71. Негрошові форми стимулювання працівників.

До негрошових форм стимулю­вання працівників відносяться перш за все стимули пов’язані з гуманізацією праці:

• умови праці;

• зміст праці;

• участь у вирішенні вир-чих завдань;

• впровадження гну­чких графіків в роботі;

• демократизація в упр-ні;

Важливим напрямком не гро­шового стимулювання є залу­чення працівників до упр-ня вир-вом. Так н.п. в американських фі­рмах застосовується 4 основні форми залучення працівників до упр-ня:

1) участь працівників в упр-ні працею і якістю продукції на рі­вні цеху, дільниці;

2) створення спільних комітетів роб-ків і менеджерів;

3) запровадження с-м участі пе­рсоналу в прибутках;

4) участь працівників найманої праці в роботі рад директорів ко­рпорацій;

71. Соціальні парт­нери:роботодавець і наймані працівники. Спільність і розбіж­ність їхніх інтересів, ймовірність конфліктів.

Головними соц-ми партнерами в умовах ринкової ек-ки виступа­ють роботодавець та наймані працівники.

Роботодавець намагається що­найменше купити повноцінну ро­бочу силу і підтримувати її ціну на рівні інтересів свого п-ства.

Найманий працівник хоче от­римати за свою працю таку ЗП, яка забезпечила б йому норма­льне життя й умови для нормаль­ної праці. Водночас інтереси най­маних працівників і роботодавців частково збігаються. Роботода­вець зацікавлений мати стабіль­ний склад кваліфікованих праців­ників, щоб забезпечити еф-у ро­боту п-ства. Найманий працівник також заінтересований в стабіль­ній роботі п-ства, випуску конк.спр-ної продукції адже це гарантує йому зайнятість і певний рівень доходу.

Збалансувати інтереси обох сторін, пом’якшити конфліктність шляхом переговорів і пошуку ко­мпромісу допомагає с-ма соціаль­ного партнерства її головна сус­пільна функція полягає в тому, щоб, незважаючи на розбіжності в інтересах, знайти можливість для нейтралізації індивідуального і групового егоїзму як підприєм­ців, так і працівників.

Для вирішення соціальних ко­нфліктів у науковій літературі пропонувалося два принципово різних способи:

1. Знищення приватної власно­сті на засоби виробництва, дер­жавне керування підприємствами.

3. Узгодження інтересів влас­ників і найманих робітників.

71. Соціальне партнерс­тво як засіб узгодження інтере­сів роботодавця і працівників. Форми соціального партнерства.

Соціальне партнерство — це ідеологія, форми і методи узгод­ження партнерів соц-х груп для забезп-ня їхньої конструктивної взаємодії. Стійкість суспільної с-ми й еф-ість ринкової ек-ки зале­жать насамперед від характеру взаємин підприємців і працюю­чих по найманню.

Соціальне партнерства допома­гає збалансувати інтереси обох сторін, пом’якшити конфліктність шляхом переговорів і пошуку ко­мпромісу. Його головна суспільна функція полягає в тому, щоб, нез­важаючи на розбіжності в інтере­сах, знайти можливість для нейт­ралізації індивідуального і групо­вого егоїзму як підприємців, так і працівників.

Соціальне партнерство реалізу­ється в таких формах:

• генеральної тарифної угоди, яка визначає розмір мін ЗП, поря­док компенсації роботодавцями зниження реальної ЗП, співвід­ношення в оплаті за квал-ційно –посадовими групами, співвідно­шення в оплаті середньої квал-ції та спеціалістів за професіями і перелік професій і посад, які ви­магають однакової оплати незал-о від галузевої ознаки.

• галузевої тарифної угоди, що визначає розмір або співвід­ношення в оплаті праці за проф-но-посадовими групами; особл-ті праці окремих груп працівників і оплату праці за важкі умови.

• територіальні тарифні угоди визначають теж саме коло питань, що й генеральна угода але може становити вагоміші гарантії в оплаті праці, надбавках, зайня­тості.

• колективний трудовий до­говір чи угода визначають орг-ю оплати праці на п-стві доплати і надбавки по окремим категоріям працівників, умови праці і соціа­льні гарантії для працівників п-ства.

71. Роль профспілкової організації у представництві ін­тересів найманих працівників.

Проф-ні спілки України прого­лошують, що вони е орг-ями ви­раження і забезп-ня захисту ек-них, соц-х, трудових, правових, духовних, а при необхідності — і політичних ін­тересів членів про­фспілок, людей найманої праці взагалі.

При проведенні ек-них реформ, зміні форм власності і тру­дових відносин страт-ою метою д-ності профспілок є досягнен­ня соц.зорієнтованої політики дер­жави, такої, яка б визначала пріо­ритет заг.людських цінностей, за­безпечувала в процесі її реа­лізації поступове підвищ-ня рівня життя, еф-у зайнятість усім тим, хто може і хоче працювати, отриму­вати доходи.

Профспілки України — за здій­снення конституційного права гро­мадян на соціальне страху­вання і законодавче закріплення його як єдиної, самостійної, ком­плексної с-ми прав і гарантій. Вони ви­ступають проти передча­сного перекладання на плечі лю­дей праці фін-ого забезп-ня вип­лат пенсій, допомоги, медичного обслу­говування.

Соц-м страхуванням повинні забезпечуватися всі, хто працює за наймом на п-ствах, в устано­вах і орг-ях, незал-о від форм власності та господар-ння. Проф-ні спілки України домага­тимуться:

забезп-ня членам профспілок, які беруть участь у трудовій д-но­сті, охорони праці на рівні міжна­родних норм, а також гаранту­вання їх реалізації незал-о від форм власності і видів д-сті п/п і орг-цій.