5. Християнство як форма подолання пізно-античного індивідуалізму.

Перестає задовольняти потреби суспільства в етичних цінно­стях і віра в холодних і безпристрасних греко-римських богів-олімпійців, які головним чином представляли минулі общинні цін­ності. Обов’язкові імператорські культи були надто заполітизовані і все частіше викликали неприязнь народу ще й тому, що самі імператори нерідко уособлювали своїми вчинками моральну кризу в суспільстві. В цей час посилюється віра в чужих, насамперед єгипетських і грецьких, богів Ісіду, Озіріса, Діоніса, Серапіса та інших. Поклоніння їм здійснювалось через обрядові дії-містерії, де імітували сцени воскресіння і смерті богів, даючи людям, таким чином, віру в безсмертя. З кінця другого століття починає розпо­всюджуватись і культ іранського бога Мітри, котрий уособлював Світло і Добро і який боровся, як стверджували його шанувальники, з бо­гом зла і пітьми Аріманом.

Культ грецького бога Діонісія, бога виноградарства зазнає в Римі суттєвих змін. Тут він ототожнюється з сином Зевса Заг­рієм, який був розтерзаний титанами, але потім воскресав під іменем Діоніса. 3 цим культом був пов’язаний і культ героя грецьких міфів Орфея, який спускався в царство мертвих з тим, щоб вивести звідти свою дружину Еврідіку. Орфіки вважали, що душа людини може досягнути безсмертя і вічного блаженства, якщо дотримуватись їхніх приписів. Таким чином, і у пізно-античній релігії також уже з’являються нові, породжені процесом індивідуалізації людини, тенденції, які полягають у вірі в загробне життя та невідворотність відповідальності за свої вчинки, в потребі не тільки у всемогутніх богах, а й таких, що розуміли б і чули людину.

Нові релігії нерідко суперничали між собою, проте перемога в кінцевому рахунку дістається християнству, яке проголосило єдинобожжя, рівність усіх без винятку перед Богом, братерство всіх народів і посмертну винагороду за доброчинне життя. Ціл­ком закономірно, що релігія ця виникав в середовищі рабів, бід­няків, всіх пригноблюваних і безправних, які прагнули справедливос­ті.

Як прихильники монотеїзму християни заперечували численний пантеон римських богів, божественні почесті, які надавались ім­ператорам, що ставило їх в непримириму опозицію до державної системи Римської імперії І-ІІІ віків нашої ери. Ранньохристиянські общини з самого початку свого виникнення зазнають жор­стоких репресій з боку держави. Вони викликали до себе підозру, їх звинувачували у вбивствах дітей, в тому, що во­ни викликають посуху; в таємних і небезпечних для громадян ма­гічних діях і ритуалах. Особливо жорстоких переслідувань зазнають християни під час правління імператора Діоклетіана (ІІІ ст.). У общин відбиралась їх власність, зазнавали тортур і стра­чувались священнослужителі, багатьох християн кидали в тюрми. Не дивлячись на це, соціальна база християнства неухильно розши­рювалась і на початку ІV ст. в лави християн вливається бага­то римських воїнів і навіть багатих землевласників.

На тлі безперервного розпаду суспільного життя Риму, власті починають усвідомлювати, що монотеїстична християнська релігія здатна в більшій мірі, аніж політеїстична римська стара, виконувати роль консолідуючого, об’єднуючого навколо держави всі верстви населення Імперії, чинника. Тому, один з на­ступників Діоклетіана - Констянтин різко змінює політику від­носно християнства і оголошує повну свободу для всіх релігій Римської імперії. Припиняються переслідування християн, їх общинам повер­тається власність, відібрана у них. Дещо пізніше Констянтин зві­льняє християнських єпископів від податків і повинностей. В кі­нці ж ІV ст. імператор Феодосій І взагалі забороняє вшанування всіх божеств в Імперії і оголошує християнство державною релі­гією. Стародавні храми були зачинені, статуї давньоримських бо­гів були розбиті на частини і закопані в землю, забороняються Олімпійські ігри.

Цим підводиться риска під античною культурою. Вся логіка розвитку античної цивілізації, яка дає право особистості на са­мостійний пошук опори людського буття в природному великому світі, минаючому і мінливому, глибока її криза з початку першо­го століття нашої ери підводить до висновку, що сам цей світ з людиною в ньому «потребує вічної опори» – опори на Бога, вічного, єдиного та всемогутнього. В античну епоху людина з її широкими правами на особистісну автономію, майже повні­стю відмовившись від надособистісних, міфологічних регулятивів своєї поведінки, виявляється не готовою і нездатною до врегулювання своїх відносин з суспільством і світом на основі регуля­тивів особистісних, моральних. А тому, вона змушена відродити міфологію, але вже на якісно новій основі, яка вже враховує нові історичні реалії людського буття. Такою “новою міфологією” для наступного етапу розвитку історії і культури людства стає мо­нотеїстична релігія.