
- •1. Генезис культури. Стримування зоологічного індивідуалізму як
- •2. Особливості общинно-групового типу соціальної регуляції в первісну
- •3. Міфологія як форма ідеологічного обгрунтування надособистісних
- •4. Передумови процесу індивідуалізації людини в первісному
- •5. Первісне мистецтво як сугестивна форма соціально значимої інформації.
- •Література
- •Соціокультурні характеристики людини античності. Особливості общинно-групового типу соціальної регуляції в період античності.
- •Антична міфологія: від надособистісних регулятивів до особистісних.
- •Політико-правовий устрій античного полісу.
- •4. Людина пізньої античності: від громадянина до підданого.
- •5. Християнство як форма подолання пізно-античного індивідуалізму.
- •Феномен античного мистецтва.
- •Контрольні питання
- •Література
- •Середньовічна культура як заперечення пізно-античного індивідуалізму. Соціокультурні характеристики людини середньовіччя.
- •Варварсько-германський елемент в середньовічній культурі. Феномен лицарського служіння як різновид культури сорому.
- •Стани та класи середньовічного суспільства. Особливості життєдіяльності та світогляду їх представників.
- •Право як вища суспільна цінність феодального суспільства.
- •5. Християнська теологія і церква і їх роль в суспільстві. Релігія і самовизначення людини.
- •6. Алегорія і символ як найбільш характерні особливості середньовічного мистецтва.
- •Контрольні питання
- •Література
- •Соціально-культурні характеристики людини епохи Відродження: перехід від культури сорому до культури совісті.
- •Особливості секуляризації в епоху Відродження: пантеїзм, гуманізм і антропоцентризм культури Відродження.
- •Гуманізм і антропоцентризм культури Відродження.
- •4. Зворотна сторона ренесансного титанізму.
- •Політика і право. Ніколо Макіавеллі та його «Князь».
- •6. Християнська церква ренесансної доби: католицька реакція та
- •Мистецтво і література Відродження як відображення суперечності
- •Тема 5 Культура Нового часу
- •Соціально-культурні характеристики людини Нового часу. Проблема
- •Протестантська етика - шлях до економічної і культурної європейської гегемонії в світі.
- •3. Політико-правовий зміст новоєвропейського абсолютизму.
- •4. Особливості переходу до науково-технічної культури країн Європи.
- •5. Просвітництво: ідея розумного егоїзму як світський аналог протестантизму.
- •6. Тоталітаризм як різновид культури сорому в умовах “атомізації” суспільства.
- •7. Мистецтво і література Нового часу: класицизм – повернення до культури сорому в умовах абсолютизму; морально-етичне спрямування Веймарського класицизму; відродження чуттєвого мистецтва.
- •Соціокультурні характеристики людини Новітнього часу. Кризові явища в культурі.
- •2. Роль держави в регулюванні суспільних відносин: демократизація та лібералізація суспільного життя.
- •3. ”Людина маси» як соціокультурна основа тоталітаризму.
- •4. Людина в світі науки і техніки: від матеріально-технічної орієнтації культури до гуманітарної.
- •5. Феномен масової культури і тенденції її розвитку в XX ст.
- •6. Проблема особистості як головна проблема мистецтва і літератури Новітнього часу.
- •Україна у складі Російської імперії: вплив української культури на російську; культурна катастрофа України хуііі-хіх ст.; нацiонально-культурне життя Надднiпрянщини та Галичини в XIX ст.
- •Тема 2. Культура античного суспільства.. . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . .. . . . . . . . .…28-45
- •Тема 3. Культура середньовіччя.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46-65
- •Тема 4. Культура Відродження.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66-90
- •Тема 5. Культура Нового часу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91-115
- •Тема 6. Культура Новітнього часу. . . . . . . … . . . . . . …….... . . . . . . . . . . . . . . . . 116-142
- •Тема 7. Національна своєрідність української культури. . . . . . . . . . . .. . . . . . . .143-181
- •Замість висновку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184-186
Контрольні питання
1. Розкрийте особливості общинно-групового типу соціальної регуляції в античному полісі.
2. Що представляє собою античний поліс як суспільна форма розвитку?
3. Яку роль виконує міфологія в античному суспільстві?
4. Вкажіть причини еволюції надособистісних регулятивів поведінки в особистісні. Яку роль в цьому відігравали право, мораль, філософія?
5. Розкрийте особливості політико-правового устрою Давньої Греції.
6. Якими були особливості світосприйняття людини античного суспільства?
7. Назвіть причини розкладу античного полісу та його наслідки в морально-правовій сфері пізно-античного суспільства.
8. Порівняйте основні тенденції грецького та римського суспільств. Покажіть як впливали вони на розвиток мистецтва.
9. Яку роль відіграло християнство в подоланні пізно-античного індивідуалізму?
10. Який вплив мала античність на європейську культуру?
Література
Античная культура.Литература, театр, искусство, философия, наука/ Под ред.
Ярхо. М., 1995.С.8.
2. Кон И.С. В поисках себя.М., І984.С.76.
3. Утченко С.Л.Политические учения Древнего Рима.М., 1977.-С.161.
4. Цит.по кн.Искусство и живопись: Скульптура: Архитектура.Графика.-Ч.І.М.,
І987.С.37.
5.
Білецький А. Невмирущі Софоклові
твори//Софокл.Трагедії.К., 1989.- С.9.
Тема 3
Культура
середньовіччя.
Середньовічна культура як заперечення пізно-античного індивідуалізму. Соціокультурні характеристики людини середньовіччя.
Варварсько-германський елемент в середньовічній культурі. Феномен лицарського служіння як різновид культури сорому.
Стани та класи середньовічного суспільства. Особливості життєдіяльності та світогляду їх представників.
Право як вища суспільна цінність феодального суспільства.
Християнська теологія і церква і їх роль в суспільстві. Релігія і самовизначення людини.
Алегорія і символ як найбільш характерні особливості середньовічного мистецтва.
Розклад суспільного життя в пізно-античному суспільстві, котрий супроводжувався глибокою кризою моралі, втратою цілісності людської особистості, єдності теорії і практики в мотиваційно-вчинковій сфері сприяє посиленню християнства, яке з ІV століття стає державною релігією і має величезний вплив на ідейне життя середньовічного суспільства. Християнство тут виникає як нагальна потреба суспільства у характерних для даного періоду суспільно-політичних умовах в більш дієвих і ефективних, в порівнянні з пізно-античним правом, надособистісних регулятивах поведінки. Правові регулятиви, критерієм яких в Римській імперії стає не апробований століттями життєвий досвід общинників, а власні суб’єктивні уподобання правлячої еліти виявляються швидше деструктивними для суспільного порядку, аніж здатними його підтримувати.
Середньовічна культура як заперечення пізно-античного індивідуалізму. Соціокультурні характеристики людини середньовіччя.
Релігійний світогляд, що прийшов на зміну античному і був оснований на дуалізмі природного і надприродного світів, відкидає античний релятивізм, якому бракувало постійного критерію для оцінки людських вчинків і висуває новий критерій, переносячи його із сфери земного, людського буття в сферу буття надприродного, ідеального. Джерелом істини і краси в епоху середньовіччя стає єдина верховна сутність – Бог, котрий їх відкриває людині виключно через віру, а не через розум. Останній, як вважалось, не тільки не веде до істини, а навпаки – віддаляє від неї, породжує, в силу його(розуму)недосконалості та обмеженості, небажаний релятивізм, плюралізм думок, котрий неминуче веде до релятивізму морального, розбещеності та відмови від Бога. Людина ж вважалась вершиною творіння, створеною по образу і подобі Бога, всі інші творіння були створені заради неї. Проте ця ідея мала зовсім інший смисл, аніж в античності - людині не належить ні світ, ні блага, ні тіло, ні життя. Вона може цим лише користуватись. Людина не набувала самостійного значення: своїм існуванням вона повинна прославляти Бога, підкорятись Богові, уподібнюватись йому, а зрештою і з’єднатись з ним.
Посилання на Біблію вважались самим надійним філософським, науковим аргументом. Церковні догмати приймаються як самоочевидні та неспростовні постулати, і єдине для чого був потрібний інтелект, освіченість, так це для того, щоб краще логічно витлумачити Біблію – головне джерело Божественної правди, і пояснити, як у відповідності з нею вірно відповідати на “вічні” філософські питання про буття, пізнання, природу людини. До спостереження та досвіду тодішня наука практично не зверталась, оскільки тлумачення їх результатів породжувало різнобій думок, можливість перегляду основних постулатів віри. Досвід, емпірія мали право на існування лише тоді, коли вони могли слугувати в якості ілюстрації істинності абстрактних біблійних догматів. В епоху середньовіччя в наукових колах панувала думка: “Якщо факти суперечать теорії, - тим гірше для самих фактів”. Лише алхіміки в пошуках “філософського каменю” проводили експерименти з різними речовинами, проте на їх заняття завжди дивились з великою підозрою і нерідко звинувачували їх в “чорній магії” та зв’язках з дияволом. Не дивно, тому, що неписьменність була масовим явищем в середні віки і не вважалась за недолік. Навіть королі не завжди вміли читати, а тим більше писати. Освіченими людьми були, як правило, лише люди священного звання, котрі монополізували в суспільстві право на знання та істину. Освіта у ньому підтримувалась виключно завдяки зусиллям церкви.
Економіка більшості народів Європи базувалась на германському способі виробництва і своїм корінням була пов’язана з античним. У ранньому середньовіччі вона грунтувалась на сімейній власності на землю, а відтак і на певній економічній незалежності сім’ї як первинної ланки суспільства. На зміну варварській родовій общині приходить індивідуальна, сімейна община, котрій була властива рання форма приватної власності на землю, самоврядування, особисті свободи в умовах виборного незалежного суду. Однак німецька марка як вільна селянська(сімейна) община з часом вже не могла конкурувати з власником великого панського маєтку і, рятуючись від боргів та утисків з боку більш сильних сусідів, зливалась з ними. Процес руйнації німецької марки найбільшої напруги набуває у УІІІ-ІХ століттях. В Х столітті західноєвропейське суспільство постає вже у вигляді чіткої ієрархії, де прошарки були пов’язані відносинами сюзерена та васала, а нижчі перебували у повній залежності від вищих, тобто феодальної знаті. Вона дедалі ставала більш замкнутою та сильнішою, в той час, як королівська влада поступово слабшала, поступаючись своїми функціями адміністративній та судовій владі сеньйорів. Саме у такий спосіб і з’являється класичний феодалізм, тобто феодалізм в його західноєвропейському варіанті.
Європа, яка в пізно-античну епоху була ще варварською з переходом до середньовіччя стала активно залучатись до християнства. В поширенні останнього були насамперед заінтересовані варварські королі, котрі будували на руїнах Римської імперії свої молоді національні держави. Нова християнська ідеологія поєднує всіх людей лише духовними узами, проголошуючи неістотними тілесні характеристики індивідів (кровноспоріднені етнічні тощо), які в античному світі оцінювались як найбільш значимі. Бо згідно «Новому Заповіту»: «Немає різниці між юдеєм та геленом», «нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі». Поширення християнського світогляду серед варварів, проте зовсім не означало, що він витісняє повністю попередню архаїчну культуру, а швидше нашаровується на неї, співіснуючи з нею і доповнюючи її на протязі століть.
Духовне життя середньовічного суспільства репрезентоване традиціоналізмом, груповою свідомістю, яка, на відміну від античності, належить не всім членам суспільства, а лише окремим класово диференційованим прошаркам. Пояснити це можна, насамперед, соціальною природою феодального суспільства з його жорстким соціально-класовим розподілом суспільних функцій і поділом на соціальні стани. При феодалізмі індивід пов’язаний не з общиною-полісом, як це було раніше, а з своїм станом, соціальний статус якого визначає практично всі сторони людської життєдіяльності. Феодальні стани середньовічної Європи відрізнялись один від одного правами на приватну власність, насамперед на землю. Проте всі вони, хоча й різною мірою, були приватними власниками, отже користувались певними економічними, політичними та адміністративними свободами.
Суспільні зв’язки середньовіччя насамперед є міжособистісними, безпосередніми. Проте, говорячи про міжособистісну природу соціальних зв’язків в дану епоху, важливо враховувати, що сама особистість не була індивідуалізована і залишалась самим тісним чином пов’язаною з колективом, станом, невід’ємною частиною якої вона була. Однією з рис середньовічного світобачення людини була її постійна схильність до створення найрізноманітніших общин, груп, які називались тоді «університетами». Під цим терміном розуміли будь-яку корпорацію, або колегію, а не тільки університети в нашому розумінні. Ідея об’єднання, корпоратизації невідступно переслідувала середньовічну думку. Головною задачею було не залишити індивіда віч-на-віч з собою. Відокремлення, наявність особливої думки вважалось великим гріхом і гординею. Гординя вважалась «матір’ю всіх пороків» лише тому, що вона являла «роздутий індивідуалізм».
Станово-корпоративна природа середньовічного суспільства обумовлює в ньому домінування общинно-групового типу соціальної регуляції, але лише в рамках окремих станів. Відповідно, домінуючою формою соціального контролю всередині станів є почуття сорому. Такі його позитивні кореляти, як честь, слава, доброчинність, які знаходили схвалення з боку «своїх» становили вищу цінність для станового індивіду. Він прагне продемонструвати наявність цих якостей в очах громадської думки, оскільки вони в значній мірі є міцним гарантом приналежності його до певного стану. Середньовічна людина не бачить ніякого сенсу в свободі в сучасному її розумінні. Для неї свобода - це право належати до певної соціальної групи. Без неї не могло бути свободи. Вона могла бути реалізована лише в стані залежності. Права людини не були її індивідуальними, власними правами. Користуватись ними вона могла лише як член корпорації, суспільної групи. Від неї вона одержувала права, вона ж була гарантом цих прав, захищала їх від зазіхання і наруги. Позбавляючись приналежності до соціальної групи, людина позбавлялась і прав, ставала безправним і беззахисним вигнанцем.
Зв’язки, котрі об’єднували людей в групи, були набагато сильніші, аніж зв’язки між іншими групами, або представниками інших груп. Соціальні зв’язки середньовічної Західної Європи -це насамперед внутрігрупові зв’язки. Кожна корпоративна група мала свій статут, кодекс поведінки, традиції, моральні установлення, суворе дотримування яких кожним без винятку її членом було умовою його перебування в ній. Людина тут ще далека від вільного самовизначення в своїх вчинках, її поведінка мотивується насамперед нормами конвенціональної моралі, які мають під собою договірну основу.
Порушники станових норм засуджуються морально, а це веде за собою загрозу бути виключеним з групи. При цьому не так важливо в яку сторону відхиляється поведінка від норми. Ремісника, у якого вироби були навіть кращої якості, ніж у решти, або ж він працював швидше за інших, - карали як недбайливого майстра. Новації в середньовічному суспільстві, як і у первісному, несли загрозу існуючому порядку, об’єднуючим в колективи людей нормам. Породжені всією структурою матеріального життя середньовічного суспільства з характерною для нього системою розподілу праці корпоративні групи були націлені на відтворення себе на старій основі, ставлячи перепони на шляху розвитку людської індивідуальності, сковуючи її ініціативу, підкоряючи свідомість індивіда свідомості колективній.
Соціальні зв’язки всередині корпорації будувались «по горизонталі». В корпоративну групу могли об’єднуватись люди рівні по своєму соціально-правовому статусу, однієї професії або однакового роду занять. А це означало, що в рамках таких груп були відсутні відношення панування і підкорення.