9. Сутність та завдання психології виховання

Виховання — це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

мета виховання — 1. ознайомлення дитини з правилами поведінки у соціумі. 2. сприяти формування у дитини бажаних особистісних характеристик.

[Всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства.]

Психологія вихов. розв’язує питання, по пов’язані з джерелами та рушійними силами формування особистості в процесі виховання. Виходячи зі своїх потреб кожне суспільство визначає зміст і процес виховання, і визначає світогляд цінності, життєві позиції.

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реаль­ному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.

Одним з універсальних механізмів є Наслідування - Наслідування — може відбуватися як мимоволі, так і довільно. Мимоволі діти дошкільного і молодшого шкільного віку копіюють вербальні та поведінкові реакції спрямованості дорослих — батьків, родичів, учителів.

Діти наслідують тих людей з якими знаходяться в відчувають психологічний захист та благополуччя.

Емоційна прив*язаність до близької людини викликає у дитини прагнення бути в усьому схожою. І при цьому виникає потреба в ідентифікації.

З розвитком дитини насліджування набуває творчого характеру і починаючи з підліткового віку конструювати власний стиль поведінки.

Серед соц. умов формування особистості особиливу роль відіграє включеність дитини у соціум.

10. Показники та критерії вихованості

Вихованість є найважливішою психолого-педагогічною та соціально-психологічною характеристикою особистості, вона неподільно пов'язана з усіма її сторонами, відбиває ступінь її всебічності та гармонійності.

В літературі поняття –критерій вихованості- описується як головний психологічний механізм який визначає дієвість моральних норм та наявність постійного зворотного зв*язку між дитиною та середовищем.

У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

Серед властивих вихованій особистості якостей моральні якості займають центральне місце. Саме моральні якості взначають і регулюють у всіх сферах сусп.

У будь якої якості є 2ві сторони – операційна та мотиваційна. Операційна – проявляется у вміннях і навичках які реалізуються в поведінці. Мотиваційна – є внутр. характеристикою якості, її база, основа та підгрунтя.

Критерії вихованості — це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості(колективу).

Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни.

Для характеристики шкільного виховання застосовуються «м'які» критерії, що допомагають педагогам одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу.

1 критерій вихов. у диитни – це якості які сформовані в особис. в єдності мотиваційної та операційної сторін. Лише за таких умов дитина з власної ініціативи в силу внутр. потреби проявляють ці якості незалежно від зовн. спонукань, контролю та примусу.

2 критерій – це наявність в особис. єдності слова та конкретних дій.