67. Виробнича (професійна) адаптація новоприйнятих пра­цівників.

трудова адаптація – це присто­сування працівника до організації (взаємне пристосування праців­ника й організації) , ґрунтується на тому, що поступово з'являю­ться у співробітника нові профе­сійні, соціальні, психологічні й економічні умови праці.

Виділяється кілька аспектів адаптації (як у практиці керу­вання персоналом, так і в тео­рії) :1) Психофізіологічні – коли відбувається процес пристосовно­сті до нових психологічних і фізі­ологічних наванта­жень.2) Соціально-психологічний – пристосування до тієї організа­ційної культури, у яку Ви попада­єте. 3) Професійний – поступове вироблення трудових навичок. Отже, необхідні нові знання і на­явність навичок співробітниц­тва.4) Організаційний – засвоєння ролі й організаційного статусу свого робочого місця.

Звідси успіх адаптації зале­жить: Від особистих властивос­тей адаптируемого співробітника (психологічні риси, якості, вік, родиний стан) . Особливості со­ціально-економічного клімату. Людина скрізь шукає психологіч­ний комфорт. Не завжди досить знань. Тому існує система настав­ництва, коли більш досвідчені і здатні до керування люди керу­ють вихованням їхніх підлег­лих. Особливості організації праці (модель мотива­ції) Престижність профе­сії Об'єктивність ділової оцінки адаптируемого – організаційні початки, моделі мотивації, квалі­фікація, здібності до входу в сис­тему.

Також виділяють два напрямки адаптації: первинна, тобто прис­тосування молодих кадрів, що не мають досвіду професійної діяль­ності; вторинна, тобто пристосу­вання працівників, що мають дос­від професійної діяльності.

68. Соціальна адаптація но­воприйнятих працівників.

Першим кроком до того, щоб зробити працю робітника як мо­жна більш продуктивною, є про­фесійна орієнтація і соціальна адаптація в колективі. Якщо кері­вництво зацікавлене в успіху ро­бітника на новому робочому мі­сці, воно повинно завжди пам'я­тати, що організація - це суспі­льна система, а кожний робітник це особистість. Коли нова людина приходить в організацію, вона приносить із собою раніше прид­бані досвід і погляди, що можуть вписатися або не вписатися в нові рамки. Під час цього періоду при­стосування в людини через соціа­льну адаптацію до організації ви­робляється нове відношення до роботи.

Організації використовують ці­лий ряд способів, як офіційних, так і неофіційних, для того, щоб увести людини у своє суспільс­тво. Формально, під час наймання на роботу організація дає людині інформацію про себе для того, щоб чекання кандидата були б ре­алістичні.

У ході неофіційного спілку­вання, нові працівники довідаю­ться написані правила організації, хто має реальну владу, які реальні шанси на просування по службі і ріст винагороди, який рівень про­дуктивності вважають достатнім колеги по роботі. Норми, відно­шення до роботи і цінності, прий­няті в неформальних групах, мо­жуть працювати або в підтримку, або проти офіційних цілей і уста­новок організації.

Якщо керівник не додає актив­них зусиль для організації адап­тації нових підлеглих, останні можуть розчаруватися через нез­дійсненність своїх надій, можуть порахувати, що в поводженні ва­рто керуватися досвідом, придба­ним на колишній роботі, чи прийти до інших неправильних висновків про свою роботу.