1970 — 1990-х pp. надавали чимало уваги таким проблемам, як теорія і практика створення телевізійних новин, ефек­ти телебачення, вплив на національну та інтернаціональну аудиторію. Але серед цих праць тільки деякі присвя­чені проблемі впливу телебачення на міжнародні відно­сини. Такими, скажімо, є розвідки американського дослідника Девіда Джергена, в яких формулюється гіпо­теза, що з початку 70-х pp. телебачення становить неза­лежну силу в міжнародних відносинах.

Телебачення останнім часом заявило про себе як про важливий транснаціональний фактор. Серфаті має ра­цію, коли наголошує що деякі зміни сприяли зростанню но­вого фактора впливу у міжнародній політиці: важливої і сильної міжнародної комунікаційної мережі, спроможної здійснювати контроль над будь-яким національним уря­дом і підтримувати свою власну ідеологію, яка спрацьовує. Цей новий феномен, влучно «охрещений» американським сенатором Річардом Люгером як медіалізм, мо­же по черзі або уславлювати, або паплюжити державних діячів і політиків. Але, безвідносно до того, чинить він зле чи добре якимось певним національним урядам, медіалізм репрезентує силу, яку політичні лідери можуть ігнорувати тільки собі на лихо».

Але небезпека для вироблення відповідальної політики також існує і в тому, що політики вже збагнули могутність медіалізму, найповніше уособлену в телебаченні. Тому багато з них будує свої телевізійні виступи, піклуючись насамперед про створення і підтримку особистого приваб­ливого іміджу, а потім уже про сутність проблем, які він зачіпає. Ця тенденція дістала назву «персоналізація політики». Виникнення професії іміджмейкера, посилення її ролі й відповідне зменшення ролі спічрайтерів у політич-них колах є промовистим свідченням підкорення діяль­ності політиків вимогам телебачення.

Телебачення (особливо такі його форми політичної ко­мунікації, як новини, прес-конференції, виступи із заява­ми вищих політичних осіб) звужує політику до висловів президентів, прем'єр-міністрів, канцлерів, окремих міністрів, парламентаріїв, членів тіньового кабінету. Вже не йдеться про серйозні дискусії, «про презентацію політики як мистецтва і науки управлін­ня, про такі непрості питання, як взаємовідносини між уп­равлінням і глобальною економікою, й зовсім зрідка мож­на почути альтернативні думки, — під час унікальних мо­ментів протестів і криз. Сказати чесно — телебачення май­же звузило репрезентацію політики до висловлювань дю­жини чоловіків і жінок, які всі є парламентаріями. Навіть спеціальні програми, як програма BBC «Newsnight», яка обговорює політику в більш дискусійній манері і час від часу додає додаткові голоси до тих, що звучать в ефірі постійно, все ж таки керується порядком денним, який можна визначити таким чином: «уряд/опозиція», таке вже їхнє визначення політичної ситуації.

Для поліпшення іміджу провідних політиків світу готу­ються «поставлені події». До них належать церемонії, пов'язані з життям королівських родин, похорони перших державних осіб, інаугурації, зустрічі на міжнародному рів­ні, підписання мирних угод тощо. Ритуал цих подій ретель­но розробляється, готуються сценарії, заздалегідь встанов­люються телекамери, обирається час для трансляції (дово­лі часто — найкращий телевізійний час (прайм тайм), але самі події йдуть у прямому ефірі, їх політичний резонанс незаперечний, а соціальна значущість полягає у зміцненні авторитету вищих офіційних осіб та в ілюзії співучасті в тій чи іншій важливій події. Джарол Менгейм, автор книги «Стратегічна публічна дипломатія і американська зовніш­ня політика: еволюція стратегії» вважає важливою тран­сляцію візитів перших осіб держав, оскільки презентація відносин, що змінюються на краще, додає політичної ва­ги. Дж. Менгейм вбачає в комунікативних стратегіях не­від'ємну частину політики і дипломатії. Багато з керівни­ків держав приїжджає до США, щоб здобу­ти політичної переваги, інколи в очах своїх громадян, а ін­коли — в очах міжн громадськості. Вони їдуть до Вашингтона, тому що для них це — центр американської політики і медіа-влади і тому, що вони прагнуть деяких переваг, якими їх там можуть обдарувати. Такі «постав­лені події» серед дослідників по­літичної комунікації дістали назву «театр влади»: міжнародним аудиторії і лідерам інших держав демонструються змі­ни у двосторонніх(чи багатосторонніх) відносинах.

51. Україна в європейському масовокомунікаційному просторі

Українським ЗМІ бракує уваги до тематики ЄС та усвідомлення себе частиною Європи. Такого висновку дісталися експерти під час обговорення проекту концепції з інформаційної кампанії «Популяризація ЄС в українському медійному просторі». Вона була запрезентована в рамках круглого столу за участі українських та польських спеціалістів в сфері медіа.

 Проект є ініціативою Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України та «Інтерньюз-Україна» і за підтримки Посольства Республіки Польща в Україні. Він був розроблений експертами «Інтерньюз-Україна» за досвідом польських колег. За їх словами, мета програми – проінформувати українських громадян про переваги економічної та політичної інтеграції до ЄС і збільшити їх інтерес до цих питань.

 Але в той же час відслідковується інша тенденція. За результати моніторингу, 46 відсотків матеріалів, присвячених темі ЄС, з’являються на сторінках Інтернет-видань. Але оскільки всесвітньої мережею користується лише 9 відсотків української аудиторії старшої 14 років, більше уваги поширенню європейської інформації мали б приділяти телебачення та радіостанції. 

 Є питання і до контенту сюжетів та публікацій. Переважна більшість ЗМІ звертаються тільки до тих тем, які безпосередньо стосуються України і зовсім не висвітлюють внутрішні проблеми ЄС.

 Українські мас-медіа  ще не навчилися сприймати нашу країну частиною Європи. В мешканців України практично немає інформації про соціальні, економічні та культурні проблеми країн ЄС, а також шляхи їх подолання. Ми майже не маємо інформації про те, як відбувається процес євроінтеграції в країнах, які нещодавно приєдналися до ЄС.

За словами експертів, жоден з телеканалів не має журналістів, котрі б спеціалізувалися на європейській тематиці.

Для українського суспільства найбільш цікавою та дієвою виявилася б інформація про те, як вступ до ЄС вплинув на життя простих громадян східноєвропейських країн: студентів, фермерів, вчителів. Варто більше наголошувати на тому, які соціальні та економічні переваги можуть отримати пересічні українці. Наразі покращити ситуацію могла б поява тематичних рубрик у газетах та на телебаченні. Адже зараз навіть у найбільших телевізійних каналів здебільшого відсутні кореспондентські пункти у провідних європейських столицях.

 

Про необхідність підтримки державою медійних проектів, присвячених ЄС та європейській інтеграції України, свідчать результати опитування. Більше 63 відсотків громадян зізнаються, що хотіли б знати про Європу більше. Проте реалізація такої програми є досить затратною. За підрахунками експертів, повноцінна інформаційна кампанія в цій сфері буде коштувати державі близько 10 мільйонів доларів на рік.