Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
svitova_kultura.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.31 Mб
Скачать

Контрольні питання

1. Розкрийте особливості общинно-групового типу соціальної регуляції в античному полісі.

2. Що представляє собою античний поліс як суспільна форма розвитку?

3. Яку роль виконує міфологія в античному суспільстві?

4. Вкажіть причини еволюції надособистісних регулятивів поведінки в особистісні. Яку роль в цьому відігравали право, мораль, філософія?

5. Розкрийте особливості політико-правового устрою Давньої Греції.

6. Якими були особливості світосприйняття людини античного суспільства?

7. Назвіть причини розкладу античного полісу та його наслідки в морально-правовій сфері пізно-античного суспільства.

8. Порівняйте основні тенденції грецького та римського суспільств. Покажіть як впливали вони на розвиток мистецтва.

9. Яку роль відіграло християнство в подоланні пізно-античного індивідуалізму?

10. Який вплив мала античність на європейську культуру?

Література

  1. Античная культура.Литература, театр, искусство, философия, наука/ Под ред.

Ярхо. М., 1995.С.8.

2. Кон И.С. В поисках себя.М., І984.С.76.

3. Утченко С.Л.Политические учения Древнего Рима.М., 1977.-С.161.

4. Цит.по кн.Искусство и живопись: Скульптура: Архитектура.Графика.-Ч.І.М.,

І987.С.37.

5. Білецький А. Невмирущі Софоклові твори//Софокл.Трагедії.К., 1989.- С.9.

Тема 3

Культура середньовіччя.

  1. Середньовічна культура як заперечення пізно-античного індивідуалізму. Соціокультурні характеристики люди­ни середньовіччя.

  2. Варварсько-германський елемент в середньовічній культурі. Феномен лицарського служіння як різновид культури сорому.

  3. Стани та класи середньовічного суспільства. Особливості життєдіяльності та світогляду їх представників.

  4. Право як вища суспільна цінність феодального суспільства.

  5. Християнська теологія і церква і їх роль в суспільстві. Релігія і самовизначення людини.

  6. Алегорія і символ як найбільш характерні особливості середньо­вічного мистецтва.

Розклад суспільного життя в пізно-античному суспільстві, котрий супроводжувався глибокою кризою моралі, втратою цілісності людської особистості, єдності теорії і практики в мотиваційно-вчинковій сфері сприяє посиленню християнства, яке з ІV століт­тя стає державною релігією і має величезний вплив на ідейне життя середньовічного суспільства. Християнство тут виникає як нагальна потреба суспільства у характерних для даного періоду суспільно-політич­них умовах в більш дієвих і ефективних, в порівнянні з пізно-античним правом, надособистісних регулятивах поведінки. Правові регулятиви, критерієм яких в Римській імперії стає не апробо­ваний століттями життєвий досвід общинників, а власні суб’єкти­вні уподобання правлячої еліти виявляються швидше деструкти­вними для суспільного порядку, аніж здатними його підтримува­ти.

  1. Середньовічна культура як заперечення пізно-античного індивідуалізму. Соціокультурні характеристики люди­ни середньовіччя.

Релігійний світогляд, що прийшов на зміну античному і був основа­ний на дуалізмі природного і надприродного світів, відкидає античний релятивізм, якому бракувало постійного критерію для оцінки людських вчинків і висуває новий критерій, переносячи його із сфери земного, людського буття в сферу буття надпри­родного, ідеального. Джерелом істини і краси в епоху середньовіччя стає єдина верховна сутність – Бог, котрий їх відкриває людині виключно через віру, а не через розум. Останній, як вважалось, не тільки не веде до істини, а навпаки – віддаляє від неї, породжує, в силу його(розуму)недосконалості та обмеженості, небажаний релятивізм, плюралізм думок, котрий неминуче веде до релятивізму морального, розбещеності та відмови від Бога. Людина ж вважа­лась вершиною творіння, створеною по образу і подобі Бога, всі інші творіння були створені заради неї. Проте ця ідея мала зо­всім інший смисл, аніж в античності - людині не належить ні світ, ні блага, ні тіло, ні життя. Вона може цим лише користуватись. Людина не набувала самостійного значення: своїм існуванням вона повинна прославляти Бога, підкорятись Богові, уподібнюватись йому, а зрештою і з’єднатись з ним.

Посилання на Біблію вважались самим надійним філософським, науковим аргументом. Церковні догмати приймаються як самоочевидні та неспростовні постулати, і єдине для чого був потрібний інтелект, освіченість, так це для того, щоб краще логічно витлумачити Біблію – головне джерело Божественної правди, і пояснити, як у відповідності з нею вірно відповідати на “вічні” філософські питання про буття, пізнання, природу людини. До спостереження та досвіду тодішня наука практично не зверталась, оскільки тлумачення їх результатів породжувало різнобій думок, можливість перегляду основних постулатів віри. Досвід, емпірія мали право на існування лише тоді, коли вони могли слугувати в якості ілюстрації істинності абстрактних біблійних догматів. В епоху середньовіччя в наукових колах панувала думка: “Якщо факти суперечать теорії, - тим гірше для самих фактів”. Лише алхіміки в пошуках “філософського каменю” проводили експерименти з різними речовинами, проте на їх заняття завжди дивились з великою підозрою і нерідко звинувачували їх в “чорній магії” та зв’язках з дияволом. Не дивно, тому, що неписьменність була масовим явищем в середні віки і не вважалась за недолік. Навіть королі не завжди вміли читати, а тим більше писати. Освіченими людьми були, як правило, лише люди священного звання, котрі монополізували в суспільстві право на знання та істину. Освіта у ньому підтримувалась виключно завдяки зусиллям церкви.

Економіка більшості народів Європи базувалась на германському способі виробництва і своїм корінням була пов’язана з античним. У ранньому середньовіччі вона грунтувалась на сімейній власності на землю, а відтак і на певній економічній незалежності сім’ї як первинної ланки суспільства. На зміну варварській родовій общині приходить індивідуальна, сімейна община, котрій була властива рання форма приватної власності на землю, самоврядування, особисті свободи в умовах виборного незалежного суду. Однак німецька марка як вільна селянська(сімейна) община з часом вже не могла конкурувати з власником великого панського маєтку і, рятуючись від боргів та утисків з боку більш сильних сусідів, зливалась з ними. Процес руйнації німецької марки найбільшої напруги набуває у УІІІ-ІХ століттях. В Х столітті західноєвропейське суспільство постає вже у вигляді чіткої ієрархії, де прошарки були пов’язані відносинами сюзерена та васала, а нижчі перебували у повній залежності від вищих, тобто феодальної знаті. Вона дедалі ставала більш замкнутою та сильнішою, в той час, як королівська влада поступово слабшала, поступаючись своїми функціями адміністративній та судовій владі сеньйорів. Саме у такий спосіб і з’являється класичний феодалізм, тобто феодалізм в його західноєвропейському варіанті.

Європа, яка в пізно-античну епоху була ще варварською з переходом до середньовіччя стала активно залучатись до християнства. В поширенні останнього були насамперед заінтересовані варварські королі, котрі будували на руї­нах Римської імперії свої молоді національні держави. Нова хри­стиянська ідеологія поєднує всіх людей лише духовними узами, проголошуючи неістотними тілесні характеристики індивідів (кровноспоріднені етнічні тощо), які в античному світі оцінювались як найбільш значимі. Бо згідно «Новому Заповіту»: «Немає різ­ниці між юдеєм та геленом», «нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі». Поширення християнського світогляду серед вар­варів, проте зовсім не означало, що він витісняє повністю попе­редню архаїчну культуру, а швидше нашаровується на неї, спів­існуючи з нею і доповнюючи її на протязі століть.

Духовне життя середньовічного суспільства репрезентова­не традиціоналізмом, груповою свідомістю, яка, на відміну від античності, належить не всім членам суспільства, а лише окре­мим класово диференційованим прошаркам. Пояснити це можна, на­самперед, соціальною природою феодального суспільства з його жорстким соціально-класовим розподілом суспільних функцій і поділом на соціальні стани. При феодалізмі індивід по­в’язаний не з общиною-полісом, як це було раніше, а з своїм ста­ном, соціальний статус якого визначає практично всі сторони лю­дської життєдіяльності. Феодальні стани середньовічної Європи відрізнялись один від одного правами на приватну власність, насамперед на землю. Проте всі вони, хоча й різною мірою, були приватними власниками, отже користувались певними економічними, політичними та адміністративними свободами.

Суспільні зв’язки середньовіччя насамперед є міжособистісними, безпосередніми. Проте, говорячи про міжособистісну природу соціальних зв’язків в дану епоху, важливо враховувати, що сама особи­стість не була індивідуалізована і залишалась самим тісним чином пов’язаною з колективом, станом, невід’ємною частиною якої вона була. Однією з рис середньовічного світобачення людини була її постійна схильність до створення найрізноманітніших общин, груп, які називались тоді «університетами». Під цим терміном розуміли будь-яку корпорацію, або колегію, а не тільки університети в нашо­му розумінні. Ідея об’єднання, корпоратизації невідступно переслідувала середньовічну думку. Головною задачею було не залиши­ти індивіда віч-на-віч з собою. Відокремлення, наявність осо­бливої думки вважалось великим гріхом і гординею. Гординя вважалась «матір’ю всіх пороків» лише тому, що вона являла «роздутий індивідуалізм».

Станово-корпоративна природа середньовічно­го суспільства обумовлює в ньому домінування общинно-групово­го типу соціальної регуляції, але лише в рамках окремих станів. Відповідно, домінуючою формою соціального контролю всередині станів є почуття сорому. Такі його позитивні кореляти, як честь, слава, доброчинність, які знаходили схвалення з боку «своїх» становили вищу цінність для станового індивіду. Він прагне продемонструвати наявність цих якостей в очах громадської думки, оскільки вони в значній мірі є міцним гарантом приналежності його до певного стану. Середньовічна людина не бачить ніякого сенсу в свободі в сучасному її розумінні. Для неї свобода - це право належати до певної соціальної групи. Без неї не могло бути свободи. Во­на могла бути реалізована лише в стані залежності. Права лю­дини не були її індивідуальними, власними правами. Користуватись ними вона могла лише як член корпорації, суспільної групи. Від неї вона одержувала права, вона ж була гарантом цих прав, захища­ла їх від зазіхання і наруги. Позбавляючись приналежності до соціальної групи, людина позбавлялась і прав, ставала безправ­ним і беззахисним вигнанцем.

Зв’язки, котрі об’єднували людей в групи, були набагато си­льніші, аніж зв’язки між іншими групами, або представниками ін­ших груп. Соціальні зв’язки середньовічної Західної Європи -це насамперед внутрігрупові зв’язки. Кожна корпоративна група мала свій статут, кодекс поведінки, традиції, моральні установ­лення, суворе дотримування яких кожним без винятку її членом було умовою його перебування в ній. Людина тут ще далека від вільного самовизначення в своїх вчинках, її поведінка мотиву­ється насамперед нормами конвенціональної моралі, які мають під собою договірну основу.

Порушники станових норм засуджуються морально, а це веде за собою загрозу бути виключеним з групи. При цьому не так важливо в яку сторону відхиляється по­ведінка від норми. Ремісника, у якого вироби були навіть кра­щої якості, ніж у решти, або ж він працював швидше за інших, - карали як недбайливого майстра. Новації в середньовічному суспільстві, як і у первісному, несли загрозу існуючому порядку, об’єднуючим в колективи людей нормам. Породжені всією структурою матеріаль­ного життя середньовічного суспільства з характерною для ньо­го системою розподілу праці корпоративні групи були націлені на відтворення себе на старій основі, ставлячи перепони на шля­ху розвитку людської індивідуальності, сковуючи її ініціативу, підкоряючи свідомість індивіда свідомості колективній.

Соціальні зв’язки всередині корпорації будувались «по горизонталі». В корпоративну групу могли об’єднуватись люди рівні по своєму соціально-правовому статусу, однієї професії або одна­кового роду занять. А це означало, що в рамках таких груп були відсутні відношення панування і підкорення.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]