31. Стрес у педагогічній діяльності

Щоденна робота педагога є досить великим навантаженням на психіку, пому що весь час перед ним стоять нові і складні завдання без достатнього часу на обмірковування або розрахунку найбільш вдалого рішення.

Стрес - це не тільки службові та сімейні перевантаження. Це стан душі, спосіб сприйняття світу і образ дії в ньому. Стрес - це завжди стан підвищеної напруги, що викликається впливом, що неможливо контролювати в певний проміжок часу.

Особлив. стресів у пед. діял. (проф. стрес чинники) – відповідальність – необх. постійно бути об*єктом оцінювання і спостереження – необхідність постійно підтверджувати свою компетенцію – постійна мінливість, діяльності (нові вимоги, правила, нові діти та керівники)

Реакція на стрес – пасивність (проявляється в безпорадності, безнадійності і депресії. Активний захист від стресу – знаходить зниження порогу чутливості.

Психол. стійкість до стресів забезпеч. зов. і внут. міжособист. ресурсами. Внутр. – самоповага, добре фіз. здоров*я і витривалість уміння викор. позитивні засоби від стрему. Зовніш. – підтримка близьких, друзів, гарні стосунки з колегами.

Канадський вчений Ганс Сельє першим описав і сформулював теорію стресу. Він писав: «стрес - це не те, що з вами сталося, а те, як ви це сприймаєте». Стрес - це найважливіший інструмент тренування і загартовування, він підвищує опірність організму, тренує захисні механізми.

Стрес може сприяти не тільки виникнення важкого страждання, а й великої радості, він здатний привести людину до вершин творчості.

Відповідна реакція на стрес залежить від характеру людини. Одних стресова ситуація бадьорить і додає сил, наприклад, альпіністів, деяких пригнічує, але більшість справляється зі стресом якийсь час.

Постійно діючий, тривалий стрес, званий дистрес, вже може призвести до важкого психічного та фізичного розладу.

32. Мотивація педагогічної діяльності

Мотивація є одним з найважливіших компонентів педагогічної діяльності. У педагогічній діяльності виділяються ті ж мотиваційні орієнтації, що і в навчальній. Разом з тим у педагогічній діяльності як специфічної форми взаємодії дорослого і дитини з'являється така орієнтація, як домінування, чи мотив влади. Ще в 1938 р. Г. А. Мюррей дав визначення мотиву влади, назвавши його потребою в домінуванні. На матеріалі аналізу теорій пояснення феномена влади, Н. А. Амінов стверджує важливість тези Адлера, який відповідно до своєї теорії індивідуальної психології особистості в комплексі провідних мотивів особистісного розвитку (прагнення до досконалості, до переваги і соціальної влади) відзначив особливу роль останнього фактора.

Мотиваційно-потрібна сфера діяльності педагога може бути проінтепретована в термінах його центрації, по А. Б. Орлову. Центрація розуміється в гуманістичної психології як "особливим чином побудоване просте взаємодія вчителя та учнів, засноване на емпатії, безоціночне прийняття іншої людини і конгруентності переживань і поведінки. Центрація трактується одночасно і як результат особистісного зростання вчителя та учнів, розвитку їхнього спілкування, творчості, суб'єктивного (особистісного) зростання в цілому ". Згідно з А. Б. Орлову, особистісна центрація вчителя є "інтегральною і системоутворюючою" характеристикою діяльності педагога. Саме центрації вчителя визначають все різноманіття цієї діяльності: стиль, відносини, соціальну перцепцію.

А. Б. Орлов намічає сім основних центрацій, кожна з яких може домінувати як у педагогічній діяльності в цілому, так і в конкретних педагогічних ситуаціях:

- Егоїстична (центрация на користь свого «Я»);- Бюрократична (на інтересах адміністрації, керівників);- Конфліктна (на інтересах колег);- Авторитетна (на інтересах, запитах батьків учнів);- Пізнавальна (на вимогах засобів навчання і виховання);- Альтруїстична (на інтересах учнів);

- Гуманістична (на користь своєї сутності та сутності інших людей).