71. Сутність і значення робо­чого часу як універсальної міри кі­лькості праці.

Праця люди завжди відбуває­ться в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, вит­рачений а виконання певної ро­боти, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності та умов сере­довища. Отже, робочий час є уні­версальною мірою кількості жи­вої праці. Загальна тривалість ро­бочого часу визначається, з од­ного боку, рівнем розвитку виро­бництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливос­тями людини. Поліпшення вико­ристання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно зале­жить від співвідношення екстен­сивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Економічний розвиток суспіль­ства, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного насе­лення в цілому. Тому суспільство змушено певним чином обгрун­товано визначати міру кількості робочого часу. Нижня мета кіль­кості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рів­нем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робо­чого часу не повинна бути мен­шою за ту, яку дозволяє досягну­тий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільс­тва. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень, оскільки це призводить до перевтоми працю­ючих, скорочує їх вільний чаc, негативно впливає на продуктив­ність праці та якість продукції, загрожує зростанням травмати­зму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству і працівни­кові. Тому суспільство зацікав­лене у суворому додержанні встановленої міри робочого часу.

Час роботи –це сумарний час в рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робо­чому місці. Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на ви­конання певної роботи, безпосе­редньо характеризує кількість праці незал-о від її змісту. Робо­чий час є загальною мірою кіль­кості праці. За досягнутого розви­тку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене пе­вним чином нормувати кількість робочого часу.

71. З аконодавство України про регулювання робочого часу і від­пусток.

Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю України (ст.50) , встановлюється верхня межа тривалості робочого часу: 40 годин на тиждень для нормальних умов праці; для пра­цівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень (ст.51) .Скорочена тривалість ро­бочого часу встановлюється та­кож для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиж­день, а для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.36-годинний тиждень встановлено також для учителів, лікарів, вик­ладачів вищої школи та деяких інших категорій працівни­ків.Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні пе­ревищувати для кожного праців­ника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст.62,65) . До надурочних робіт забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

2) осіб, молодших вісімнадцяти років;

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і профе­сійно-технічних училищах без ві­дриву від виробництва , в дні за­нять.

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії пра­цівників, що їх забороняється за­лучати до надурочних робіт. Жі­нки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залуча­тись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекоменда­ціям (ст63) .

Не допускається робота у вихі­дні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробни­цтва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у ви­хідні та святкові дні компенсує­ться наданням іншого дня відпо­чинку або у грошовій формі у по­двійному розмірі (ст.72) .

При роботі в нічний час (за 22 години до 06 годин) встановлена тривалість зміни скорочується на одну годину. Робота у нічний час оплачується у підвищеному роз­мірі, встановлюваному тарифною угодою та колективним догово­ром, але не нижче 20 відсотків та­рифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (ст.108) .

Залучення жінок до робіт у ні­чний час не допускається, за ви­нятком тих галузей народного го­сподарства, де це викликається особливою необхідністю і дозво­ляється як тимчасовий захід (ст.175) . Забороняється залучати працівників молодше вісімнад­цяти років до нічних робіт і робіт у вихідні дні (ст.192) .

Закон також регулює трива­лість щорічних і додаткових від­пусток.

Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не ме­нше 15 робочих днів, а для осіб молодше 18 років – один кален­дарний місяць (ст.75) .

Щорічні додаткові відпустки надаються:

1) працівникам, зайнятим на ро­ботах з шкідливими умовами праці;

2) працівникам, які зайняті в окремих галузях народного гос­подарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві;

3) працівникам з ненормованим робочим днем тощо.

Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закі­нчення одинадцяти місяців безпе­рервної роботи на даному підпри­ємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути на­дана в будь-який час відповідного робочого року.

Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється влас­ником або уповноваженим ним органом за погодженням з профс­пілковим комітетом підприємс­тва, організації.

Поділ відпустки на частини до­пускається на прохання праців­ника за умови, щоб основна її ча­стина була не менше шести днів для дорослих і дванадцяти днів для осіб молодше вісімнадцяти років.