7. Взаємозв*язок виховання, навчання та розвитку

Найбільш широко визнано розуміння навчання і виховання в широкому сенсі як процесів цілеспрямованої передачі суспільно-історичного досвіду, організація засвоєння знань, умінь і навичок, а розвитку - як процесу кількісних і якісних змін особистості. Поступово в педагогіці отримало твердження положення про те, що значуще не стільки психічний розвиток, розвиток психофізіологічних процесів в організмі людини, скільки розвиток особистості.

Дозрівання – це визначена генотипом сувора детермінована? послідовність періодів становлення всіх життєвих систем організму і в першу чергу нервової системи.

Функціонування нервової системи полягає у регуляції взаємодій індивіда з навколишнім середовищем і викликає зміни у його поведінці. То можна сказати що фізіологічною основою навч. і вихов. є утворення системи умовних рефлексів, можливості аналізувати подразники і будувати певні залежності. Рівень дозрівання НС є основою для формув. практичної дії і визначає чи може дитина наслідувати практичні дії.

Навчання і виховю. відіграють досить важлику і вирішальну роль у розвитку.

Навчальні виховні впливи впливають на розвиток вищих рівнів психіки. В навчання також реалізуються виховні фун-ї – а саме, формується світогляд дитини, інтелектуальні та етичні почуття.

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток особистості — з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та суспільством.

8. Рушійні сили психічного розвитку

Рушійними силами психічного розвитку дитини є протиріччя, які є наслідком суперечливих зовнішніх впливів, або наслідком суперечностей у власному життєвому досвіді людини.

Власна активність дитини, що спрямована на переборення протиріч, є джерелом саморуху, саморозвитку. Прикладами протиріч можуть бути співвідношення потреб та можливостей їх задоволення, ставлення до мети діяльності та до самого процесу її здійснення, або готовність до самостійної відповідальної діяльності і залежність поведінки від безпосередньої потреби (або емоції), яка виникає в цей час. Протиріччя є рушійною силою, якщо особистість усвідомлює її актуальність, що викликає переживання незадоволення, бажання усунути її, позбутися її.

Протиріччя виникають також між зовнішнім та внутрішнім у процесі спілкування дитини з оточуючими, під час її діяльності. Так, вимоги дорослого дещо випереджають реальні можливості дитини (спираємося на ЗНР), і це спричиняє до розвитку знань, умінь, до формування здатності дитини виконувати більш складні завдання, досягати нових цілей, оволодівати знаннями і вдосконалювати свої вміння.

Індивідуальні особливості визначаються також досвідом попередніх видів діяльності, досвідом спілкування з оточуючими людьми тощо. Індивідуальні відмінності зростають у міру того, як дитина дорослішає, в ході добре організованого навчання.