1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.

2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну право­здатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

1. В ст. 17 вирішуються колізійні питання щодо загальної пра­воздатності фізичних осіб. Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 25 ЦК України). Вона виникає у фізичної особи в момент її народження та припиняється в момент її смерті. У відповідності з ч. 1 коментованої статті цивільна правоздатність фізичної особи визначається її осо­бистим законом. З цього принципу виходить і переважна більшість зарубіжних законодавств: ст. 5 австрійського Закону про МПП, ст. 9 польського Закону, ст. 34 швейцарського Закону, ст. 1196 ЦК РФ та ін. Відсилання до lex personalis повинне тлумачитися

54

Щ>ез призму ст. 16 цього Закону, тобто воно стосується усіх ачених у цій статті фізичних осіб (українських громадян, емців, осіб без громадянства та біженців). Це означає, що •гість особи мати права та обов'язки в сфері цивільно-правових •юсин буде визначатися або у відповідності з правом держави, «адянином якої є особа, або у відповідності з правом держави, кою особа має найбільш тісний зв'язок, або у відповідності з

эм держави, у якій вона має місце перебування. ...Зміст цивільної правоздатності фізичних осіб в Україні встанов-ся у відповідності до ст. 26 ЦК. Колізійні питання стосовно що підлягає застосуванню при визначенні змісту цивільної атності фізичної особи, можуть постати у зв'язку з існуючи-оіжностями в законодавстві окремих країн. Так, наприклад, > в Україні цивільна правоздатність фізичної особи виникає у : її народження (ч. 2 ст. 25 ЦК України), то в Іспанії дитина Цр_.' гься народженою і такою, що володіє цивільною правоздат-МЦтю, якщо проживе не менше 24 години з моменту відділення ІІЇ(Організму матері (ст. ЗО ЦК Іспанії). З огляду на зазначене у , коли постане питання з приводу визначення правоздат-гі іспанського громадянина, який народився в Україні, однак менше доби після свого народження, цілком актуальною ) проблема визначення права держави (України або Іспанії), що ає застосуванню за необхідності встановити правоздатність І особи. Зокрема, це матиме істотне значення при встановленні

і на спадкування зазначеної фізичної особи. |U. Визначаючи обсяг цивільної правоздатності іноземних гро-

Шосіб без громадянства та біженців, ч. 2 коментованої статті моги дотримання принципу взаємності урівнює цих осіб адянами України, тобто надає цим особам національний РККИМ. Це означає, що на зазначених осіб поширюється дія норм РІрВЇнського матеріального права, а в тому випадку, коли відносини Потрапляють під сферу впливу МПП, — і українського колізійного . Національний режим може бути умовним і безумовним. Пер-вид режиму пов'язаний з наявністю інституту взаємності (див. ШМентар до ст. 11 Закону). Другий вид не пов'язаний з фактом ІЯЩання національного режиму власним громадянам на території фповідної іноземної держави. Саме останній підхід і знайшов МОЄ відображення в ч. 2 ст. 17 цього Закону. В той же час, якщо Обмеження прав і свобод в іноземній державі буде стосуватися щнятково українських громадян (на відміну від інших іноземців), V Маповідності до ч. З ст. 2 Закону України «Про правовий статус уЮЗемців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. за № 3930-ХІІ Кібінет Міністрів України може прийняти рішення про встанов-відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами держави на території України¹. Воно може бути скасовано, ЯКЩО відпадуть підстави, за яких воно було прийнято. Таким

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 161.

55

чином, вітчизняним законодавцем встановлюється додатковий захист наших громадян від заходів дискримінаційного характеру. У будь-якому разі реторсії мають зустрічний, адресний характер і вживаються не щодо усіх іноземців, а лише щодо громадян тієї країни, де обмежуються права українських громадян.

Винятки з принципу національного режиму можуть бути вста­новлені виключно у випадках, прямо передбачених законом або міжнародними договорами України. У приватноправовій сфері обмеження прав іноземців переважним чином стосуються заборон на зайняття ними посад, що мають важливість для захисту держав­них та суспільних інтересів, або в силу отримання іноземцями в результаті займання таких посад державної влади (наприклад, ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. за № 3723-ХІІ встановлює, що право на державну службу мають лише громадяни України), або в силу виконання професійних функцій, пов'язаних з підвищеною небезпекою для суспільства (наприклад, згідно із ст. 53 КТМ капітаном судна, зареєстровано­го у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, може бути тільки громадянин України). Законодавством України (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») встановлено ряд обмежень на право займати окремі посади (зокрема, бути суддями, прокурорами, нотаріусами, співробітниками СБУ, МВС, митної та податкової служби та ін.) або займатися певними видами діяльності, на набут­тя у власність деяких видів земельних ділянок (наприклад, згідно із ч. 4 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, осо­бам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільсько­господарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючи на території України, користуючись українською цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України, не мають права посилатися на той обсяг правомочностей, якими вони володіють в іноземній державі.

Стаття 18. Цивільна дієздатність фізичної особи

1. Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особис­тим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.