28. Психологія праці

Під психологією праці розуміються:

1) галузь психології, що вивчає деякі аспекти трудової діяльності, адаптаційні та інтеграційні процеси кожного суб'єкта праці;

2) психологічні механізми та закономірності формування професійної ідентичності з формуванням навичок, культури, властивих даній професії.

Психологія праці на справжній момент - самостійна галузь психології, яка дозволяє найбільш ефективно використовувати працю людини, враховувати його особистісні особливості та вплив на виробництво в цілому, прогнозувати розвиток виробничих відносин та багато іншого.

Основними цілями психології праці є:

1) оптимізація психологічного клімату підприємства, тобто облік психологічних особливостей кожного члена підприємства і оптимізація інтерактивних процесів всередині організації;

2) прогноз можливих результатів рішень керівництва, тактики і стратегії управління, що передбачає глибоке знання виробничих процесів, врахування специфіки ділових переговорів, грамотно організовану рекламну кампанію та збір інформації.

Предметом вивчення психології праці є людина як учасник процесу створення цінностей споживання.

Основні завдання, які визначені для психології праці на практиці — гуманізація праці та підвищення її продуктивності.

Для досягнення цих цілей психологія праці використовує різні інструменти, що відбивається в задачах і виникає зі сфери її застосування.

Об'єктом психології праці є праця як специфічна активність людини, що ідентифікує себе з певним професійним співтовариством і продукує відтворення навичок, установок, знань в даному виді діяльності.

У практичній діяльності психологія праці використовує різні методи для вивчення особливостей функціонування людини в трудових умовах. За допомогою цих методів здійснюються відбір кандидатів при прийомі на роботу, вивчення психологічних особливостей співробітників і інші аспекти трудової діяльності людини.

Основні методи психології праці:

1) тестування; 2) включене і включене спостереження; 3) бесіда; 4) інтерв'ю та опитування;

5) тренінги; 6) рольові ігри; 7) аналіз і синтез інформації.

29. Здібності в структурі суб’єкта пед. Діяльності. Загальна характ. Пед. Умінь

Як визначав C.Л. Рубінштейн: "Процес розвитку здібностей людини є процес розвитку людини. Засвоєння людиною певних знань та способів дій мають своєю передумовою, своєю внутрішньою умовою певний рівень розумового розвитку — розвитку розумових здібностей".

За Б.М. Тепловим, здібності не зводяться до навичок та умінь і відрізняють одну людину від іншої в залежності від успішності виконання певної діяльності. Здібності утворюються в діяльності та проявляються в таких її динамічних характеристиках, як швидкість, глибина, міцність засвоєння.

Найбільш узагальнено педагогічні здібності представлені В.А. Крутецьким, який дав такі загальні визначення.

1. Дидактичні здібності — здібність доступно передавати учням учбовий матеріал, розкривати матеріал, як проблему, ясно і зрозуміло, викликати інтерес до предмета, спонукати учнів до активного, самостійного мислення.

2. Академічні здібності — здібності до відповідної галузі знань (математики, фізики, біології, літератури і т.д.) Здібний учитель знає предмет не тільки в межах учбового курсу, а значно ширше і глибше.

3. Перцептивні здібності — здібності проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, яка пов'язана з глибоким розумінням особистості учня, його тимчасових психічних станів.

4. Мовленнєві здібності — здібності ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття за допомогою мовлення, а також міміки і пантоміміки. Мова здібного вчителя на уроці завжди спрямована на учнів.

5. Організаторські здібності — це, по-перше, здібності організовувати учнівський колектив, об'єднувати його, надихати на вирішення важливих задач і, по-друге, здібності правильно організовувати свою власну роботу.

6. Авторитарні здібності — здібність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі завойовувати у них авторитет (хоча авторитет складається не тільки на цій основі, а, наприклад, на основі знання предмету, чуйності і такту вчителя).

7. Комунікативні здібності — здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні, з педагогічної точки зору, взаємовідносини, наявність педагогічного такту.

8. Педагогічна уява ( чи прогностичні здібності) — це спеціальні здібності, які виражаються у передбачуваності своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленнями про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих чи інших якостей вихованця.

9. Здібність до розподілу уваги одночасно між кількома видами діяльності має особливе значення для роботи вчителя. Здібний, досвідчений вчитель уважно слідкує за змістом та формою і в той же час тримає в полі зору всіх учнів, чутливо реагує на ознаки втоми, неуважності.

30. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТ. ПЕДАГОГІЧНИХ УМІНЬ\ВМІНЬ

У дидактичному плані дидактичні вміння можан звести до 3-х основних – вміння переносити відомі вчителю знання, варіанти, рішення – уміння створювати нові елементи пед. знань та ідей і конструювати нові прийоми для вирішення конкрет. пед. ситуації – уміння знаходити для кожної пед. сит-ї нове рішення.

Найбільш повно, уміння вчителя розкриваються А.К. Марковою. До основних можна віднести дев'ять груп.

Перша група — уміння бачити в педагогічній ситуації проблему та оформити її у вигляді педагогічної задачі, під час визначення педагогічної задачі орієнтуватися на учня, як на активного співучасника навчально-виховного процесу з власними мотивами та цілями.

Друга група педагогічних умінь поділяється на три підгрупи: — уміння, які відповідають на питання "чому вчити" — уміння, які відповідають на питання "кого вчити" — уміння, які відповідають на запитання "як вчити"

Третю групу утворюють уміння використовувати психолого-педагогічні знання, передовий педагогічний досвід; хронометрувати, фіксувати, реєструвати процес та результати своєї праці; співвідносити ускладнення учнів з недоліками своєї роботи.

Четверта група умінь — це прийоми постановки широкого спектру комунікативних задач, головними з яких є вміння створювати умови для реалізації внутрішніх резервів партнера по спілкуванню та забезпечення його психологічної безпеки.

П'ята група умінь — це прийоми, які сприяють досягненню високих рівнів спілкування. До них відносяться уміння зрозуміти позицію іншого, проявити інтерес до його особистості; інтерпретувати та читати його внутрішній стан за нюансами поведінки, володіти засобами невербального спілкування.

Шоста група — це передусім уміння тримати стійку професійну позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії та може протидіяти труднощам заради соціальної та загальнолюдської цінності.

Сьома група — уміння усвідомлювати перспективи свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовуючи все позитивне з своїх природних даних.

Восьма група об'єднує уміння визначати характеристики знань учнів на початку та в кінці навчального року ; визначати стан діяльності, умінь та навичок, видів самоконтролю та самооцінки в учбовій діяльності на початку та в кінці навчального року.

Дев'ята група умінь співвідноситься з оцінкою вчителем стану вихованості школярів: за поведінкою учнів визначати погодженість моральних норм та переконань школярів.