1. Предмет та завдання педагогічної психології

Предметом педагогічної психології є вивчення рушійних сил розвитку і рушійних сил активності особистості під впливом навчання і. виховання в процесі різних видів діяльності: дослідження закономірностей переходу від нижчих форм пізнавальної активності до вищих, самостійних творчих форм пізнання, а також формування емоційно-вольової сфери та індивідуально-типологічних особливостей підростаючої особистості під впливом навчально-виховних заходів.

Впровадження в навчально-виховний процес нових методів і засобів навчання (комп'ютеризація, програ¬моване і проблемне навчання) показує, що педагогічна психологія сьогодні виконує функцію проектуючої науки.

Завданнями педагогічної психології є:

- Розкриття механізмів і закономірностей навчає і виховує впливу на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;

- Визначення механізмів і закономірностей освоєння навчаються соціокультурного досвіду (соціалізація), його структурування, збереження (упрочіванія) в індивідуальній свідомості учня і використання в різних ситуаціях;

- Визначення зв'язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку учня і формами, методами навчає і виховує впливу (співробітництво, активні форми навчання та ін);

- Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і вплив цих процесів на інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність;

- Вивчення психологічних основ діяльності педагога;

- Визначення факторів, механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;

- Визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування на їх основі операціонального складу діяльності в процесі вирішення різноманітних завдань;

- Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи та ін .

Педагог. псих. має такі розділи. – псих. розвитку, - псих. виховання, - псих. навчання і учіння, - псих. педагог. праці.

Педагог. псих. пов*язана з – Диферен. псих. Загальною псих. Дифектологією(займатися з дітьми з особливими потребами. Вікова псих(вікові структурні зміни, вікові новоутворення) Педіатрія, Соціальна псих(входження дитини в соціум)

2. Історія вітчизняної педагогічної психології

Як самостійна наука, педагогічна психологія почала формуватися з середини XIX ст.. Значний внесок у її становлення здійснили П.Д. Юркевич (1827-1874), який розвивав ідеї гуманізму, О.Ф. Лазурський (1874-1917) як засновник природного експерименту (комплексна взаємодія систематичного спостереження та лабораторного експерименту), автор понять "екзопсихіки" (стосунки особистості з навколишньою дійсністю), "ендопсихіки" (внутрішні механізми особистості, які поєднують характер, обдарованість, темперамент), та П.Ф. Каптерев (1849-1922) - автор терміна "педагогічна психологія".

Педагогічна психологія вивчає особливості дитинства, зокрема допомагає з'ясувати психологію дорослої людини "...завдяки тим відкриттям, які дає нам історія перших років життя" (Г.Компейре, 1912).

Праці вітчизняних і зарубіжний учених, які видавалися до 1917р., відзначаються яскравістю та оригінальністю думок, однак їх цінність згодом на тривалий час була невиправдано поставлена під сумнів.

У Русі-Україні великого значення надавали розвитку дитини і, зокрема, її моральному вихованню. Свідченням цьому служать чимало джерел, серед яких і "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" (1117). У Русі-Україні зверталась увага на те, у якому віці розпочинати вчити дітей грамоті, рахунку тощо. Це питання було актуальним і в школах Галицько-Волинської держави. Тут виникла проблема, чи можна віддавати дитину до навчання із семи років, чи розпочинати його у більш старшому віці. У згадках про життя Іконописця Петра відзначалось, що, коли йому було сім років, його "віддали батьки книг учитись", при цьому зазначалось, що хлопчик спочатку вчився погано, і лише згодом випередив дещо старших школярів. Його увага була звернута на виховання дітей і підлітків.

Український психолог і педагог П.Д. Юркевич (1827—1874) продовжував розвивати раніш започатковані ідеї гуманізму у вихованні підростаючої особистості. Так, Юркевич писав, що увага і любовне ставлення до дітей має бути "провідною зіркою для вихователя".

Юркевич продовжував розвивати ідею про хід пізнання від відчуття до мислення, ясно виражену Гізелем, і підняв у вітчизняній педагогічній психології проблему співвідношення чуттєвого і логічного, конкретного і абстрактного у процесі пізнання світу підростаючою особистістю.