46.Надзвичайні події у структурі мк: вплив та ефекти.

Надзвичайні події характеризуються невизначеністю і шоком, що ще більше підвищує потребу людей в інформації.

Під час надзвичайної події комунікація проходить в особливих умовах, котрі мають бути враховані при розробці систематики впливу:

1. різке зменшення кількості керованих параметрів.

2. зсув в сторону базисних потреб по шкалі Маслоу.

3. зростання ролі інформації взагалі через відсутність чіткої і зрозумілої всім інтерпретації подій.

4. змінення каналів комунікації, перехід від офіційних до неофіційних каналів.

5. створення власних систем забезпечення життєдіяльності та безпеки, оскільки визнані системи перестають працювати адекватно.

Все це призводить до переходу в систему більш примітивних реакцій та більш простих комунікативних схем. Особистість зміщується із представника соціальної групи до статусу людини юрби.

Характерна особливість комунікації під час надзвичайних подій: розробка не лише моделей створення інформації, але й моделей блокування непотрібної інформації, котра своїм існуванням може призвести до руйнування існуючої системи.

В рамках надзвичайних ситуацій необхідно пам’ятати, що впливу через комунікаційні канали буде не досить. Будь-яке повідомлення через ЗМК повинно підтримуватися в рамках міжособистісного спілкування (двоступенева модель комунікації.)

Ефекти:

1. згуртування людей за умов небезпеки

2. постійне інформування сприяє послабленню суспільної напруги

3. спостереження та суспільний відгук на кризову ситуацію

Сила й результативність інформаційно-психологічного впливу, що здійснюється за допомогою засобів масової інформації і насамперед телебачення, посилюються сильним психологічним ефектом безпосередньої участі в подіях, коли людина занурюється в них “тут і зараз”. Цей своєрідний ефект, що одержав назву “ефект CNN”, оцінюється багатьма як головна умова ефективності інформаційно-психологічного впливу за допомогою засобів масової інформації.

Ідея даного ефекту, що особливо посилюється в зазначених вище п’яти умовах надзвичайних подій, полягає в тому, що видовищність і правдоподібність «картинки», яку надає ЗМІ, настільки ефективно забезпечують «ефект присутності» глядача у місці подій, що подальше об’єктивне спростування, наприклад, вже не матиме такої дії, оскільки в свідомості глядача з’являється стійке ототожнення реальності з побаченим на екрані. Він починає вірити «CNN» (під якою розуміється в принципі будь-яке ЗМІ, що діє за подібним принципом) більше, ніж доводам раціональної логіки чи незаперечним свідченням.

47.Політична пропаганда у МК: чинники медіа впливу

Вивчення впливу на аудиторію мас-медійних повідомлень або символів, політичних за своєю природою або тих, які мають політичні наслідки, є одним з напрямків широкої області досліджень впливу політичної медіакомунікації. В рамках цього вивчення можуть розглядатися різні рівні такого впливу - вплив на окремих представників суспільства (так звані мікроефекти) і вплив на політичну систему, суспільні інститути або суспільство в цілому (так звані макроефекти). За своєю природою така дія може бути періодичною (під час виборів) або постійною.

Протягом усієї історії вивчення медіавпливу дослідники цікавилися впливом політичної пропаганди. Дослідження поведінки виборців у 1940-х і 1950-х показали, що вплив політичної пропаганди було досить обмеженими. У цих широко відомих роботах було виявлено, що мас-медіа впливали на лідерів громадської думки, які в свою чергу впливали на інших членів суспільства за допомогою міжособистісної комунікації. Пізніші роботи поставили під сумнів незаперечність моделі обмеженого впливу, надавши дані про більш прямий і потужний медіавплив на виборців тих чи інших повідомлень політичних кампаній. Наприклад, в теорії спіралі мовчання, Е. Ноелль-Нойман описує значний вплив на людей боязні ізоляції чи соціального відчуження, що змушує їх мовчати та не висловлювати відкрито свої погляди. Після 1970-х років цікавитися політичною комунікацією стало все більше дослідників, а кількість робіт на цю тему стало дуже швидко рости.

Дж. Мак-Леод, Г. Козицький і Д. Русинський визначили чотири головні причини цього зростаючого інтересу.

1. Поведінка виборців стало більшою мірою непередбачуваним через різні соціально-політичних змін.

2. Зросло занепокоєння суспільства щодо негативного впливу телебачення.

3. Залучили до себе увагу роботи європейських учених (наприклад, теорія спіралі мовчання Е. Ноелл-Нойман, марксистські і радикальні погляди Франкфуртській і Бірмінгемської критичних шкіл), які стимулювали подальші дослідження.

4. Фокус досліджень політичної пропаганди розширився за рахунок перенесення акценту на когнітивні аспекти.

До цього переліку можна також додати зростання інтересу дослідників до проблем "чорної" політичної реклами, "чорних" медіакампаній та залучення голосів виборців.

В останні роки в дослідженнях політичної пропаганди намітилося кілька напрямків. Перш за все почали простежуватися зв'язки між різними складовими комунікативних процесів та їх впливом на аудиторію (в т.ч. впливом, що йде від джерела новин або особливостей організації медіа) або впливом змісту повідомлення. Все більш популярними стають дослідження, що проводяться на макрорівні. З'являються компаративні дослідження, які вивчають відмінності медіавпливу в політичній пропаганді різних країн, спільнот або періодів історії.

Інші напрями включає зростаючий інтерес до мови, що використовується в тому чи іншому медіасодержаніі, і його інтерпретації аудиторією. В результаті цих напрямків дослідники створюють все більшу кількість складних моделей, що пояснюють процеси політичної пропаганди.

На природу політичної пропаганди в суспільстві впливають кілька динамічних чинників: * соціальна сфера, * політична ситуація, *медіазміст. Ми називаємо ці чинники динамічними тому, що вони постійно змінюються, часто вельми значно. З часом з'являються нові технології, відбувається зміна громадської думки, політичного клімату та інші зміни на соціальному рівні.

На характер політичної пропаганди в суспільстві впливають кілька динамічних сил. Вони стосуються соціальної сфери, політичної ситуації, медіаокруженія і медіазмісту. В США можна спостерігати значний вплив мас-медіа на процеси політичної комунікації, тому ЗМІ відповідальні за здійснення ряду спеціальних функцій.

48.Державне та комерційне мовлення в національному інформаційному просторі.

Одним з напрямків побудови інформаційного суспільства є розбудова високотехнологічного інформаційного простору. Рівень розвитку інформаційного простору впливає на рівень соціально-економічного, політичного, культурного розвитку суспільства, на стан його інформаційної безпеки.

На противагу країнам Західної Європи, де розвиток електронних масовокомунікаційних систем починався зі створення та розвитку громадського (суспільного) мовлення, незалежна Україна отримала у спадок дещо протилежне – монопольну радянську систему державного телебачення, не пристосовану до зворотного зв'язку з суспільством й орієнтовану на одностороннє "мовлення" держави до населення.

 Розвиток комерційного ТБ розпочався в Україні (знову ж, на відміну від країн Заходу) стихійно, в умовах відсутності законодавчо-правової бази, соціально-економічної та політичної стабільності, відповідної культури, традицій та досвіду. Це зумовило низку негативних тенденцій у формуванні національної системи ЗМК.

За різними оцінками, від 80 % до 90 % національного телерадіоефіру заповнено продуктом неукраїнського походження. Крім того, за даними Держкомтелерадіо, частотна територія України суттєво менша, аніж географічна, причому в більшості прикордонних районів іноземні програми приймаються значно краще за вітчизняні, у низці ж місцевостей українське мовлення взагалі відсутнє.

Починаючи приблизно з середини 90-х суб'єктами утримання та використання "левової частки" вітчизняних ЗМК є не держава і не інститути громадянського суспільства, а окремі політичні актори та фінансово-промислові групи, які закономірно використовують потенціал медіа передусім у власних, а не загальносуспільних інтересах. До того ж, на вітчизняному ринку медіа домінує іноземний капітал.

На початку 2006 року Українська Гельсінська спілка з прав людини оприлюднила інформацію, яку їй вдалося зібрати щодо власників та засновників 10 провідних вітчизняних недержавних ТРК. Ознайомлення з цими відомостями переконує у тому, що маємо не просто системну експансію, а домінування закордонного капіталу в українському телевізійному просторі.

Державний сектор телебачення в Україні є маловпливовим (частка державних мовників у національному аудіовізуальному просторі 2006 року складала 4%). Фактично відсутнє загальнонаціональне суспільне телерадіомовлення, яке довело свою високу соціально-регулятивну ефективність у країнах Західної Європи.

Проблематичне та складне економічне становище української телевізійної індустрії протягом останніх років є надзвичайно актуальною і популярною темою не тільки в середовищі парламентаріїв, журналістів чи телекритиків, але й серед вибагливої глядацької аудиторії. Це й не дивно, оскільки саме від звичайного глядача залежить рейтингова позиція основних телеканалів. Найважливіше для глядача — щоб певна програма, ток-шоу чи художній фільм змогли б задовольнити його інтереси та вподобання і повідомити нову, об’єктивну, цікаву, хвилюючу інформацію. Тобто, від телебачення вимагається сумлінне виконання трьох функцій: інформативної, просвітницької (у науковій та культурно-духовній сферах) та розважальної. Ці функції найкраще виконує громадське телебачення — єдиний демократичний тип мовлення, який дозволяє тільки глядачам диктувати власні «правила гри».

Витоки громадського телебачення беруть початок у другій половині ХХ сторіччя, коли телевізійні технології перестали бути громіздкими, і стало зрозуміло, що не за горами прихід нової, цифрової епохи. Цензура, засилля кіч-культури, рекламна перенасиченість зникають. Держава абсолютно не втручається в програмну політику, створюються відповідні ради, комітети чи комісії, які складаються з представників широкого кола громадськості і обираються народом на визначений термін. До повноважень таких органів входить проведення моніторингів, опитувань та соціологічних досліджень, за допомогою яких відбувається тісний контакт між телевізійниками і аудиторією: останньому надається необмежене право вирішувати долю конкретних програм і особисто формувати структуру мовлення і впливати на неї. Найбільш поширена у світі модель фінансування громадського телебачення — абонентська плата користувачів (крім того — державні дотації та прибутки від продажу аудіовізуальних матеріалів), завдяки якій таке явище, як надокучлива реклама, перестає існувати. І що найважливіше — на європейському рівні все це регулюється резолюцією «Майбутнє громадського телерадіомовлення», затвердженою в Празі у 1994 році. Усі держави-учасники резолюції зобов’язані гарантувати незалежність громадських мовників від всілякого політичного і економічного втручання.

Яскравим прикладом успішного функціонування державного телебачення у Європі є три країни-лідери: Данія, Швейцарія і Вел.Британія. Маленька Данія з п’ятимільйонним населенням володіє двома компаніями громадського мовлення, котрі на телевізійному ринку займають 74%, а за альтернативними підрахунками — 70%. На радіо ця частка складає ще більше — 80%.

Ці три європейські еталони громадського телебачення повинні стати об’єктом детального вивчення українськими медіа - професіоналами з метою знайти найкращі здобутки, проаналізувати втрати і прорахунки і все ж таки розпочати підготовку зі створення справжнього і змістовного громадського телевізійного мовлення в Україні. Варто також запозичити іноземний досвід професійної та вузької спеціалізації телеканалів. Жанровий розподіл телевізійного мовлення за формулою: інформація, аналітика, культура, музика, кінематограф, політика, економіка, молодіжне життя, спорт додає очікуваного позитиву не тільки на Заході (CNN, Euronews, Eurosport, MTV, Fashion-TV, National Geographik, Discovery), але й у сусідній Росії (Культура, Наше кіно, Світ кіно, НТВ-футбол, НТВ — дитячий світ, НТВ — планета тварин та багато інших).

49.Вплив громадських організацій на діяльність національної масово-комунікаційної сфери.

У розвиненому громадянському суспільстві, до якого прямує Україна, все активніше функціонують об‘єднання громадян. До них належать політичні партії, громадські організації, рухи, конфесії, які разом з окремими громадянами становлять структуру громадянського суспільства. В основу його концепції покладено розв‘язання проблеми взаємин людини з політич. владою, суспільства з державою.

Громадські організації залучаються до масової комунікації з метою здійснення наступних завдань:

• здійснення зв’язків зі своєю громадськістю (PR) з метою формування уявлення про сутність, мету, принципи і т.п. щодо даної організації;

• забезпечення можливості публічного обговорення нагальних питань і використання потенціалу МК для організації багатосторонньої комунікації (наприклад, телемости між різними містами, де спілкуються організовані й спеціально зібрані певною громадською організацією люди в рамках якого-небудь ток-шоу);

• трансляція ідей організації через засоби масово комунікативного впливу із залученням «лідерів думок»;

• оприлюднення в ЗМІ результатів своєї діяльності чи досліджень.

Громадські організації впливають на сферу масової комунікації таким чином:

1. громадські організації формують громадську думку, лобіюють рішення деяких проблем. Формуючи громадську думку, вони тим самим змінюють форму інтересів та сприйняття громадськості.

2. Громадські організації, які об'єднують людей за професійною ознакою, створюють кодекси етики та кодексів професійної поведінки журналістів, складаючи при цьому вплив на комунікаційну сферу.

3. Громадські організації можуть проводити соціальні програми, які викличуть резонанс в суспільстві, примушуючи сферу масової комунікації змінити вектор у відповідності з інтересами громадськості.

4. Громадські організації активно беруть участь у прийняття рішень на найвищому рівні, чим створюють привід для реакції комунікативної сфери.

50. Предмет, об’єкт, завдання й методи дослідження масової комунікації.

Масова комунікація – це поєднання соціальної комунікації та медіа.

МК – діяльність з добору, упорядкування, обробки і передачі інформації.

МК – процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм) за допомогою технічних засобів за ЗМК на чисельно велику та розпорошену у часі і просторі аудиторію.

Предметом МК є діяльність з добору нових сенсів, які наближають людину до осягнення істинного і морального знання.

Завдання МК є з’ясувати сенс і зміст життя.

Методи дослідження. Дослідженнями МК займалися Карл Ховленд, Поль Лазарсфельд, Гарольд Лассуелл, Курт Левін, Самуель Стауффер, Дуглас Веплс.

Європейська школа:

Сократ, Платон, Арістотель „Риторика”, „Поетика”, „Аналітики”, Цицерон, Макіавеллі, Локк, Гоббс.

Методами дослідження МК є наступні:

Загальнонаукові методи - це сукупність методів дослідження і процедур, широко застосовуються в різних областях наукового знання, як соціально-гуманітарного, так і природничо-наукового. До загальнонаукових методів, що використовуються при вивченні комунікаційних процесів, можуть бути віднесені моделювання, системний підхід, порівняння.

Порівняння являє собою метод, заснований на думках про схожість і відмінності об'єктів і дозволяє виявити їх кількісні та якісні характеристики. Головна умова застосування даного методу полягає в наявності загального підстави, за яким порівнюються об'єкти. Одним з широко використовуваних методів порівняння є порівняльно-історичний, який дозволяє визначити тенденції розвитку досліджуваного явища.

Частнонаучние методи - це сукупність способів і методів дослідження, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки. Теорія комунікації являє собою багаторівневу надзвичайно розгалужену систему; в ній використовуються методи таких наук, як соціологія, психологія, соціолінгвістика і ін Поетапність дослідження соціальної комунікації передбачає вибір методів відповідно до конкретної завданням даного етапу. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовуються соціологічні методи, а також лабораторні експерименти (спостереження за усними та письмовими джерелами інформації) і польові експерименти, що допускають як відсторонене або приховане спостереження, так і включене спостереження - співучасть у мовній діяльності.

Соціологічний метод являє собою сукупність прийомів конкретних соціологічних досліджень, спрямованих на збір та аналіз емпіричних даних, що відображають реальний стан комунікативних процесів у суспільстві. Методи соціологічних досліджень (опитування, анкетування, експерименти, статистичний аналіз, математичне моделювання) дозволяють зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати соціально-комунікативні процеси і явища. Опитування дозволяють отримати як фактичну інформацію, так і оціночні дані, вони проводяться або в усній, або у письмовій формі.

Метод тестування найбільш повно розроблений в психології і цілком докладемо в теорії комунікації. Зазвичай він використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливий. Тестування іноді проводять двічі - на початковому етапі з діагностуючої метою, і в кінці дослідження, де воно грає верифікаційної функцію. Розрізняють формальні і неформальні ситуації тестування. До формального типу відносять завдання у формі вибору варіантів відповідей на поставлені запитання. Неформальні тести проводяться у формі бесіди з випробуваним, головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту і довіри.

З інструментарію соціально-психологічних досліджень в теорії комунікації застосовують метод соціометрії при вивченні малих груп з метою діагностики міжособистісних відносин їх членів з перспективою їх зміни та оптимізації. Процедура соціометричного вимірювання припускає проведення опитування всіх членів групи для встановлення їх ставлення один до одного. Результати опитування обробляються з використанням кількісних індексів, які відображають характер внутрішньогрупових відносин і показують ступінь згуртованості групи. До числа недоліків даного методу відносять такі: неможливість виявлення мотивів при виборі відповідей; ймовірність спотворення результатів через нещирості відповідей піддослідних.

Методи, що використовуються на другому етапі дослідження, мають інше цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежностей кількісних і якісних показників аналізу та їх інтерпретацію. Особливе місце в системі методів другого етапу дослідження займає контент-аналіз. Це експериментальний метод, в першу чергу розрахований на вивчення діяльності ЗМІ шляхом систематичної числової обробки, оцінки та інтерпретації форми і змісту повідомлення інформаційного джерела, своєрідний якісно-кількісний аналіз змісту текстового матеріалу, фонограм, аудіо-і відеозаписів. Дані, одержані за допомогою контент-аналізу виявляють роль ЗМІ у формуванні смаків, уподобань, думок різних соціально-демографічних та професійних груп, їх ставлення до тих чи інших процесів в області політики, економіки, культурного та соціального життя. Прийнято розрізняти змістовний і структурний контент-аналіз.

Інтент-аналіз - метод, за допомогою якого вивчається проблема цілеспрямованості вербальної комунікації. Даний метод розробляється в рамках психології і виходить з того, що людська мова являє навмисна дія. Відповідно намір (інтенція) що-небудь висловити, пов'язане з певним змістом думки або почуттям, лежить в основі практично кожного мовного акта.

На заключному етапі дослідження соціальної комунікації використовуються методи тестування і шкалювання. При тестуванні використовується той же матеріал, який був даний в первинному, диагностирующем тесті. Метод імплікаціонних шкал (шкалювання) являє собою наочну форму вимірювання та оцінки отриманих даних, які градуюються за ступенем кількості чи інтенсивності ознак.