5. Просвітництво: ідея розумного егоїзму як сві­тський аналог протестантизму.

Незважаючи на те, що Англія на протязі всього ХУІІІ ст. посту­пово і невпинно переймає на себе роль лідера науково-технічної еволюції людства, її культурний вплив на країни континентальної Європи, вра­ховуючи рутинність їх ієрархічних політичних систем, не готових до будь яких новацій а також певну острівну ізольованість англійсько­го суспільства, залишається поки що незначним. Культурна домінанта на континенті в цей період поки що визначається Францією. Могутність французької абсолютистської держави, складний етикет придворного життя були зразком для запозичення багатьма правителями то­дішньої Європи. Французька дипломатія і французька мова панували в міжнародних відносинах, французька література і мистецтво визна­чали основні напрямки розвитку європейської естетичної думки.

А тому й Просвітництво, яке виникає як результат усвідомлення необхідності змін у французькому суспільстві його прогресивно мислячою частиною, стає надз­вичайно важливим явищем не тільки в культурному житті Франції, а й всієї Європи. Його теоретичною основою стає французький філософський раціоналізм. На відміну від англійського емпіризму, який після­революційну англійську суспільну дійсність сприймав як дану, природну і тому найкращим чином відповідну людині, французький ра­ціоналізм оцінював дійсність як нерозумну, або як ще нерозумну, яка не приведена у відповідність з вимогами розуму.

Раціоналізм, трансформуючись в ідею Просвітництва, головну ру­шійну силу історії вбачає в розумі, який повинен стати мірилом всього суспільства і держава повинні бути влаштовані згідно його принципам. Атеїстичного забарвлення набував і просвітницьке тлумачення законів розвитку суспільства. Ці ідеї в концентрованій формі знахо­дять своє відображення в праці Жан Жака Руссо «Про суспільний дого­вір, або принципи політичного права» (1762), де вперше робиться спро­ба знайти причини небожественного походження суспільних законів і держави, які тлумачаться тут як результат усвідомлення людьми необ­хідності створення суспільних інститутів з метою регуляції відно­син у суспільстві.

Розвиваючи ці ідеї, французькі матеріалісти ХУІІІ ст. формулюють так звану ідею «розумного егоїзму», згідно з якою людина повин­на служити не Богу, а маючи «розумне себелюбство» (Гольбах), переслі­дувати правильно усвідомлений власний інтерес за умови, що його реалізація не шкодить іншим членам суспільства. Ідея “розумного егоїзму” стає морально-етичним маніфестом капіталізму. По сво­їй суті вона є нічим іншим як очищеним від нашарувань релігійності протестантизмом.

Просвітництво вважало невігластво основною перешкодою на шляху до побудови справедливого суспільства. І навпаки, - розвиток науки і знань дають розуміння того, що світ заснований на об’єктивних за­конах, які властиві не тільки природі, але й суспільству. З цією ме­тою французькі просвітники Дідро, д’Аламбер, Вольтер, Кондільяк, Гельвецій, Гольбах, Монтеск’є, Руссо, Тюрго створюють “Енциклопедію або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел”, в якій був узагальнений весь культурний досвід людства. Авторів «Енциклопедії», яка склада­лась усього з 28 томів називали енциклопедистами, оскільки вони в рівній мірі мали чудові знання у всіх сферах пізнання.

Просвітництво стає засобом ідеологічної боротьби буржуазії проти успадкованого абсолютистського суспільства, його ін­ститутів і феодально-клерикальної ідеології. Поставивши перед собою проблему соціальної перебудови суспільства, просвітники висувають гасло «свободи, рівності та братерства», яке стає ідейним прапором Французької революції ХУІІІ ст. Мислителі-просвітники прагнуть по­яснити людину як «природну», а не «надприродну» істоту, відмовляючись роз­глядати її з точки зору феодально-клерикального мислення, яке вихо­дить від Бога і орієнтоване на нього.

Проте, чи була ця зміна в розумінні людини поверненням до гума­ністичних ренесансних ідеалів творчої і неповторної, співрівної Богу людської особистості, або навіть кроком вперед у порівнянні з усві­домленням тієї ролі і місця, яку вона вже реально набувала в англі­йському суспільстві? Той суспільний стан, до якого прагнули француз­ькі просвітники в Англії давно вже був дійсністю. Саме цією (і лише цією)обставиною і був обумовлений раціональний суспільно-критичний характер образу людини французького Просвітництва. В цілому ж і тут вона набуває суто об’єктивістського тлумачення. Висунута просвіт­никами як одне з центральних політичних гасел вимога людської сво­боди була так же далека від реального її змісту як і свобода совісті, задекларована раннім протестантизмом. Свого позитивного значен­ня свобода у них набуває лише тоді, коли заходить мова про її полі­тичний аспект, в якому кожна людина урівнювалась в правах з іншими, розриваючи пута станових привілеїв отримувала однакову для всіх «незалежність» одна від одної. Така свобода означала лише «свободу» від чогось», а не «заради чогось». В ній не було місця для людської осо­бистості з її правом на суб’єктивність, власний вибір, самочинну тво­рчу діяльність.

Слід прийняти до уваги і те, що антиклерикальна спрямованість поглядів просвітників не мала під собою атеїстичної основи, це бу­ла швидше критика католицтва як ідеологічної опори вмираючого феодального устрою. Відомо, що більша частина просвітників стояла на позиціях деїзму. Заперечуючи особистісну свободу, витлумачуючи її як “фікцію”, яка є лише результатом “незнання” дійсних причин тих вчинків, котрі людина вважає самочинними, просвітники вбачали в релігії взага­лі досить дієвий інструмент контролю над особистістю. Так Вольтер у своєму знаменитому “Філософському словнику” писав: «Ясно, що в моралі на­багато більше сенсу у визнанні Бога, аніж у недопущенні його існуван­ня. А тому в інтересах всього людства, щоб існував Бог, який карав би те, чого не в змозі придушити людське правосуддя».⁵ 

Ще далі у цьому напрямку йде Руссо, який пропонував встановити «громадянську» релігію з невеликою кількістю найпростіших догматів. Державі, на його думку, «важливо, щоб кожний громадянин мав релігію, яка б примусила його любити свої обов’язки. Реального втілення погляди Руссо набувають з приходом до влади його прямих ідейних спадкоємців якобінців, уряд яких у травні 1794 р. своїм декретом ввів у Франції деїстичний культ Верховної істоти як загальнообов’язкову “громадянську” релігію.